27.11.2025
Справа № 522/14499/25
Провадження № 2-а/522/378/25
Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого - судді Ярема Х.С.
при секретарі судового засідання - Мельник І.А.
позивача, адвокат - не з'явились
представника відповідача - Казбеков В.Е.
розглянув адміністративну справу
за позовом громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про скасування рішення про примусове повернення.
27.06.2025 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 угли звернувся до суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області.
Позивач просить суд:
- скасувати рішення від 23.12.2024 про примусове повернення іноземця до країни походження.
17.07.2025 відкрито провадження у справі.
25.07.2025 відповідач подав відзив.
Адвокат позивача в судове засідання 25.11.2025, 27.11.2025 не з'явився, повідомлений належно.
Позивач звернення до суду пояснює тим, що 23.12.2024 міграційна служба прийняла щодо нього рішення про примусове повернення до країни походження. Підставою прийняття такого рішення стало те, що ОСОБА_1 не має підстав для проживання в Україні, оскільки дозволений термін перебування на території України закінчився. ОСОБА_1 оскаржуване рішення вважає таким, що підлягає скасуванню.
Він є громадянином Республіки Узбекистан. 13.10.2021 прибув в Україну легально за паспортним документом громадянина Узбекистану для виїзду за кордон. 23.12.2024 міграційна служба прийняла рішення за яким він мав залишити територію України до 21.01.2025. На виконання цього рішення позивач добровільно виїхав з м. Одеси, але 31.12.2024 на державному кордоні в пункті пропуску «Паланка» Молдова йому було відмовлено у в'їзді до Республіки Молдова та повернуто назад в Україну. Тобто, виконання цього рішення від нього не залежить.
Крім того, позивач зазначає, що разом з ним в Україні проживає його дружина теж громадянка Узбекистану, яка має посвідку на постійне проживання від 28.08.2024, та його діти, які є учнями Одеського ліцею. Отже, він має тісні сімейні зв'язки на території України. Позивач вважає, що в сукупності ці факти свідчать про неможливість залишення території України у визначений строк, а отже рішення підлягає скасуванню. Якщо рішення не буде скасовано його примусово депортують та накладуть заборону в'їзду в Україну на 3 роки, що позбавить його можливості бути з своєю сім'єю.
Відповідач проти позову заперечує. 23.12.2024 під час перевірки законності перебування в Україні громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , який прибув на територію України 13.10.2021 на підставі паспорту для виїзду за кордон терміном дії з 29.01.2021 по 28.01.2031, було встановлено проживання на території України без документів на право перебування в Україні. 23.12.2024 було прийнято рішення про примусове повернення позивача в країну походження та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 21.01.2025. Позивач зобов'язався покинути територію України у визначений термін. Проживання позивача разом з дружиною і дітьми не спростовує порушення ним правил перебування іноземців на території України, а бажання іноземця зберегти свої сімейні стосунки покладає саме на цю особу обов'язки належного оформлення свого права на проживання на території України. Позивач до цього часу з 2021 року жодних дій не вчинив для легалізації свого становища.
Судом встановлено такі обставини справи.
13.10.202 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 угли ( ОСОБА_2 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) прибув на територію України на підставі паспортного документу для виїзду за кордон терміном дії 29.01.2021 - 28.01.2031.
ОСОБА_1 з 12.11.2013 перебуває у шлюбі з громадянкою Узбекистану ОСОБА_3 .
В шлюбі народилися діти ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Діти навчаються в Одеському ліцеї № 101 Одеської міської ради.
Дружина ОСОБА_3 має посвідку на постійне проживання в Україні, видану 28.08.2024 № НОМЕР_1 та має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 .
23.12.2024 ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення про примусове повернення до країни походження громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , яким зобов'язано покинути територію України у термін до 21.01.2025, оскільки на території України він перебуває незаконно.
31.12.2024 рішенням Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова відмовлено громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 угли у в'їзді до Республіки Молдова.
Висновки суду.
Предметом спору є рішення суб?єкта владних повноважень про примусове повернення іноземця в країну походження, а його підставами - неможливість виконати це рішення та розлучення іноземця з сім'єю, яка легально проживає в Україні.
Оцінюючи доводи обох сторін, наявні у справі матеріали, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч.1-3 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Згідно з постановою КМУ від 15.02.2012 №150 строк перебування іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, а також осіб без громадянства обмежено строком дії візи; громадяни держав з безвізовим порядком в'їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
13.10.2021 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 прибув на територію України легально на підставі паспортного документу для виїзду за кордон терміном дії з 29.01.2021 по 28.01.2031.
Позивач розуміє та визнає, що з 2021 року він є нелегальним мігрантом в Україні, оскільки не легалізував своє становище. Саме з цих підстав прийнято оскаржуване рішення і в цій частині таке є незаперечним.
Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
23.12.2024 ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення про примусове повернення до країни походження громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 у термін до 21.01.2025.
Згідно з ч.5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Позивач посилається на те, що він добровільно хотів виконати рішення,для цього 31.12.2024 виїжджав з України в Молдову. Проте рішенням Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова йому відмовлено у в'їзді до Республіки Молдова.
Згідно даних сайту Міністерства закордонних справ Республіки Молдова, громадяни Республіки Узбекистан не зобов'язані мати візу при в'їзді до Республіки Молдова. Отже, позивач не має візових перешкод для добровільного виконання рішення від 23.12.2024 щодо повернення його до країни походження. Термін дії його паспорту чинний. Інші причини відмови Республіки Молдова впустити ОСОБА_1 на свою територію не зрозумілі.
Суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 намагався добросовісно виконати рішення, але з незалежним від нього причин не зміг його виконати. Однак це не відміняє й того, рішення від 23.12.2024 є законним, оскільки підставою його прийняття є незаконне перебування на території України.
Також позивач посилається на те, що його сім'я прибула в Україну з метою проживання разом з ним. Дружина має посвідку на проживання, діти навчаються в школі.
Згідно з ч.15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій і дев'ятнадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений відповідно у частинах другій - тринадцятій і дев'ятнадцятій цієї статті.
Однак проживання сім'ї в Україні не спростовує порушення ним правил перебування іноземців на території України, а бажання іноземця зберегти свої сімейні відносини покладає саме на цю особу обов'язки належного оформлення свого права на проживання на території України. Позивач з 2021 року жодних дій з цього приводу не вчинив.
Чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі 522/14416/18.
З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що позивач не вчинив, у визначений законом термін, дій щодо легалізації свого знаходження на території України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 72, 74, 77, 90, 268-271, 288 КАС України,
В задоволенні позову громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 угли - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення складено 08.12.2025.
Суддя Ярема Х.С.