ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83
28 грудня 2010 р. Справа № 3/128
Господарський суд Івано-Франківської області у складі
судді Фрич М. М.
при секретарі Червак Н. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капрол-Україна"
вул. Хмельницького, 43, смт.Богородчани, Богородчанський район, Івано-Франківська область,77701
до відповідача Богородчанської селищної ради
вул. Шевченка, 68, смт.Богородчани,77700
про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки в частині розміру площі
орендованої земельної ділянки, та зарахування переплачених сум в рахунок оплати за
орендовану земельну ділянку.
з участю представників сторін
Від позивача: ОСОБА_1 - директор, (паспорт серія -НОМЕР_1 від 19.04.2000р.)
Від позивача: ОСОБА_2 - адвокат, свідоцтво № НОМЕР_2 від 07.04.2000р.
Від відповідача: Матіос О.І. - заступник селищного голови, (довіреність № 373-р від 20.12.2010р.)
23 грудня 2005р. між Богородчанською селищною радою та ТзОВ "Капрол Україна" смт.Богородчани укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1. В договорі оренди /п.2/ зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 18631 кв.м. Позивач просить визнати договір оренди недійсним частково, вказуючи, що:
- перед укладенням договору оренди представники Богородчанської селищної ради не здійснювали проміри даної земельної ділянки, а тому розмір площі орендованої земельної ділянки вказано в договорі неправильно,
- неправильно визначений розмір орендованої земельної ділянки вплинув на розмір орендної плати, внаслідок чого позивач переплатив за користування земельною ділянкою 36210,32 грн.
- умовами договору вказано, що невід"емними частинами договору є план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, акт приймання-передачі об"екта оренди, які фактично відсутні.
- заявляючи даний позов, позивач посилається на ст.ст.4, 5, 13-23 Закону України "Про оренду землі", ст.17 Закону України "Про плату за землю".
Відповідач вимоги позивача не визнає оскільки підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки. В спірному випадку договір підписано сторонами, внаслідок чого сторони погодились як з розміром орендованої земельної ділянки так і з розміром орендної плати.
До договору оренди від 23 грудня 2005р. додано кадастровий план земельної ділянки, план земельної ділянки, акт приймання-передачі земельної ділянки.
Крім того, відповідно до ст.21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання в судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Таким чином, на думку відповідача, вимоги позивача є необгрунтованими.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та керуючись вимогами діючого законодавства - дійшов в спірному випадку таких висновків.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу.
Позивач, заявляючи позов про часткове визнання недійсним договору оренди, не вказав, з яких підстав він просить визнати частково недійсним договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2005р. Спірний договір оренди укладено терміном на 3 роки, внаслідок чого термін договору оренди припинено в грудні 2008 році.
Щодо посилань позивача на неправильне визначення розміру /площі/ земельної ділянки, вказаного в спірному договорі оренди слід врахувати наступне. Відповідно до ст.6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України( 2768-14 ), Цивільним кодексом України ( 1540-06, 435-15 ), цим та іншими законами України і договором оренди землі . Стаття 124 Земельного кодексу в редакції на момент укладення договору передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди. Стаття 144 Конституції України встановила, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
В спірному випадку розмір земельної ділянки, який надавався позивачу в оренду, визначено рішенням Богородчанської селищної ради від 18 жовтня 2002р. та рішенням Богородчанської селищної ради від 23 грудня 2005р./ право на переукладення договору/. Вказані рішення не визнані недійсними в установленому законом порядку. Таким чином вони є обов"язковими до виконання, в т.ч. і в частині площі земельної ділянки по конретному орендарю.
26 грудня 2008р. позивач підписав акт прийому-передачі земельної ділянки, яким підтвердив передачу йому в користування 18631 кв.м. земельної площі.
Пунктом 15 договору оренди землі від 23 грудня 2005р. встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без проекту її відведення. В позовній заяві позивач посилається на те, що до договору оренди не було додано план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, акт приймання-передачі об"екта в оренду.
Таким чином, з наведеного випливає висновок про те, що позивачу надана земельна ділянка відповідної площі, межі якої конкретно не визначено на місцевості, з чим позивач погодився.Договір оренди землі не визнавався недійсним в цілому, предметом даного спору є тільки дослідження договору в частині площі ділянки. Проте, з урахуванням фактичних обставин спору - суд не вбачає підстав, які би свідчили , що надання стороні в оренду земельної ділянки площею 18631 кв.м., а не 11759 кв.м., як про це просить встановити в договорі позивач, є неправомірним. До того ж слід врахувати, що фактичне користування меншою площею, ніж це встановлено в договорі - не є підставою для визнання договору в цій частині недійсним.
Суд не може взяти до уваги доводи позивача про те, що договір від 2005р в частині розміру земельної ділянки є недійсним оскільки в 2009р. йому передано в оренду земельну ділянку площею 1,1759 га, так як відсутні докази того, що в 2005р. йому передано в оренду саме ту земельну ділянку, яку йому передано в 2009р.
Аналогічно суд не може взяти до уваги і такий доказ по справі як витяги із розробки по формі № 6-зем починаючи з 2003р.по 1.01.2010р., оскільки не вказано, які матеріали землеустрою послужили для такої звітності, до того ж вони належним чином не засвідчені / ч.2 ст.36 ГПК України/.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування - не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /ст.34 ГПК України/.
Крім того, статею 16 Цивільного кодексу та ст.20 Господарського кодексу визнано способи захисту порушеного цивільного права. Серед визначених способів відсутній такий спосіб - як визнання фактичного користування замість переданого в оренду , як про це просить позивач в позовній заяві. Аналогічно відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зарахування відповідних сум.
Верховний Суд у постанові від 13.07.2004р. у справі № 10/732 виклав правову позицію, згідно з якою суд дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.
З огляду на викладене - суд не знайшов підстав для задоволення позову як в частині частково визнання договору недійсним так і в частині зарахування сплачених коштів.
Судові витрати по справі позивачу не відшкодовуються
відповідно до ст.49 ГПК України.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-84, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Фрич М. М.
рішення підписано 29.12.2010р.