Справа № 466/9407/24 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/2539/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
02 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2025 року в складі судді Свірідової В.В. у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу,-
встановив:
У вересні 2024 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу, просив стягнути з відповідача завданні збитки у розмірі: 15707,60 грн, витрати по сплаченому судовому зборі в розмірі 1211,20 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 16352,00 грн.
Вимоги обґрунтовує тим, що між ПАТ «СК «ВУСО» та ТОВ «Транспортні системи» укладено Договір добровільного страхування №19480498-12-14-01/37 від 01.11.2022 (договір Каско), за яким страховик зобов'язується відшкодувати шкоду заподіяну транспортному засобу та причепа.
05.07.2023 приблизно о 11 год.00 хв. ОСОБА_2 на автомобільній дорозі Київ-Чоп 774км в Мукачівському районі Закарпатської області керуючи автомобілем марки «Toyota camry» д.н.з. НОМЕР_1 був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував за її змінами, порушивши вимоги п. 2,3-Б, 16.11 Правил дорожнього руху, здійснив зіткнення з автомобілем марки «Renault T460» д.н.з. НОМЕР_2 з причіпом д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , що рухався по головній дорозі, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На підставі страхового акту №2304712-1 за Договором страхування №19480498-12-14-01/37 від 01.11.2022 ПрАТ «СК «ВУСО» зроблено розрахунок страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування на корись потерпілого, у розмірі 31 536,60 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 25.07.2023 №32570.
Загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «СК «ВУСО» склав: 31 536,60 гривень.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу «Toyota camry» д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована за Полісом ЕР Уз 21-155554 в ПАТ "СК "УСГ", відповідно до якого встановлена франшиза в розмірі 2000,00грн, відтак керуючись ст.ст. 6, 9, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів», ст. 993, ч.1 ст. 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ПрАТ «СК «ВУСО» звернулося до ПАТ «СК «УСГ» з вимогою про відшкодування збитків.
ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «ВУСО» в межах ліміту передбаченого полісом ЕР № 21403535- згідно умов полісу страхування цивільно-правової відповідальності в розмірі 15829,00 грн.
Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням ПАТ «СК «УСГ» склала: 15707,60 гривень, (франшиза - 2000,00 грн. - фізичний знос деталей 13707,60 грн. = 15707,60 грн.)
15.04.2024 між ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір №15/04/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор (позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору за договорами страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача вищевказаної суми боргу. Просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2025 року в задоволені позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків - відмовлено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаченому судовому зборі в розмірі 605,60 (шістсот п'ять грн. 60 коп.).
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч грн. 00 коп.).
Рішення суду оскаржив представник відповідача ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , не погоджується з таким та вважає, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Зазначає, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV). Відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 5 років-для легкових КТЗ виробництва країн СНД, та 7 років-для інших легкових КТЗ. У пункті 7.39 Методики визначено винятки стосовно використання зазначених вимог.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Сраховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».
ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування на ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) у розмірі, визначеному законом, тому відповідач зобов'язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Суд першої інстанції не надав належну оцінку відповідним доводам позивача відповідно до спеціальних норм Закону №1961-IV, які обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, не встановив та не врахував обставини щодо визначення позивачем розміру відшкодування у виді непокритої вартості ремонту транспортного засобу.
Зокрема, згідно з розрахунком суми страхового відшкодування, що міститься в листі від 23.11.2023, ПАТ «СК «УСГ» підставою для застосування коефіцієнта фізичного зносу, який складає 70 %, стало те, що вантажний автомобіль «Renault T460» д.н.з. НОМЕР_2 є старшим 4 років.
Відповідачем не надано жодних доказів на спростування розрахунку суми фізичного зносу автомобіля, не надано інший розрахунок розміру шкоди, як і доказів, які б спростовували дослідження та визначення пошкоджень транспортного засобу «Renault T460».
Більше того, відповідач жодним чином не оспорює дій ПАТ «СК «УСГ» щодо нарахування та виплати позивачу страхового відшкодування, зокрема з підстав незгоди з застосованим коефіцієнтом фізичного зносу автомобіля.
Розрахунок суми фізичного зносу здійснено ПАТ «СК «УСГ», що є страховиком відповідача, однак відповідач не звертався до власного страховика з метою роз'яснення розрахунку суми фізичного зносу.
Вважає, що відповідачем жодним чином не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, оскільки останній не спростував наданих позивачем доказів на підтвердження розміру страхового відшкодування та його розрахунку, і не навів підстави звільнення його від доказування відповідних обставин, які, з метою їх з'ясування судом в цій справі, потребували спеціальних знань експерта (спеціаліста).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 02.04.2025 по справі № 369/15321/20.
25.05.2024 між ФОП « ОСОБА_1 » та Адвокатським об'єднанням «АДВОКАТУС» в особі Хобти Ю.М., який діє на підставі статуту, був укладений договір № 25-05 про надання правової (правничої) допомоги від 25.05.2024.
Фахівцем у галузі права, який надає позивачу правничу допомогу у цій справі є - адвокат ОСОБА_4 та адвокат Хобта Ю.М., що підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги № 25-05 від 25.05.2024 та додатковою угодою № 1/0907 актом приймання - передачі наданої правової (правничої) допомоги від 09.07.2024, ордером адвоката.
Надає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Судові витрати та витрати на правову (правничу) допомогу понесені позивачем в повному обсязі покласти на відповідача.
28.07.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на добровільну сплату франшизи, відтак безпідставність вимог у цій частині, також визнає право позивача на стягнення різниці між фактичною вартістю ремонту з врахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, однак у цій справі право позивача на стягнення цієї різниці не виникало, а поведінка позивач містить ознаки недобросовісності та протиправної змови зі страховою компанією відповідача, які намагаються у такий спосіб ухилитися від своїх зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і перекласти весь тягар відповідальності на страхувальника. Вважає, що страхова компанія відповідача не мала права застосовувати коефіцієнт фізичного зносу повторно. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стягнути з позивача судові витрати за розгляд справи апеляційним судом.
15.10.2025 представник позивача Самойленко П.М. сформулював відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
29.10.2025 ОСОБА_2 подав клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Розмір завданої шкоди у спірних правовідносинах позивач обґрунтовує виключно рахунком-фактурою, що суд вважав недостатнім доказом, оскільки такий не містить інформації про вид та характер пошкоджень, а також інформації про те, яким був ступінь зношеності пошкоджених в ДТП деталей, які були замінені на нові, адже фактично позивач просить стягнути з відповідача різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням.
Покликаючись на Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, суд зазначив, що ринкова вартість окремої складової частини враховує її комплектність і фактичний технічний стан, умови, у яких вона експлуатувалася (зберігалася), особливості кон'юнктури ринку регіону. Ринкова вартість складової частини КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.
Як наслідок, чим більший коефіцієнт фізичного зносу, тим меншою буде вартість складової частини КТЗ і, як наслідок, меншим буде страхове відшкодування, а різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та завданою шкодою, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП, навпаки, буде більшою, відтак саме від коефіцієнта фізичного зносу залежить розмір різниці, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП.
З відповіді ПАТ «СК «УСГ» слідує, що відмовляючи у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі товариство застосувало максимальний коефіцієнт фізичного зносу - 70 %, однак взагалі не наведено мотивів, чому саме такий коефіцієнт фізичного зносу застосовується до автомобіля потерпілого.
При цьому, відсутні докази про те, що страхова компанія відповідача якимось чином досліджувала та вираховувала ступінь зношеності деталей, тривалість їх експлуатації, відняла вартість робіт з демонтажу деталей, діагностування, дефектування та інших витрат, передбачених у п. 7.21 Методики, адже коефіцієнт фізичного зносу застосовується лише до складових частин автомобіля.
Між тим, коефіцієнт фізичного зносу застосований 70 %, тобто максимальний, хоча із відповідного пункту на який послався страховик, взагалі не випливає, як може бути обчислено максимальний коефіцієнт фізичного зносу.
У цьому контексті суд звернув увагу, що у страховика відповідача наявний безпосередній інтерес у визначенні найбільшого значення коефіцієнта фізичного зносу, оскільки від цього пропорційно зменшується розмір його відповідальності.
Окремо суд зазначив, що при визначенні суми страхового відшкодування в розмірі 31 536,60 грн вже врахований коефіцієнт фізичного зносу, а страхова компанія відповідача, при вирішенні відповідної претензії позивача, нарахувала цей коефіцієнт повторно, на що позивач взагалі ніяк не відреагував.
Незважаючи на наявність відповідних заперечень, сторона позивача не надала суду жодних доказів на їх спростування або ж підтвердження того, що коефіцієнт фізичного зносу автомобіля потерпілого становить саме 70 відсотків і що страхова компанія відповідача правомірно його нарахувала, тоді як саме від цього показника залежить визначення розміру різниці, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП.
Також стороною позивача не було подано клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи з метою вирішення питання про розмір збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, при тому експертизу можна було провести самостійно.
Крім цього, саме позивач повинен був надати докази для підтвердження розміру збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, адже від цього безпосередньо залежить розмір різниці, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП.
Наведені обставини свідчать про недоведеність стороною позивача розміру завданої шкоди, як і різниці між завданою шкодою та страховим відшкодуванням, яка підлягає стягненню з відповідача, тому суд відмовив у позові.
Представник відповідача, в свою чергу, заявив про стягнення з позивача 15 605,60 грн судових витрат, з яких 15 000 грн витрати на професійну правничу допомогу, а 605,60 грн - витрати за сплату судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення.
У зв'язку з відмовою в позові з позивача на користь відповідача суд стягнув 605,60 грн судового збору, сплаченого при поданні заяви про перегляд заочного рішення, що стверджується відповідною платіжною інструкцією та за відсутності заперечень проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, при цьому, з врахуванням принципів розумності, співмірності та обґрунтованості, суд стягнув 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено такі юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.
05.07.2023 приблизно о 11 год.00 хв. відповідач ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Toyota camry» д.н.з. НОМЕР_1 на автомобільній дорозі Київ-Чоп 774 км в Мукачівському районі Закарпатської області, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував за її змінами, здійснив зіткнення з автомобілем марки «Renault T460» д.н.з. НОМЕР_2 з причіпом д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , що рухався по головній дорозі.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Renault T460» д.н.з. НОМЕР_2 , причіпу д.н.з. НОМЕР_3 завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень у дохід держави. Стягнуто судовий збір (а.с. 33-34).
Зі змісту постанови слідує, що ОСОБА_2 просив слухати справу у його відсутності, вину визнавав.
Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 05.07.2023, а також вина у такій відповідача ОСОБА_2 , визначені судовим рішення, яке набрало законної сили, відтак у силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у ході розгляду даної цивільної справи.
Як вбачається із матеріалів справи, автомобіль марки «Renault T460» д.н.з. НОМЕР_2 та причіп д.н.з. НОМЕР_3 належать ТзОВ «Транспортні системи», що підтверджується копіями технічних паспортів (а.с. 29-31).
Згідно Генерального договору добровільного страхування наземного транспорту №19480498-12-14-01 від 05.09.2022 та страхового сертифікату № 37 до Генерального договору, майнові інтереси потерпілого ТзОВ «Транспортні системи» були застраховані у ПрАТ «СК «ВУСО» (а.с.14-20).
У матеріалах справи наявний Рахунок-фактура від 10.07.2023 з якого вбачається, що вартість пошкоджених деталей автомобіля та причепа, а також ремонтні роботи по заміні таких становлять 31710,00 грн., сума без ПДВ 26425,00 грн. (а.с. 38).
Згідно страхового акту № 2304712-1 від 25.07.2023, розмір шкоди, яка завдана внаслідок страхового випадку ТзОВ «Транспортні системи» з вини відповідача ОСОБА_2 становить 31536,60 грн. і страхова компанія товариства, як потерпілої особи, відшкодувала таку суму своєму страхувальнику у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.07.2023 №32570 (а.с. 39-40).
В свою чергу, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , як винної особи та водія автомобіля «Toyota camry» д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «СК «УСГ», що підтверджується Полісом № 214035354 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За умовами цього договору ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну становить 160000,00 грн, розмір франшизи - 2000,00 грн. (а.с. 44).
За умовами вказаного договору страхування ПрАТ «СК» УСГ» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Toyota camry» д.н.з. НОМЕР_1 сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.
Так, виплативши страхове відшкодування, ПрАТ «СК «ВУСО», як страховик потерпілої сооби звернулося до ПАТ "СК "УСГ' з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу у розмірі 31 536,60 грн.
Листом від 23.11.2023 страхова компанія відповідача ПрАТ «СК» УСГ» повідомила ПрАТ «СК «ВУСО», що з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу на деталі, що підлягають заміні складає 70 %, відтак розмір страхового відшкодування становить 17 829,00 грн., тому за мінусом франшизи до виплати підлягає 15 829 грн. (а.с.45).
Факт здійснення ПрАТ «СК «УСГ» виплати страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «ВУСО» у розмірі 15829,00 грн., як і сплату франшизи винною особою, ніким не заперечується.
Таким чином, слідуючи матеріалам справи та наявному розрахунку розміру шкоди, яка завдана внаслідок страхового випадку ТзОВ «Транспортні системи», різниця між фактичним розміром шкоди, яка була сплачена потерпілій особі її страховиком і страховим відшкодуванням, яке здійснило ПАТ «СК «УСГ» страховику потерпілої особи, становить 15707,60 гривень.
15.04.2024 між ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір №15/04/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору (а.с. 8-12).
25.04.2024 ФОП ОСОБА_1 надіслав відповідачу ОСОБА_2 . Акт (Вимогу) про відшкодування збитків та повідомлення про відступлення права вимоги, де повідомив, де повідомив, що є новим кредитором про стягнення збитків за договором № 15/04/2024 та необхідність відшкодування 15707,60 грн. (а.с. 46-47).
Така вимога залишилася без виконання.
Звертаючись із позовними вимогами, позивач ОСОБА_1 свої доводи зводить до того, що на підставі договору із страховиком потерпілої особи до нього перейшло право вимоги про стягнення з відповідача, як винної особи суми боргу, як різниці між фактичним розміром шкоди, яка була сплачена страховиком потерпілій особі і страховим відшкодуванням у порядку регресу ПрАТ «СК «УСГ», що становить15707,60 грн.
Колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 386 ЦК України захист права власності забезпечується, в тому числі правом власника на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, в тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (ч. 1 ст. 22 ЦК України).
Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди, натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Якщо потерпілий одержав відшкодування від завдавача шкоди у розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
В свою чергу, регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Частиною першою статті 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором.
З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Транспортні системи», як потерпіла особа отримала страхове відшкодування у відповідному розмірі від свого страховика ПрАТ «СК «ВУСО» і спірні правовідносини не стосуються такого.
Крім цього, здійснивши виплату страхового відшкодування у повній мірі страховик ПрАТ «СК «ВУСО», отримав часткове відшкодування такого від страховика винної особи.
Натомість вимоги у спірних правовідносинах пред'явлені позивачем, як новим кредитором, який отримав право вимоги на підставі договору від ПрАТ «СК «ВУСО», до відповідача, як винної особи, а страхове відшкодування страховика якого не покорило усієї сплаченого ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодування потерпілій особі.
Враховуючи наведене, колегія суддів виходить із того, що підставою спірних правовідносин є єдиний делікт, який мав місце 05.07.2023, при цьому, такі ускладнені відносинами між страховиками потерпілої та винної сторони, а також фактом відступлення права вимоги ПрАТ «СК «ВУСО» позивачу ФОП ОСОБА_1 .
Судова колегія зауважує, що предмет доказування і предмет позову виступають ключовими орієнтирами при визначенні меж здійснення судочинства. Повне, своєчасне і належне використання судом «предмету доказування» є запорукою реалізації принципу процесуальної економії та є гарантією дотримання права сторін на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).
Таким чином, колегія суддів констатує, що виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах є можливість покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у відповідному розмірі, а також наявність у позивача права на пред'явлення відповідної вимоги.
Колегія суддів звертає увагу на те, що частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
При цьому,у статті 517 Цивільного кодексу України не визначений виключний перелік документів, які засвідчують права, що передаються, а тому залежно від особливостей конкретних правовідносин таким документом може бути і сам договір, який підтверджує факт виникнення та існування зобов'язальних відносин.
В свою чергу, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Поряд з цим, судом не встановлено обставин, за яких правомірність правочину про відступлення права вимоги, на підставі якого відбувся перехід права вимоги до ФОП ОСОБА_1 , у передбаченому законом порядку спростована на підставі судового рішення.
Наведене дає підстави для висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 набув право вимоги, яке належало ПрАТ «СК «ВУСО», як первісному кредитору.
Так, види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон №1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення вдію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону […..]. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
З огляду на дату настання страхового випадку (05.07.2023) та дату укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення саме Закону №1961-IV.
Таким чином, спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону).
Стаття 4 цього закону визначає суб'єктів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно із статтею 6 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом.
Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як зазначалося вище, колегія суддів виходить з того, що вина у спірній ДТП, визнання такої страховим випадком та інші обставини, які стосуються учасників справи, а не їх правова оцінка є встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, відтак повторному доказуванню не підлягають.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.
Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 23.09.2020, справа № 199/1100/19.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
В свою чергу, у ст.ст. 28, 29 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. При цьому страховиком у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.
Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
Наведене вище дає підстави дійти висновку, що спеціальні норми ЗУ «Прообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Враховуючи наведене, розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, дійсно обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу такого.
В свою чергу, як зазначалося вище, страховик винної особи у спірних правовідносинах не здійснював страхової виплати потерпілій особі, оскільки таку здійснено страховиком останньої на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
При цьому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18); пункт 34).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
В свою чергу, згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи наведене, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання, при цьому у випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування».
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/9320/15-ц (провадження № 61-7833св18).
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
Водночас регресом є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні. При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст.1191 ЦК), а також ст. 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК і ст. 27 закону «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення ст. 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Враховуючи викладене, вимога позивача ФОП ОСОБА_1 , як правонаступника (за договором) прав первісного кредитора ПрАТ «СК «ВУСО», до завдавача шкоди ОСОБА_2 є суброгацією.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просить про відшкодування збитків у порядку регресу, при цьому, у мотивах такого покликається на ст. 993 ЦК України і ст. 27 закону «Про страхування».
Таким чином, позивач допустився помилки при здійсненні кваліфікації права вимоги, при цьому, враховуючи принцип jura novit curia («суд знає закони»), колегія суддів приходить переконання про те, що зазначена обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки суд, зокрема, має застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, якщо сторонами здійснена неправильна кваліфікація спірних правовідносин.
В свою чергу, статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).
Зважаючи на те, що при суброгації до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, при цьому, враховуючи часткову сплату страховику потерпілого відшкодування страховиком винного, останній може спростовувати лише факт наявності підстав для відшкодування чи розмір такого згідно пред'явлених вимог.
Як слідує з висновків оскаржуваного рішення, в основу обґрунтування відмови у задоволенні позову, суд поклав висновки про те, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, також суд вказав, що чим більший коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, тим меншою буде вартість складової частини КТЗ і, як наслідок, меншим буде страхове відшкодування, а різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та завданою шкодою, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП, навпаки, буде більшою, відтак саме від коефіцієнта фізичного зносу залежить розмір різниці, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП.
Суд вказав, що відмовляючи у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі страховик винної особи застосував максимальний коефіцієнт фізичного зносу - 70 %, не навівши мотивів чому саме такий коефіцієнт фізичного зносу застосовується до автомобіля потерпілого.
Як наслідок суд звернув увагу, що у страховика відповідача наявний безпосередній інтерес у визначенні найбільшого значення коефіцієнта фізичного зносу, оскільки від цього пропорційно зменшується розмір його відповідальності.
Фактично ухваливши оскаржуване рішення, суд залишив поза увагою зобов'язання та необхідність процесуальної поведінки відповідача, усіма можливим засобами спростовувати пред'явлені до нього вимоги, самостійно визначивши правову підставу відповідних заперечень та обґрунтувань відмови у позові.
Поряд з цим, колегія суддів у котре звертає увагу на те, що спірні правовідносини не є відносинами між страховиком та потерпілою особою (у яких суд з'ясовує підстави та розмір виплаченого страхового відшкодування чи відмови у такій виплаті), а випливають із вимог правонаступника прав страховика потерпілої особи, який виплатив страхове відшкодування (на відповідній правовій підставі) до винної особи, яка зобов'язана виплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), тобто є наслідком перших.
В свою чергу, відмову у задоволенні позовних вимог, суд пов'язав фактично із виплатою, а саме розміром такої, яка здійснена ПрАТ «СК «УСГ» на користь ПрАТ «СК «ВУСО» в межах ліміту передбаченого полісом ЕР № 21403535- згідно умов полісу страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі 15829,00 грн., при цьому розмір такої виплати чи підстави її нарахування, жодним суб'єктом спірних правовідносин та учасником справи не оскаржується.
Так, слідуючи принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Таким чином, дослідження у межах вимог страховика потерпілої особи, які пред'явлені його правонаступником, про стягнення збитків у порядку суброгації, обставин, які таких не стосуються, на переконання колегії суддів, свідчить про вихід за межі позовних вимог.
При цьому, згідно з розрахунком суми страхового відшкодування, що міститься в листі від 23.11.2023, ПАТ «СК «УСГ» підставою для застосування коефіцієнта фізичного зносу, який складає 70 %, стало те, що вантажний автомобіль «Renault T460» д.н.з. НОМЕР_2 є старшим 4 років.
В свою чергу, відповідачем не надано жодних доказів на спростування розрахунку суми фізичного зносу автомобіля, не надано інший розрахунок розміру шкоди, як і доказів, які б спростовували дослідження та визначення пошкоджень транспортного засобу «Renault T460».
Більше того, відповідач не скористався своїм правом та жодним чином не оспорює дій ПАТ «СК «УСГ» щодо нарахування та виплати страхового відшкодування, зокрема з підстав незгоди з застосованим коефіцієнтом фізичного зносу автомобіля, не звертався до власного страховика з метою роз'яснення розрахунку суми фізичного зносу.
Поряд з цим, слушним у цьому контексті є те, що відносини між відповідачем та ПрАТ «СК «УСГ» є договірними, а останнє є саме страховиком відповідача.
В свою чергу, будь яких доказів про те, що при розрахунку суми страхового відшкодування в розмірі 31 536,60 грн вже був врахований коефіцієнт фізичного зносу, однак, страхова компанія відповідача, при вирішенні відповідної претензії страховика потерпілої особи, нарахувала цей коефіцієнт повторно, матеріали справи не містять, тому такі є безпідставними.
Твердження суду про те, що стороною позивача не було подано клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи з метою вирішення питання про розмір збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та не проведено таку самостійно, взагалі є незрозумілими, оскільки звертаючиь із позовними вимогами, на підтвердження таких суду надані відповідні обґрунтування, при цьому, заперечуючи такі, власне сторона відповідача не надала будь яких обгрунтувань чи спростувань, у цьому контексті, як і не просила суд про призначення експертизи.
У підсумку, колегія суддів погоджується з тим, що відповідачем жодним чином не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, оскільки останній не спростував наданих позивачем доказів на підтвердження розміру страхового відшкодування та його розрахунку, не навів підстави звільнення його від доказування відповідних обставин, які, з метою їх з'ясування судом в цій справі, потребували спеціальних знань експерта (спеціаліста).
Враховуючи наведене та те, що ПрАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) у відповідному розмірі, відтак права останнього на повне відшкодування проведеної виплати, яке на підставі договору набув позивач ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів вважає підставними вимоги про те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового по суті спору про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, а тому з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати за подання подання позову та розгляд апеляційної скарги у розмірі 3028,00 грн.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини.Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З врахуванням стадії розгляду справи, ключовим питанням щодо визначення розміру судових витрат, які були понесені позивачем ФОП ОСОБА_1 при розгляді його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, тобто виключно в апеляційній інстанції, з погляду їх співмірності, реальності, необхідності та складності спірних правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача представляв адвокат Самойленко П.М. на підставі ордеру Серія АА № 0054428 та договору про надання професійної правничої допомогу від 25.05.2024 № 25-05 (а.с. 208).
До апеляційної скарги додано Додаткову угоду № 1607 Акт приймання-передачі правової допомоги до Договору про надання професійної правничої допомогу від 25.05.2024 № 25-05, слідуючи якому вартість наданих послуг становить 8478,40 грн. (а.с. 209).
Зважаючи на те, що апеляційний суд прийшов переконання про підставність доводів апеляційної скарги, вимоги представника позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу на перший погляд є підставними.
Разом з цим, слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Колегія суддів виходить з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Так, дійсно слідуючи правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 19.02.2020, справа № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов'язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Таким чином, враховуючи складність справи, порядок та тривалість розгляду такої, об'єм наданих послуг та ціну позову, колегія суддів приходить переконання, що заявлена представником позивача та узгоджена з ним сума на відшкодування судових витрат на правову допомогу є завищеною.
Так, колегія суддів звертає увагу, що представник позивача диференціював (розділив) послуги з вивчення рішення суду, формування правової позиції, написання апеляційної скарги та її подачі, при цьому, такі послуги охоплюються поняттям представництва та здійснюються будь яким адвокатом у межах наданих йому повноважень та визначених законом прав.
Врахувавши складність спірних правовідносин (категорія справи), обізнаність представника у таких і судовій практиці з цього приводу, що презюмується, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, про який просить сторона позивача не є обгрнутованим хоча б з погляду зазначених вище обставин.
При цьому, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, результат розгляду даної справи, складність та важливість такої для сторін, реально потрачений адвокатом час, колегія суддів вважає, що заяву про розподіл судових витрат необхідно задовольнити частковота стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_5 3000,00 грн. витрат на правову допомогу за апеляційний перегляд справи, які будуть достатніми та відповідатимуть обставинам спірних правовідносин (ціні позову).
При цьому, колегія суддів враховує те, що вирішення спору у досудовому порядку чи без подання апеляційної скарги, виключало б необхідність сплати судових витрат у відповідних розмірах.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки у розмірі 15707 (п'ятнадцять тисяч сімсот сім) гривень 60 копійок у порядку суброгації.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір за подання позову та розгляд апеляційної скарги у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 02 грудня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк