"11" листопада 2025 р. Справа № 596/1855/17
Провадження № 2/596/1/2025
Гусятинський районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді Цвинтарної Т.М.
при секретарі судового засідання Рудніцькій О.П.
за участю: представника позивача - адвоката Штогрін В.С.
відповідачки ОСОБА_1
її представника - адвоката Каліннікова М.О.
представника орган опіки та піклування
Копичинецької міської ради Чортківвського
району Тернопільської області Ситник І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом громадянина республіки Італія ОСОБА_2 в інтересах та від імені якого діють представники - адвокати Созонюк Тарас Миколайович, Штогрін Вікторія Святославівна до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання незаконним утримання дитини на території України та повернення її за постійним місцем проживання, -
Адвокат Созонюк Тарас Миколайович в листопаді 2017 року на підставі договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 22 жовтня 2017 року, звернувся до суду з позовом в інтересах громадянина республіки Італія ОСОБА_2 до відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ), третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Гусятинської районної державної адміністрації Тернопільської області, яка припинила свою діяльність, про визнання незаконним утримання на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_5 та повернення дитини батьку ОСОБА_2 до місця його постійного проживання в Республіці Італія.
23 червня 2023 року до участі в справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області, яка не є правонаступником органу опіки та піклування Гусятинської райдержадміністрації (Т.3 а.с.56,58).
В обґрунтування позовних вимог адвокат посилається на те, що в період з 2014 року по 29 січня 2017 року громадянин республіки Італія ОСОБА_2 проживав у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з громадянкою України ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Неаполь, республіки Італія народився ОСОБА_5 , батьками якого згідно Книги записів про народження є ОСОБА_2 , громадянин республіки Італія та ОСОБА_7 , громадянка України. Дитина ОСОБА_5 є громадянином республіки Італія, який з моменту народження був зареєстрований за місцем реєстрації батька, що за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Батьки з дитиною були зареєстровані та проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу за вищевказаною адресою.
29 січня 2017 року відповідачка ОСОБА_8 без згоди та відома позивача ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_9 покинула республіку Італія та вибула до України за адресою: АДРЕСА_2 , де проживають дотепер.
30 січня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до станції карабінерів у м. Волла із заявою про викрадення дитини. Крім того, він звернувся до Міністерства юстиції республіки Італія та через дипломатичну та консульську службу України до Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України із заявою про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Посилаючись на норми ст.ст.3, 12, 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка була ратифікована Україною 11 січня 2006 року, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 фактично здійснював піклування над своїм малолітнім сином ОСОБА_9 і вказане підтверджується тим, що ОСОБА_9 отримував послуги лікаря-педіатра у Третьому південному територіальному закладі охорони здоров'я м. Неаполь, яка була обрана 07.09.2015 на узгодженій з ОСОБА_2 основі та за послуги якої сплачував позивач. Також в період 2015-2016 ОСОБА_5 отримав необхідні для вступу у дошкільний заклад щеплення та вакцинації у Центрі вакцинацій м.Черкола Третього південного територіального відділу охорони здоров'я м.Неаполь. Крім того, дитина записана до закладу середньої загальної освіти «Сан Джованні Боско» (дитячий садок) м.Волла, провінція Неаполь на 2017/2018 навчальний рік .
Тому, вважає, що:
- дитина ОСОБА_5 , громадянин Італії постійно мешкав разом з батьком ОСОБА_2 в Республіці Італія безпосередньо перед переміщенням або утримуванням (пункт «а» частини 1 статті 3 Конвенції );
- зміною місця проживання без згоди та відома позивача та утримуванням відповідачкою дитини в Україні було порушено право позивача ОСОБА_2 на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт b частини 1 статті 3 Конвенції), оскільки позивач фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування (пункт b частини 1 статті 3 Конвенції);
- позивач безпосередньо здійснював опіку над дитиною та продовжував би її здійснювати.
Також просив взяти до увагу те, що малолітній ОСОБА_9 більшу частину свого життя, а саме два роки і більше ніж два місяці свого життя прожив в Італії, де за місцем його проживання у нього є друзі серед однолітків. Даний факт підтверджується заявами громадян Італії (батьків друзів ОСОБА_9 ): - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , з яких видно, що ОСОБА_2 , який проживає у АДРЕСА_3 постійно часто супроводжував власного сина ОСОБА_14 , щоб той міг погратися з їхніми дітьми для заохочування до гарної соціалізації і розвитку малолітньої дитини. Зазначені обставини свідчать про те, що дитина ОСОБА_5 прижилась у Республіці Італія у своєму середовищі.
Посилаючись на норми ст.ст.3,12,13,20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р., ст.ст.3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, ст.ст.19,162 Сімейного Кодексу України, ст.ст.11,12 Закону України «Про охорону дитинства», Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р. (принцип 6, 8), вважає, що забезпечення інтересів дитини, недопущення порушення її прав є головним фактором при визначенні місця проживання дитини.
Позивачем у республіці Італія створені умови для проживання дитини, що підтверджується фотоілюстраціями квартири на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 , провінції Неаполь та її внутрішнього облаштування. Позивач ОСОБА_2 є власником вищезазначеної квартири, площа якої - 70 м.кв., яка відповідає санітарним нормам, підходить для проживання та в якій є обладнана кімната для дитини ОСОБА_9 , в якій він може спати, навчатися, гратися.
Зазначено, що позивач ОСОБА_2 має власний бізнес та займається підприємницькою діяльністю - роздрібним продажем торговим підприємствам тварин, кормів та товарів для тварин, має стабільний, самостійний, не малий дохід. Тому вважає, що він має вільний та гнучкий графік роботи, що дає йому змогу відводити свою дитину до дитячого садка, займатися із сином вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про нього, може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.
При цьому, стороною позивача вказано на те, що відповідачка має невеликий розмір постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання сина ОСОБА_9 та, на їх думку, не може забезпечувати умов для його нормального розвитку та навчання.
Позивач ОСОБА_15 постійно піклувався про дитину, допомагав матеріально, купував одяг, взуття, іграшки, разом з сином відвідував однолітків ОСОБА_9 для того, щоб він мав змогу погратися з ними. Вказано і на те, що позивач як батько із сином ОСОБА_9 мають добрі стосунки один з одним, у зв'язку з тим, що син дуже прив'язаний до нього, йому подобалося бути разом з батьком. Окрім того, є можливість культурного розвитку дитини. Тому вважає, що, проживання сина ОСОБА_9 разом з батьком відповідає його інтересам, який має можливість забезпечити йому належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідачка забезпечити не в змозі.
Також вказано на те, що позивач не буде чинити жодних перешкод для спілкування відповідачки із сином, і готовий зі своєї сторони сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері.
Додав, що позивач спиртними напоями не зловживає, до кримінальної відповідальності не притягувався, судимостей та незакритих кримінальних справ відносно нього не має.
Посилаючись на вищенаведене, просив позовні вимоги задовольнити.
25 січня 2018 року відповідачка ОСОБА_1 надіслала до суду відзив на позов, згідно якого заперечила щодо задоволення позову ОСОБА_2 та просила відмовити у його задоволенні.
В обґрунтування відзиву, відповідачка вказала, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову. Зазначила, що дійсно вона, громадянка України в період з 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала у фактичних шлюбних відносинах як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу з громадянином республіки Італія ОСОБА_15 у кв. АДРЕСА_1 . Проживати разом вони почали з серпня 2014 року. На той час вона перебувала на шостому місяці вагітності. З моменту, коли вона завагітніла і до переїзду, ОСОБА_2 жодної моральної та матеріальної підтримки не надавав, хоча вона її потребувала, а тому незважаючи на погане самопочуття, була змушена працювати, оскільки була фізично непрацездатна, а тому всі кошти на утримування вона одержувала від своєї матері, яка працевлаштована в Республіці Італія. Більше того, позивач наполягав на проведенні операції штучного переривання вагітності проти якої вона категорично заперечувала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Неаполь, Республіки Італія народився їх спільний син ОСОБА_5 . Після пологів у неї були проблеми зі здоров'ям, зокрема, висока температура тіла, слабкість, сильні больові відчуття в області малого тазу, у зв'язку з чим вона потребувала медичної допомоги та консультації лікаря-гінеколога. Проте, позивач ОСОБА_2 відмовлявся власним коштом забезпечити її вищевказані послуги, через що її довелося просити допомоги у своєї матері, яка профінансувала поїздку до лікаря та його консультацію.
Ставлення позивача до неї та до їх спільної новонародженої дитини було вкрай байдуже. Недбалість полягала в тому, що ОСОБА_2 не купляв харчування, необхідне для вигодовування немовляти, а також відмовлявся надавати її на це кошти. Одяг, взуття та іграшки позивач їх спільному сину також не купував. Матеріальну допомогу надавала виключно її мати. Інтересу до дитини батько не проявляв. ОСОБА_16 вчиняв скандали, в результаті чого вона отримувала тілесні ушкодження від нього.
Також вказала, що ОСОБА_2 відмовлявся через економію коштів включати опалення у квартирі, коли це було необхідно. Через декілька місяців після народження дитини, відповідач все таки почав виділяти незначні гроші на утримання сина, а саме в сумі 50 євро на тиждень, з яких вона й оплачувала рахунки за опалення. Така неприпустима поведінка батька стосовно своєї дитини тривала ще два роки, доти, поки вона не вирішила покинути позивача.
Син ОСОБА_5 є громадянином України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України Генерального консульства України в Неаполі від 05.05.2016 за №536-179.
Вона із сином ОСОБА_5 на законних підставах перетнула кордон та повернулася до України.
З 30 січня 2017 року по теперішній час вона із сином зареєстровані та проживають в Україні, за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний житловий будинок є комфортабельним, із сучасним ремонтом та обладнанням. Нею створені всі умови для проживання, виховання та утримання сина. Сина вона виховує, утримує самостійно, піклується про нього на належному рівні, так як працює молодшою медсестрою у Чортківській центральній районній комунальній лікарні за графіком роботи - одна доба робоча, а три доби вихідні, де за свою працю отримує заробітну плату і має стабільний дохід, тому має достатньо часу займатися вихованням та розвитком своєї дитини, зокрема, відводити до дитячого садочку, гратися, гуляти та іншим чином піклуватися і розвивати сина. Для дитини створено всі необхідні умови для проживання та його нормального розвитку, задоволення гармонійного становлення його особистості в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
При цьому, також зазначила, що доглядати за сином ОСОБА_9 , під час її перебування на роботі, її допомагають батько та сестра, які проживають разом з нею за однією адресою, а матеріально - допомагає її мати ОСОБА_17 , яка працює в Республіці Італія. Син ОСОБА_9 також має можливість перебувати у постійному спілкуванні та розділяти спільні інтереси із її племінницею, яка є його одноліткою.
Вказала, що син ОСОБА_9 соціально адаптований в Україні. Він з жовтня 2017 року відвідує дитячий садок «Дзвіночок» с.Котівка Гусятинського району, де грається і спілкується з однолітками, перебуває в дружній атмосфері, до якої звик. Сальваторе спілкується виключно українською мовою (італійську мову забув).
Додала, що вона спиртними напоями не зловживає, не палить, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувалась, добре відноситься до сина, бажає дитині дати освіту.
Тому вважає, що проживання сина разом зі нею відповідає його інтересам.
Вважає, що позивач ОСОБА_15 є безвідповідальною особою, який навіть не може належно вести свій бізнес, а не те щоб виховувати дитину. Його недбальство стосовно підприємницької діяльності полягає в тому, що маючи невеличку крамницю з роздрібного продажу тварин, кормів та товарів для тварин, він проявляє лінь, вчасно не відкриваючи її, при тому, що іншого продавця, крім нього, там немає. Враховуючи вказане, ОСОБА_2 не має вільного часу для виховання та належного догляду за дитиною.
Додала, що інші члени його родини взагалі не вважають їх спільного сина частиною своєї сім'ї. Вона не чинить і не чинитиме жодних перешкод для спілкування батька із сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування зі сторони батька.
Вказала, що зазначені нею обставини, крім доданих до позову документів, зможуть підтвердити свідки в суді.
Вважає, що позивачем не доведено: факт незаконного переміщення неповнолітньої дитини з Республіки Італія до України; факт того, що позивач фактично здійснював такі права на опіку на час переміщення або утримування дитини, або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування. Крім того, вважає, що відсутні докази на підтвердження того, що піклування про сина, яке здійснювалося за місцем його постійного проживання в Республіці Італія, було достатнім для його нормального розвитку та не завдавало шкоди дитині. Не доведено того, що повернення дитини до іншої держави без матері буде відповідати інтересам їхнього сина. Також позивачем не доведено факту порушення нею встановлених Декларацією прав дитини і Законом України «Про охорону дитинства» принципів піклування про дитину.
Також вважає, що повернення до попереднього постійного місця проживання в Республіку Італія поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психологічної шкоди або ж іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, оскільки малолітній ОСОБА_5 соціально адаптований саме в Україні, а не в Республіці Італія.
Тому, посилаючись на вищенаведене, Декларацію прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенцію про права дитини, Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, правові висновки ВС України, викладені у справі №6-2445 цс16 від 14.12.2016; справі №6-1598 цс15 від 21.10.2015, вважає, що підстав для задоволення позову немає, в задоволенні якого просить відмовити.
05 лютого 2018 року представником позивача - адвокатом Созонюком Т.М. до суду було надіслано відповідь на відзив, згідно якої останній, посилаючись на заперечення щодо відзиву на позов, просив повні вимоги позивача задовольнити.
Ухвалою судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2017 року позовну заяву громадянина республіки Італія ОСОБА_2 залишено без руху ( Т.1 а.с.69,70).
Ухвалою судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 03 січня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду. Розгляд справи визначено провести за правилами загального позовного провадження (Т.1 а.с.83).
Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2018 року задоволено клопотання представників позивача та відповідача про звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного суду Республіки Італія про допит свідків та до надходження відповіді від іноземного суду на доручення щодо збирання доказів провадження у справі зупинено (Т.2 а.с.28-35).
Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2022 року поновлено провадження в справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 13 грудня 2022 року (Т.2 а.с.144).
23 червня 2023 року до участі в справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області, оскільки проведено адміністративно-територіальну реформу і внаслідок чого було припинено діяльність Гусятинської райдержадміністрації, об'єднано в одну адміністративну одиницю Гусятинський та Чортківський райони Тернопільської області та створено територіальні громади, при яких також створено органи опіки та піклування. Орган опіки та піклування Копичинецької міської ради не є правонаступником органу опіки та піклування Гусятинської райдержадміністрації Тернопільської області (Т.3 а.с.56,58).
08 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.3 а.с.206).
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_18 , яка діє в інтересах громадянина Італії ОСОБА_2 підтримали позов та відповідь на відзив подані адвокатом Созонюком Т.М., посилаючись на доводи викладені у них та просила позов задовольнити
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Калінніков М.О. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечили щодо задоволення позову, з підстав наведених у відзиві на позов.
Відповідачка ОСОБА_1 також вказала, що, проживаючи в Республіці Італія, при потребі саме вона із сином, без участі батька дитини, відвідувала лікаря-педіатра з метою отримання консультації, проведення профілактичного щеплення сину і як мати, куди було потрібно, ходила, їздила з дитиною, і робила все, що добре для своєї дитини. Позивач не оплачував за послуги лікаря - педіатра. 29 січня 2017 року вона із сином ОСОБА_9 , виїхали до України, на той час дитині було два роки. Про факт нанесення позивачем її тілесних ушкоджень, вона телефонувала до поліції Італії, і поліцейські приїжджали до них, проте, виклику не зареєстрували. Вона неодноразово казала позивачу, про те, що оскільки він над нею знущається, вона поїде до України і він не заперечував. Він насміхався з неї. У день виїзду з Італії, вона позивачу сказала, що вона поїде до України. У відповідь він сказав її «роби, що хочеш». Коли вона, жила в квартирі позивача, до них щотижня приїжджала її мати ОСОБА_17 і купувала продукти, які були потрібні, оскільки позивач її спочатку нічого не давав. Згодом його мати у присутності з її матір'ю казала позивачу, щоб він її - відповідачці давав по 50 євро на тиждень. В листопаді місяці, коли позивач її з дитиною привіз із пологового будинку, у квартирі було так холодно, що вона змушена була одягати дитину на сон як на вулицю. І так вона з дитиною мучилася цілу зиму, оскільки позивач не включав опалення. Він її неодноразово ображав як фізично так і морально, байдуже відносився як до неї так і до сина, ставлення до неї було як не до людини, тому вона це не могла терпіти.
Із сином позивач спілкується по телефону завжди, коли останній бажає. Вона не забороняє позивачу спілкуватися із сином та зустрічатися з ним. Вона неодноразово казала по телефону позивачу, щоб він приїжджав до України, проте він не виявляє бажання. Розмови з позивачем, як стверджує його представник, про зустріч його з дитиною в іншій країні (Польщі, Німеччині) у них не було. Вона не бажає щоб син їхав до Італії у її супроводі. З приводу стягнення аліментів з позивача на утримання дитини до суду в Україні вона не зверталася.
Відносини сина із її чоловіком ОСОБА_19 , з яким вона одружилася, добрі.
Стосовно поданої стороною позивача довідки № 50 від 13.04.2017 щодо обрання сину ОСОБА_9 лікаря-педіатра ОСОБА_20 (Т.1 а.с.16-18), вказала, що в Італії дитину з народження беруть на облік, і тому син був на обліку у вказаного лікаря з народження, а не з 07.09.2015.
Додала, що вона без ОСОБА_21 возила сина з народження на проведення йому вакцин, оскільки останній постійно не мав часу і казав, що боїться, коли дитина плаче.
Також додала, що станом на день її виїзду з дитиною з Італії до України, син не був записаний до будь - якого закладу освіти в Італії.
Додала, що її відомо про те, що квартира, де вона проживала з ОСОБА_2 та сином ОСОБА_9 належала батькам позивача, а не позивачу і документів на підтвердження того, хто є власником житла, де вони проживали в трьох, вона не бачила і ніхто її не показував.
Представник відповідача - адвокат Калінніков М.О. у судовому засіданні вказав, що син сторін по справі є громадянином України. Вважає, що вимога позивача про повернення дитини до Республіки Італія буде шкідливим як для фізичного так і для психічного здоров'я дитини. Дитина адаптована лише для проживання в Україні, так як ОСОБА_9 пішов до школи, володіє виключно українською мовою.
Вважає, що підстав для задоволення позову на підставі ст.13 Конвенції, на яку посилається позивач, немає. Не доведено факт незаконного переміщення дитини з Італії до України; не доведено факт, що позивач здійснював батьківські права опіки. Додав, що відповідачка, проживаючи в Республіці Італія, до соціальної служби про неналежне утримання батьком дитини не зверталася.
Представник третьої особи-служби у справах дітей Гусятинської райдержадміністрації Тернопільської області, яка ліквідована в рамках реформи децентралізації, яка призвела до скорочення кількості районів, 09.02.2018 року подав до суду письмові пояснення згідно яких вважав, що факти, які наведені позивачем є необ'єктивними та необґрунтованими, а позовні вимоги відповідно такими, що не підлягають до задоволення.
Представник третьої особи-органу опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області, яка залучена до участі в розгляді справи ОСОБА_22 у судовому засіданні підтримала письмові пояснення та вказала, що представники органу опіки та піклування спілкувалися із сином сторін по справі, який повідомив, що він бажає спілкуватися з батьком. При підготовці висновку вони з батьком дитини не спілкувалися. Орган опіки та піклування не визнає позовні вимоги позивача.
Пояснила, що на її думку, найкраще дитині залишитись проживати із матір'ю в Україні, і це буде в інтересах дитини, оскільки дитина повністю адаптувалася до життя в Україні і в бесіді з ОСОБА_9 про батька, він не заперечував щодо спілкування з ним. Вона також підтримує висновок органу опіки та піклування Копичинецької міської ради від 21 грудня 2023 року № 322, згідно якого орган опіки та піклування вважає за недоцільне повернення малолітнього ОСОБА_5 в Республіку Італія за постійним місцем проживання його батька ОСОБА_2 .
Додала, що заяву про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування Копичинецької міської ради та підтримання позовних вимог, яка була надіслана до суду 17 вересня 2024 року від служби у справах дітей Копичинецької міської ради за її підписом - не підтримує, оскільки ця заява була підготовлена і надіслана до суду помилково працівником служби у справах дітей, через те, що вони беруть участь у багатьох інших судових справах та переплутали при відправленні вказаної вище заяви до суду з іншою заявою по іншій справі.
Допитаний в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 03.04.2019 позивач ОСОБА_2 в суді пояснив, що ОСОБА_7 раптово без причин викрала дитину з їх сімейного будинку. За цей факт Гуцул була засуджена судом м.Нола на 1 рік 6 місяців позбавлення волі та тимчасово позбавлена батьківських прав. Він завжди був абсолютним піклувальником сина і його матері, настільки, що ОСОБА_23 змусила його купити будинок, погрожуючи, що якщо він цього не зробить, то вона зробить аборт. Він ніколи не міг би хотіти, щоб ОСОБА_23 зробила аборт. Він брав на себе всі витрати: на харчування, витрати на дитину, комунальні послуги, необхідні речі для дружини, іпотечний внесок близько 470 євро. Він її давав додатково близько 50 євро на тиждень на власні речі (перукарню, косметику, білизну, парфуми, лак для нігтів тощо). Гуцул не працювала за власним бажанням, вважаючи, що краще доглядати за сином. Вказав, що вона не любила працювати. Його син отримав всі необхідні щеплення і проходив регулярні педіатричні огляди завжди в його присутності. Також вказав, що він кожні вихідні зустрічався із спільними друзями і членами сім'ї. Час від часу в будинок приходили люди української національності, кожні два тижні до ОСОБА_23 приїжджала її мати, яка проживала в Італії. Він ніколи не завдавав ОСОБА_23 фізичної шкоди, лише одного разу він підвищив голос у відповідь на серйозні образи, які вона висловлювала до нього. Гуцул була жорстокою і словесно агресивною відносно нього. За візити ОСОБА_23 до приватного гінеколога після пологів він не платив, оскільки лікар ОСОБА_24 в ОСОБА_25 є другом його сім'ї.
Дозволу на вивезення дитини з Італії він ОСОБА_23 не давав, вона про це його не просила. Він не знав про її намір поїхати в Україну. Його син був добре інтегрованим в італійський соціальний і сімейний контекст. Він часто ходив з дитиною на прогулянку. Неділі і свята були повністю присвячені дитині.
Він не згідний, щоб син залишився з матір'ю, оскільки ОСОБА_23 ненадійна, неблагонадійна, не здатна організувати існування їх сина в послідовний і раціональний спосіб (Т.3 а.с.163-165).
Із сином на даний час він спілкується по телефону та відозв'язку.
Допитана в якості свідка відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що про свою вагітність ОСОБА_9 , вона повідомила ОСОБА_2 на першому місяці вагітності, і він відвіз її на огляд до лікаря, який оглянув і сказав, що може зробити аборт, проте вона відмовилася. До восьмого місяця вагітності вона проживала із своєю мамою ОСОБА_26 в орендованій квартирі в м.Неаполь республіки Італія і до останнього часу працювала, хоча вагітність протікала з токсикозом. На початку дев'ятого місяця її вагітності, вона з ОСОБА_21 почали проживати у квартирі позивача та його батьків, а саме на першому поверсі. Після того, як вона перейшла жити у вказану квартиру, ОСОБА_21 змінився, не купував їжу, в них не було сімейного бюджету. ЇЇ мати допомагала матеріально, купуючи продукти харчування, пилосос, пральну машину, візок для дитини, оскільки ОСОБА_27 казав, що він не може. Кошти в сумі 50 євро, які згодом позивач її давав на тиждень, вона витрачала на продукти харчування, оплачувала «стуфу», тобто обігрівач в квартирі, який знаходився в кімнаті, де вона жила з дитиною. При приготуванні нею їжі, він її завжди принижував, і казав, що вона не вміє готувати, хоча після приготування їжі, споживав її. Після великої сварки між нами, він заборонив її матері приходити до них.
Також вказала, що коли позивач привіз її з дитиною з пологового будинку, в квартирі було холодно, хоч в кімнаті, де була дитина, опалення (батареї) були. Проте, опалення позивач не включав, а вона вимушена була гріти кімнату «стуфою»-(обігрівачем - газовим балоном), і це було небезпечно та шкідливо як для дитини так і для неї, оскільки був запах газу. Через холод в кімнаті, дитина спала одітою в теплі штанці, кофтинку, светр та під теплим одіялом, і в ночі часто пробуджувалася. На її прохання включити опалення, позивач відповідав - «дорого». З таким опаленням вона з дитиною прожила там два роки. Вона позивачу неодноразово казала, що вона і дитина так не можуть жити, і якщо так, то вона поїде додому, однак він не брав до уваги її слова, а сміявся. Після народження сина, він до нього ставився байдуже. Коли ОСОБА_21 приходив з роботи, він лягав відпочивати і не допомагав її няньчити дитину, а міг лише декілька хвилин порозмовляти, погратися з дитиною, коли син знаходився у ліжку чи у візочку. Вночі з дитиною він теж її не допомагав.
Узаконювати їхні стосунки позивач не поспішав.
Приблизно в лютому 2017 року вона поїхала до Посольства України з приводу питання виїзду з дитиною до України. Перед виїздом в Україну, вона про виїзд усно повідомила позивача, але він цього не сприймав серйозно, посміявся і сказав «добре, добре». Зібрані нею документи для виїзду в Україну вона позивачу не показувала, оскільки вони перебували в таких стосунках, що майже не спілкувалися. На час перетину кордону дитина була зареєстрована як громадянин України, і про це позивачу було відомо. Оформленням свідоцтва про народження займалася вона, яке було оформлено лише через рік від дня народження дитини.
Додала, що з ініціативи ОСОБА_2 її викликали до Тернопільського обласного управління юстиції з приводу того чи вона проживає за тією ж адресою (с.Котівка). Крім того, до неї додому в с.Котівка приїжджав представник консульства і вивчав умови проживання дитини. Номер свого телефону вона передала позивачу через представника Консульства, приблизно через тиждень після приїзду в Україну, щоб позивач міг спілкуватися із сином.
Позову про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини вона не подавала.
З часу приїзду в Україну по даний час, позивач до дитини телефонує 2, 3 рази в місяць. Приблизно 10 раз за вказаний період батько дитині передавав передачі, в яких були зазвичай: чіпси, попкорн, цукерки, печиво, дві пари штанів, куртка без бирки значно великого розміру, іграшки, ролики. Коли дитині виповнилося 10 років батько привітав його, але нічого в подарунок не надіслав дитині. Приблизно 8 разів позивач пропонував сину поїхати до Італії.
Вважає, що ОСОБА_2 боїться приїхати до дитини в Україну, бо він її бив та над нею знущався.
В Україні син ОСОБА_9 в дитячий садок почав ходити з трьох річного віку. Попри те, що ОСОБА_9 відвідував дитячий садок, він також відвідував гурток «Бджілка», що в м.Чортків. У 2021 році син пішов до школи. Має друзів як у школі так і по сусідству за місцем проживання. На даний час дитина займається футболом і вивченням англійської мови індивідуально з вчителем. Спілкування дитини з біологічним батьком проходить в телефонному режимі по відозв'язку, але дитина не завжди бажає спілкуватися з ним. Вона в таких розмовах є перекладачем, оскільки син погано розуміє італійську мову, хоча вона його вчить її.
Вона неодноразово пропонувала по телефону ОСОБА_2 приїхати в Україну щоб побачитися, поспілкуватися, погуляти з дитиною, проте, він не виявляє бажання.
Ствердила, що посилання, допитаного позивача як свідка неправдивими в частині того, що: вона погрожувала позивачу, що зробить аборт, не любила працювати, зраджувала йому; що:він брав на себе витрати на харчування, оплачував 470 євро як іпотечний внесок, готував їжу, робив ранкове прибирання, мив посуд, завжди приїжджав додому з роботи у 20.30 год., вихідні і святкові дні він присвячував дитині також про те, що вони відпочивали тижнями, кожні вихідні спілкувалися з друзями, членами родини та те, що 50 євро він давав її саме на її особисті потреби є неправдивими.
Додала, що вона дякує ОСОБА_28 , що поїхала звідти, бо так не могла жити, то було існування. Вважає, що вона є хорошою мамою для дитини і робить все можливе і надалі буде піклуватися про сина і бути найкращою мамою для своєї дитини.
Допитаний в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 06.05.2019 ОСОБА_29 , житель АДРЕСА_3 , відповів, що він є сусідом, другом ОСОБА_2 і його батьків. Він не раз бував у їх будинку, щоб випити каву. Наскільки він знає, батьки завжди піклувалися про маленького ОСОБА_9 . В нього немає причин сумніватися, що ОСОБА_2 є хорошим батьком, який здатний виховувати та підтримувати сина. Коли він приходив до них додому, то бачив, що дитина була радісною і щасливою. Він у них вдома був декілька разів, але коли саме вказати не може. Він завжди помічав гармонію як у цій парі, як у батьків так і у дитини, якій на той момент було пару років. Він ніколи не помічав занедбаності дитини і часто бачив, як ОСОБА_2 гуляв із своїм сином, а іноді із своєю дружиною. Гуцул ОСОБА_30 була дуже закритою людиною. Коли він приходив до них, то він зазвичай спілкувався з ОСОБА_2 ( ОСОБА_31 3 а.с.166).
Допитаний в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 06.05.2019 ОСОБА_32 , житель АДРЕСА_3 , відповів, що він є сусідом ОСОБА_2 . Знає також ОСОБА_9 , тому що він грався з ним часто вранці, коли зустрічав його з мамою. Обоє батьки піклувалися про дитину, мати протягом тижня, а батько по неділях, коли він не працює. ОСОБА_21 хороший, працьовитий молодий чоловік. ОСОБА_21 на даний час живе із своїми батьками, а будинок, де він жив із своєю дружиною і сином, вільний. У будинку ОСОБА_2 він був декілька разів в період з 14.11.1014 до 29.01.2017, де атмосфера була привітною. ОСОБА_21 піклувався про дитину, вони гралися, іноді супроводжував його в школу, купував йому одяг, возив його на море. ОСОБА_9 був добре доглянутий та вдягнений, коли залишався з батьком (Т.3 а.с.167).
Допитана в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 15.04.2019 ОСОБА_33 , жителка АДРЕСА_3 , відповіла, що вона є сусідкою ОСОБА_2 . Із розповіді матері ОСОБА_2 , ОСОБА_34 , яка є її приятелькою, її відомо, що її син одружився і має дитину ОСОБА_9 , якого вона бачила в колясці з мамою, татом, з ними обома, які проходили повз неї. ОСОБА_21 завжди був поруч і дуже піклувався про сина, вона бачила його турботливим та уважним. В період з 14.11.2014 по 29.01.2017 вона не була в будинку ОСОБА_2 (Т.3 а.с.168).
Допитана в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 03.06.2019 ОСОБА_35 , без зазначення місця проживання, відповіла, що ОСОБА_2 є її кузеном, який часто приводив у її дім сина ОСОБА_9 . Зазвичай у вихідні. Вона часто приходила до них додому, малюк завжди був доглянутий, іноді з ними була ОСОБА_30 , вічлива, але дуже інтровертна людина. ОСОБА_21 і ОСОБА_30 були гарною сім'єю та хорошими батьками для свого сина. Вони часто зустрічались в гостях, в основному в неї або в матері ОСОБА_36 (Т.3 а.с.169).
Допитана в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 10.05.2019 ОСОБА_37 , жителька АДРЕСА_3 відповіла, що ОСОБА_2 це син її невістки, сестри її чоловіка. ОСОБА_2 піклувався про свого сина ОСОБА_9 , коли той був в Італії. Вона проживає в тому ж будинку, що і ОСОБА_21 . Вона їх бачила щодня. ОСОБА_9 був добре доглянутий. Батько з ним грався, гуляв, купував іграшки. Вона виключає, що були фінансові проблеми, тому що ОСОБА_21 має зоомагазин. Вона бачила як батьки приводили ОСОБА_9 до педіатра, кабінет якого знаходиться в декількох метрах від їхнього будинку. Декілька разів бачила, що ОСОБА_21 звертався за порадою до її дочки, яка працює педіатром. Обоє батьків приділяли увагу та турбувалися про ОСОБА_9 . Багато часу дитина була з матір'ю, тому, що вона не працювала (Т.3 а.с.170).
Допитаний в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 06.05.2019 ОСОБА_38 , без зазначення місця проживання, відповів, що він є дядьком ОСОБА_2 , братом його матері, проживає на другому поверсі в тому ж будинку що і ОСОБА_36 . ОСОБА_21 завжди дуже піклувався про свого син ОСОБА_9 . На його думку ОСОБА_21 та його сім'я - співмешканка ОСОБА_7 та син ОСОБА_9 ніколи не мали фінансових проблем, оскільки родинний будинок належав йому, він регулярно сплачував іпотеку, мав невеликий процвітаючий зоомагазин. Обоє батьків добре піклувалися про сина ОСОБА_9 . Гуцул не мала друзів, мало спілкувалася. Вона часто відвідувала його дружину і матір його дружини. Сальваторе багато грався із своїми маленькими двоюрідними братами і сестрами, яких подружжя приймало у себе вдома. Дженнаро є порядним, турботливим, присвячений тільки своїй сім'ї. Він ніколи не дозволяв своїй дружині і синові ні в чому потребувати. Він ніколи не чув як сварилися ОСОБА_36 і ОСОБА_23 . Його донька лікар, яка майже щодня відвідувала ОСОБА_9 , в тому числі на запрошення ОСОБА_21 (Т.3 а.с.171).
Допитана в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 06.06.2019 ОСОБА_39 , яка проживає у АДРЕСА_4 відповіла, що ОСОБА_2 є родичем її чоловіка, їх батьки є кузенами. І ОСОБА_21 і його дружина приводили часто ОСОБА_9 до неї додому гратися з її сином ОСОБА_40 , але не щотижня і зазвичай в неділю. Вона ніколи не бачила ОСОБА_9 в брудному та неохайному одязі. Вона щомісяця 3-4 рази приходила до них додому із своїм сином (Т.3 а.с.172).
Допитаний в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 10.05.2019 Д'Амброзіо ОСОБА_41 , який проживає у АДРЕСА_4 відповів, що він син кузени матері ОСОБА_15 . ОСОБА_9 одноліток його сина, і траплялося, що вони іноді разом гралися, і в цих випадках ОСОБА_9 виглядав доглянутим і добре одягнутий. Палумбо піклувався про свого сина, грав з ним, брав його із собою до магазину. Стосунки між батьком і сином були добрі. Це він бачив, коли іноді був з ними вдома, а іноді - на роботі. Із ОСОБА_42 , обмінювалися питаннями про дитину. Вона була замкнута. В період з 14.11.2014 до 29.01.2017 він 2,3 рази бував вдома у ОСОБА_2 . Будинок був затишний (Т.3 а.с.173).
Допитана в якості свідка за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія 13.05.2019 ОСОБА_43 , яка проживає у АДРЕСА_5 , відповіла, що вона є подругою ОСОБА_2 10 років. Вона і Палумбо своїх синів, які є однолітками, записали у дитячий садок, до якого вони мали ходити. І Палумбо, і його дружина приводили ОСОБА_9 до неї додому. ОСОБА_9 був доглянутий і добре одягнутий. ОСОБА_21 та його син були дуже близькими і прив'язаними один до одного. Палумбо люблячий, відповідальний батько, прихильний до свого сина. Всі витрати щодо придбання для дитини дитячого харчування, одягу, взуття, іграшок, предметів гігієни взяв на себе ОСОБА_21 . Умови проживання ОСОБА_9 в квартирі, що належить ОСОБА_15 були чудовими, повністю відповідали інтересам і потребам дитини. Вона також подружилася з дружиною ОСОБА_21 . Гуцул ніколи нікому не скаржилася на умови життя, навпаки казала, що в Італії їй добре живеться, і що вона, безумовно, покращила умови життя, які були у неї на батьківщині. Гуцул казала її, що в її країні вони жили без зручностей, далеко від центру, умови життя були дуже важкими. Вона ніколи не бачила, щоб ОСОБА_21 наносив ОСОБА_23 тілесні ушкодження і остання її ніколи на такі речі не скаржилась. Вона багато разів бувала в будинку ОСОБА_36 і ОСОБА_23 , і часто в них залишалися вечеряти, обідати, часто разом ходили на прогулянки. ОСОБА_21 давав можливість ОСОБА_23 відпочивати на морі в орендованій квартирі. Вона ні в чому не відчувала нестачі. Вона бачила цю пару щодня.
Відповідачка ОСОБА_1 після оголошених в суді пояснень свідків, допитаних за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія, вказала, що свідки не правду казали.
Свідок ОСОБА_44 , який являється сусідом відповідачки ОСОБА_1 , у судовому засіданні пояснив, що дитина ОСОБА_9 проживає з мамою її чоловіком та дідусем в с. Котівка. Він неодноразово приходить до них додому. Відносини в їх сім'ї хороші. Дитина прив'язана до мами. Йому не відомо про ставлення ОСОБА_9 до його біологічного батька. В будинку чисто, дитина забезпечена всім необхідним, має іграшки. Дитина ходить до школи, з мамою до церкви, з вітчимом - на рибалку, катаються на велосипедах, грає у футбол. Дитина має двох друзів по сусідству, також дружить і з його внучкою. Сальваторе розмовляє українською мовою. Не чув, щоб він розмовляв на іноземній мові. Йому не відомо про ставлення ОСОБА_9 до його біологічного батька. Зі слів ОСОБА_45 йому відомо, що в Україну з Італії вона повернулася, оскільки в неї було не комфортне життя, вона не могла так жити. Йому не відомо про те, чи біологічний батько дав згоду на виїзд дитини в Україну. Зі слів ОСОБА_45 йому відомо, що дитина народилася в Італії, і його батько проживає в тій ж країні.
Свідок ОСОБА_46 , яка є подружкою відповідачки ОСОБА_1 , у судовому засіданні пояснив, що вона про позивача знає зі слів ОСОБА_45 . ЇЇ знає з 2017 року, з часу її повернення із сином до України з Італії. Причиною повернення Лесі з дитиною з Італії було те, що в неї не склалося життя з чоловіком, оскільки він неналежно поводився з нею, не забезпечував дитину, бив її в голову. Вказала, що ОСОБА_30 просила її чоловіка, щоб він привіз від її матері, яка жила в Італії: дитячий візок, велосипед, пилосос, продукти харчування, дитячі памперси. Відповідачка зверталася до поліції з приводу неналежної поведінки ОСОБА_21 , працівники поліції приїжджали, але ОСОБА_30 заяви не писала, оскільки батьки ОСОБА_21 просили не писати на нього заяву. Її не відомо чи ОСОБА_30 повідомила батьку дитини про її виїзд з дитиною з Італії, проте, ОСОБА_30 , до дня виїзду з Італії неодноразово казала ОСОБА_2 про це. Все, Що відбувалося у житті ОСОБА_45 під час проживання в Італії, вона знає зі слів своїх колишніх чоловіка та свекрухи, які проживали в Італії, а також ОСОБА_45 . Вона неодноразово була в гостях у Лесі вдома в с.Котівка. Також була на причасті дитини. ОСОБА_9 усім забезпечений. Чоловік, з яким ОСОБА_30 офіційно одружена, забезпечує їх усім необхідним. Вони їздили на відпочинок на море, в ОСОБА_47 . З вітчимом в дитини добрі дружні стосунки. Дитина не спілкується італійською мовою. ЇЇ не відомо яким чином відбувається спілкується дитини з біологічним батьком. Дитина соціалізувалася в Україні, відвідував дитячий садок, на даний час ходить до школи у 4 клас, відвідує гуртки, ходить на футбол. Зі слів ОСОБА_45 її також відомо, що ОСОБА_21 сину до України передав одну куртку, штани на зріст та іграшки. Зі слів ОСОБА_45 її також відомо, що вона не зверталася до суду з приводу стягнення аліментів з позивача на утримання дитини.
Свідок ОСОБА_48 , яка є сусідкою ОСОБА_1 , у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_30 із сином ОСОБА_9 проживає в с.Котівка з лютого 2017 року, з часу приїзду з Італії. Неодноразово приходила до них додому, у будинку було чисто, прибрано, їжа наварена. Після приїзду, згодом син ОСОБА_45 почав ходити до дитячого садочку. У ОСОБА_49 школі навчається з першого класу по даний час. У ОСОБА_50 з сином дуже хороші стосунки. Також вказала, що у дитини з вітчимом теж хороші стосунки, бачила як вони часто грають у футбол на подвір'ї біля дому. До ОСОБА_45 додому вона приходить приблизно один раз в місяць. ОСОБА_51 , що ОСОБА_9 грається на подвір'ї з її онучкою ОСОБА_52 та іншими сусідськими дітьми. Дитина розмовляє українською мовою. Вона не чула жодного разу, щоб ОСОБА_9 розмовляв італійською мовою. ЇЇ відомо, зі слів ОСОБА_45 та ОСОБА_9 , що дитина спілкується по телефону із своїм батьком у присутності матері, яка є фактично перекладачем. Також зі слів рідної сестри ОСОБА_45 її відомо, що ОСОБА_45 жити в Італії було важко, через погані стосунки з чоловіком та його матір'ю. Через знущання над нею зі сторони чоловіка, вона переїхала до України. Зі слів ОСОБА_45 її також відомо, що вона спілкується з ОСОБА_2 , під час того, як він до дитини дзвонить. ОСОБА_9 бувало казав її, що з татом розмовляв. Її ОСОБА_30 розповіла, що чоловік в Італії її бив, а його мати не дозволяла спілкуватися із сином українською мовою.
Свідок ОСОБА_53 , яка в період з 2006 р. по 2020 р. працювала сільським головою с.Котівка, у судовому засіданні пояснила, що у 2017 р. Гуцул Леся з дитиною повернулася з Італії до с.Котівки.
У зв'язку з тим, що до Котівської сільської ради надходили повідомлення, заяви із служби у справах дітей, приїжджали представники консульства, постійно діюча комісія Котівської сільської ради спільно проводила обстеження умов проживання ОСОБА_54 з дитиною за місцем їх проживання. В результаті обстеження встановлено, що у будинку порядок, дитина не була обділена увагою, їжа наготовлена, зауважень не було, про що було складено відповідний акт. Її відомо від класного керівника класу дитини, що ОСОБА_9 гарно вчиться, бере участь у різних святкових заходах школи, додатково займається вивченням англійської мови, ходить на футбол. У дитини чудові стосунки як з мамою так і з вітчимом. Дитина соціально адаптована за місцем проживання. В дитини з мамою дуже тісні зв'язки. Її не відомо, чи ОСОБА_55 спілкується із біологічним батьком ОСОБА_9 , але відомо, що дитина спілкується з батьком по телефону. ЇЇ нічого невідомо про життя ОСОБА_45 в Італії. Вважає, що якщо вона повернулася додому то її напевно було «несолодко».
Заслуханий у судовому засіданні в присутності психолога та педагога син сторін спору - малолітній ОСОБА_5 , якому ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 10 років, пояснив, що навчається у 4 класі гімназії с. Котівка з першого класу. З предметів йому подобаються: математика, читання та фізкультура. Вчиться добре. Має багато друзів. Додатково займається вивченням англійської мови, і мама його відвозить до вчительки в с.Оришківці. Італійської мови не вчить. На італійській мові трішки розмовляє. Його мама трішки вчить розмовляти італійською мовою. Він також займається футболом і на заняття з футболу його мама відвозить у м.Копичинці. До того, як піти в 1 клас, він ходив до садочку.
З батьком ОСОБА_2 розмовляє один раз в тиждень через відозв'язок на телефоні, але це не регулярно, з якого часу не пам'ятає. Деколи він з батьком розмовляє 1 раз в місяць. Буває, що мама до нього пише, що вони хочуть з ним поспілкуватися, але він відмовляється. Деколи батько телефонує, щоб з ним порозмовляти. Він до нього звертається « ОСОБА_9 ». З батьком вони спілкуються італійською мовою, але коли при розмові, він щось не розуміє, то йому мама перекладає, яка завжди знаходиться поряд з ним при розмові з батьком. Вона при розмові їм не заважає. Батько ОСОБА_21 йому не казав, що він приїде до України щоб побачити його. Навпаки, він з мамою батька запрошували, щоб він приїхав в Україну до них, але батько відмовився. Вказав, що він пам'ятає, що при розмові мами та батька ОСОБА_2 , вони сварилися, і мама в кінці розмови плакала, яка причина тому, він не знає. При спілкуванні з батьком, він йому розказує як у нього проходять справи в день, які він оцінки в школі отримав. При розмові не раз батько його запрошував в гості до себе, але він відмовлявся. В нього немає бажання розмовляти з батьком ОСОБА_2 , оскільки він не розуміє італійської мови і тому деколи важко щось сказати. Він народився і Італії, де жив 3 роки і пам'ятає лише ОСОБА_15 . Він не запитував мами чому він приїхав до України. В Україні він проживає в АДРЕСА_2 , з мамою, татом, дідусем, деколи приїжджає бабуся із «заробітків». Тато це ОСОБА_56 - чоловік мами, який проживає з ними з 2021 року. Він любить його, спілкується, грається з ним, гарно ставиться до нього, не ображає. Він їздить «багато» з батьками на відпочинки: на море, в карпати, до ОСОБА_57 , вони йому дарують багато подарунків. Якби став вибір де жити: чи в Італії з ОСОБА_58 чи в Україні з мамою, він би вибрав - в Україні. Не хоче їхати до Італії, оскільки то далеко, там йому буде важко розмовляти в школі, не буде друзів. Він любить маму, а батька ОСОБА_27 - ні. Він не бажає побачити, зустрітися з батьком «в живу», погуляти з ним, оскільки він з ним розмовляє по відео і так його бачить. Йому батько надсилав, приблизно 3, 4 рази цукерки, печиво, м'які, пластикові іграшки. Останній раз він на свій День народження попросив у нього м'яч і футбольне взуття, а він його надіслав аж у лютому місяці. Якби і була у нього можливість зустрітися з батьком в Україні чи в Італії він не хоче з ним зустрічатися, бо він його «через телефон бачить».
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Громадянин республіки Італія ОСОБА_2 з 2014 разом з громадянкою України ОСОБА_59 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м.Неаполь народився син ОСОБА_14 . Факт народження дитини підтверджується коротким Витягом з Книги записів про народження, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану м. Неаполь, комуни Волла від 01.09.2017 та витягом з реєстру актів про народження (Т.1 а.с.6,7,111-116). Проживали разом до 29 січня 2017 року.
Згідно зведеної довідки про народження, прописку, громадянство, сімейний стан, яка видана паспортним відділом ЗАГС м.Неаполь, комуни Волла, Республіки Італія від 01.09.2017, реєстраційний номер 7906 та довідок про громадянство, про прописку, виданих тим ж самим відділом, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 має прописку у комуні Волла (провінція Неаполь) з народження та зареєстрований у паспортному відділі у реєстрі осіб, які мають прописку у цій комуні з народження ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за адресою: АДРЕСА_6 , І поверх, є громадянином Італії. Його сім» має склад: ОСОБА_60 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народився у м.Черкола (провінція м.Неаполь), неодружений; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася у м.Тернопіль (Україна), неодружена; ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 народився у м.Неаполь (провінція м.Неаполь), неодружений. Крім того, ОСОБА_2 зареєстрований у вказаній Комуні з 16.07.1983, ОСОБА_7 зареєстрована у вказаній Комуні з 14.04.2015 (Т.1 а.с.8-15).
Як вбачається з довідки, виданої відділом охорони здоров'я №50 (колишній №75) комуни Волла третього південного територіального закладу охорони здоров'я м.Неаполь від 13 квітня 2017 року, ОСОБА_5 07 вересня 2015 року було обрано лікаря-педіатра ОСОБА_20 , реєстраційний номер обраного лікаря 66940, який діє на узгодженій основі (Т.1 а.с.16 - 18).
Згідно виписки реєстру вакцинацій, виданої центром вакцинації: м-р Каравіта, м.Черкола, третього південного територіального відділу охорони здоров» м. Неаполь, округ 050 від 08.02.2017 у вказаному центрі вакцинацій м. Черкола дитині ОСОБА_14 в період з 18.02.2015 до 24.02.2016 було зроблено ряд вакцинацій (Т.1а.с.21-23).
Як видно із довідки №33, виданої закладом середньої загальної освіти «Сан Джованні Боско» м.Волла (провінція Неаполь) від 30.03.2017, дитина ОСОБА_14 записаний до даного шкільного закладу у дитячий садок на 2017/2018 учбовий рік (Т.1а.с.24-26).
До матеріалів справи стороною позивача долучено фотографії із зображенням житлових кімнат, в тому числі і дитячої, приміщення кухні, на яких не відображені ні дата, ні час їх виготовлення (Т.1 а.с.35-39).
Як вбачається із зведеної відомості податкової інспекції від18.10.2017 у ній зазначені дані про нерухоме майно - будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , напівпідвал, перший поверх, право повної 1/1 власності. При цьому, у даній відомості не зазначено даних хто є власником вказаного нерухомого майна. Тому суд вважає, що вказана відомість є неналежним доказом, так як наведена інформація у ній не стосується обставин даної справи. Крім того, у судовому засіданні представник позивача не змогла пояснити відношення даного документа до справи, яка розглядалася та просила його не брати до уваги (Т.1 а.с.40,41).
Згідно довідки про придатність житла, виданої 01.09.2017 міським проектно-конструкторським бюро м.Волла (провінція Неаполь) посвідчується, що квартира розташована у АДРЕСА_3 , перший поверх, є власністю ОСОБА_2 , дійсний акт купівлі-продажу, якої здійснений 31.03.2014 і знаходиться у нотаріуса ОСОБА_61 , реєстр 114, є помешканням, де проживає ОСОБА_2 та відповідає санітарним нормам для проживання (Т.1 а.с.42,43). При цьому, стороною позивача копії правовстановлюючого документа на підтвердження належності вищевказаного об'єкта нерухомого майна суду не представлено.
Із виписки з торгового реєстру підприємства, виданої торгівельно-промисловою, ремісничою та сільськогосподарською Палатою м. Неалоль від 18.10.2017 ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю - роздрібна продаж торговим підприємством тварин, кормів та товарів для тварин (Т.1 а.с.44,45).
Як вбачається із відповіді АТ Пошти Італії - відділення Ваnсо Роstа від 15.09.2005 на заяву ОСОБА_2 , вказаним документом підтверджено, що станом на 15.09.2005 рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім'я ОСОБА_2 у відділенні № НОМЕР_2 активний для здійснення банківських операцій (Т.1 а.с.47,49).
Із запиту про стан рахунку вбачається, що на поточному рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий на ім'я ОСОБА_2 у відділенні №40363 є залишок невідомих грошових коштів без зазначення найменування валюти в розмірі 20.437.46 (Т.1 а.с.46,48). Проте, суд не приймає до уваги вказаний документ як доказ на підтвердження того, що позивач має стабільний, самостійний дохід, завдяки якому може створити необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, оскільки на ньому відсутні обов'язкові реквізити банківського документа (відсутній підпис відповідальних осіб), а тому визнає його недопустимим, так як сумніви в його достовірності не можуть бути усунені іншими способами.
Довідкою з реєстру про судимість від 08.09.2017 за №15089/2017/R підтверджено, що у банку даних Реєстру про судимості записів стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 немає (Т.1 а.с.50,51).
Довідкою про незакриті кримінальні справи від 07.09.2017, виданою Республіканською прокуратурою м.Ноли підтверджено, що згідно Інформаційного Реєстру даних про склад злочину цієї Республіканської Прокуратури станом на 07.09.2017 року незакритих кримінальних справ щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 немає (Т.1 а.с.52,53).
Як вбачається з квитанцій про переказ коштів від 02.11.2017, 03.01.2018, 05.02.2018 позивачем ОСОБА_60 з Республіки Італія було здійснено переказ грошових коштів на ім'я ОСОБА_54 на загальну суму 180 євро (Т.1 а.с.153-156,202,203).
Як вбачається із довідки, виданої спеціалістом з фізіопатології репродуктивних органів людини Др. Транкіні Розаріо м.Неаполь від 21.02.2018, оплата за візити до та після пологів ОСОБА_54 не стягувалася, тому, що огляд проводився сімейним лікарем новонародженого (Т.1 а.с.212, 213).
Суд м. Нола Італійської Республіки від 04 березня 2019 року у кримінальному провадженні рішенням визнав ОСОБА_62 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.574-бис Кримінального кодексу, а саме у тому, що забрала неповнолітню дитину ОСОБА_14 у його батька ОСОБА_2 , вивезла дитину та утримувала в Україні проти волі батька, перешкоджаючи йому в здійсненні батьківських обов'язків і засудив її до покарання у вигляді позбавлення волі на один рік і шість місяців, а також до стягнення судових витрат. Також постановив про тимчасове відсторонення її від виконання батьківських обов'язків. Крім того, суд також зобов'язав ОСОБА_62 відшкодувати судові витрати, понесені позивачем, які вона має сплатити у розмірі 1000,00 євро плюс фіксовану суму відшкодування витрат у розмірі 1,5 % плюс ПДВ, судові витрати згідно із законом (Т.2 а.с.153-166) .
Рішенням апеляційного суду Неаполя, шоста колегія суду Італійської Республіки від 12 вересня 2023 року залишено в силі вищевказане рішення, прийняте Судом м.Нола від 04 березня 2019 року. Рішення вступило у законну силу04 липня 2024 року (Т.4 а.с.52-65).
Також Суд у справах неповнолітніх Неаполя, Італійської Республіки, розглянувши матеріали провадження №403/19 порушене за позовом ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_54 щодо неповнолітнього ОСОБА_14 та негайне повернення на батьківщину неповнолітнього, 18 жовтня 2019 року постановив відхилити клопотання сформульоване позивачем ОСОБА_2 ( ОСОБА_31 2 а.с.215-220).
17 червня 2022 року Апеляційний суд Неаполя Італійської Республіки у цивільній справі № 2725 предметом якої є позов ОСОБА_2 проти постанови Суду у справах неповнолітніх Неаполя щодо позбавлення батьківських прав від 18 жовтня 2019 року, відхилив позов поданий ОСОБА_2 (Т.2 а.с.221-234).
Крім того, постановою Апеляційного суду Неаполя, відділ «Особи та сім'я» Італійської Республіки від 11 вересня 2024 року у цивільній справі №2709/2023 скаргу ОСОБА_2 на постанову ОСОБА_63 від 22 листопада 2023 року у справі між ОСОБА_2 проти ОСОБА_64 про надання ОСОБА_2 одноосібно опіки над неповнолітньою дитиною у зв'язку з кримінальним вироком про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини та врегулювання часу побачень і перебування батька з неповнолітньою дитиною, відхилено та підтверджено оскаржуване рішення ( Т.4 а.с.133-142).
Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Чортківським відділом ДРАЦ Гуцул Леся Петрівна 15 червня 2022 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_65 . Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_4 (Т.2 а.с.208).
Судом також встановлено, що 05 травня 2016 року була проведена реєстрація набуття громадянства України за народженням (п.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України») ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією довідки Генерального консульства України в Неаполі про реєстрацію особи громадянином України від 05.05.2016 № 536-179 та відповіддю Міністерства закордонних справ України від 25.04.2018 за № 721/17-636-506 на запит суду (Т.1 а.с.117, Т.2 а.с.47-55).
26 січня 2017 року Генеральним консульством України в Неаполі було документовано малолітнього ОСОБА_5 посвідченням особи на повернення в Україну серії СR 215016 від 26 січня 2017 року, термін дії до 25.02.2017, на підставі особистого звернення матері ОСОБА_6 . Вказаний факт підтверджується відповіддю Міністерства закордонних справ України від 25.04.2018 за № 721/17-636-506 на запит суду та доданими до неї документами та оглянутим у судовому засіданні посвідченням особи на повернення в Україну серії СR 215016 від 26 січня 2017 року (Т.2 а.с.47,56-72, Т.5 а.с.37).
30 січня 2017 року ОСОБА_59 з малолітнім сином громадянином України - ОСОБА_14 перетнула кордон та повернулась в Україну. Мати здійснила виїзд з країни, маючи закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в який внесено інформацію про сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( Т.1 а.с.118, 147, Т.5 а.с.36).
З 09 лютого 2017 року дитина ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з цього часу там постійно проживає з матір'ю та її родичами, забезпечений усім необхідним, умови проживання задовільні. При цьому, родичі відповідачки, зокрема, мати ОСОБА_17 , яка є власником вищевказаного житлового будинку, хоч зареєстрована, але фактично проживає з січня 2017 року в Республіці Італія, сестра ОСОБА_66 із своєю неповнолітньою дочкою ОСОБА_67 , хоч зареєстровані, також фактично проживають з січня 2020 року у Німеччині. Наведені факти підтверджуються копіями довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Котівською сільською радою Гусятинського (теперішнього-Чортківського), району Тернопільської області від 09.02.2017 №02, довідкою про склад сім'ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб ОСОБА_6 , виданою Котівською сільською радою від 22.01.2018 №51, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеним комісією вищевказаного органу місцевого самоврядування від 22.01.2018 №53 та актом обстеження матеріально - побутових умов від 23 січня 2023, копією рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 09 листопада 2017 року (Т.1 а.с.119, 121, 122, 237, Т.2 а.с.210, Т.5 а.с.34,35).
Як вбачається із відповіді Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 15.03.2018 № 2278/7-07-10 з додатком на запит адвоката Каліннікова М.О. від 12.03.2018, на адресу Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області 15.06.2017 на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від Міністерства юстиції України надійшла копія заяви громадянина Республіки Італія ОСОБА_2 про забезпечення повернення його малолітнього сина ОСОБА_5 з України до Республіки Італія, у якій були вказані адресні дані щодо місця знаходження ОСОБА_54 та малолітнього сина ОСОБА_60 . На підставі цього, листом Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 19.06.2017 ОСОБА_62 було запрошено на бесіду для ознайомлення та роз'яснення положень вищевказаної Конвенції. 22.06.2017 проведено бесіду з останньою, детально її ознайомлено та роз'яснено положення вказаної Конвенції та проінформовано про доцільність надання згоди на добровільне повернення дитини і про те, що у разі відмови від добровільного вирішення питання, справа може бути передана на розгляд до суду за ініціативою заявника. На підтвердження проведення бесіди ОСОБА_7 написала пояснення, в якому підтвердила своє ознайомлення з положеннями Конвенції 1980 року та відмовилася від добровільного повернення дитини до місця його постійного проживання в Респібліку Італія. У вказаних поясненнях ОСОБА_8 було зазначено свою адресу проживання, яка співпадала з даними, поданими заявником ОСОБА_2 щодо місця проживання ОСОБА_68 з дитиною. Тобто, адреса проживання ОСОБА_8 та малолітнього ОСОБА_5 була відома заявника. У поясненнях ОСОБА_8 також був вказаний номер її мобільного телефону. Пояснення ОСОБА_8 були надіслані до Міністерства юстиції України для подальшого інформування Центрального органу Республіки Італія та заявника ОСОБА_2 (Т.1 а.с.238, 239, Т.2 а.с.17-19).
Отже, з дослідженого в судовому засіданні листування між представником позивача-адвокатом Калінніковим М.О. та Головним ТУ юстиції у Тернопільській області (далі - ГТУЮ у Тернопільській області) встановлено, що ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про місцезнаходження дитини, що підтверджується вказаною ГТУЮ у Тернопільській області заявою позивача, після чого батько мав можливість спілкуватися по відеодзвінках із сином та остання не проти вирішення питання мирним шляхом, а саме, надала згоду на спілкування батька з дитиною як очно на території України так і продовження спілкування батька з дитиною в телефонному режимі, але відмовилася повертати дитину до Італійської Республіки.
У період з 24 квітня 2017 року по 29 травня 2017 року малолітній ОСОБА_5 відвідував заняття із загального розвитку «Перші кроки з мамою» у дитячому клубі «Веселі Бджілки», що в м. Чортків, Тернопільської області, що підтверджується довідкою, яка видана керівником вищевказаного клубу 03.04.2018 за № 1/2018. У даній довідці також зазначено, що на заняття дитина приходила у супроводі матері ОСОБА_6 , яка й оплачувала їх. ОСОБА_9 завжди був доглянутий, охайний, комунікабельний та життєрадісний. Активно приймав участь у виконанні завдань, спілкувався та грався з однолітками (Т.2 а.с.14).
Відповідно до довідок, які видані Котівським дитячим садком «Дзвіночок» Гусятинського району (теперішнього-Чортківського), Тернопільської області 27.10.2017, 30.11.2017 відносно вихованця ОСОБА_69 , дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад «Дзвіночок» с.Котівка з 01 жовтня 2017 року Дитину приводила і забирала з дитячого садка мати, яка про нього весь час піклується. Дитина доглянута, охайна. Зауважень з приводу виховання немає. За час перебування дитини у дитячому садку, батько дитиною не цікавився та не навідувався до закладу (Т.1 а.с.123,124,235,236).
Як вбачається з довідки, виданої Котівським дитячим садком «Дзвіночок» Гусятинського району (теперішнього-Чортківського) від 02.04.2018 №3 у ДНЗ с. Котівка функціонує одна група для дітей віком від трьох років. Тому ОСОБА_5 не міг до 3-річного віку відвідувати дитячий садок, оскільки була відсутня ясельна група (Т.2 а.с.13).
З 01 вересня 2021 року ОСОБА_5 навчається у гімназії с. Котівка, Копичинецької міської ради.
Суду надано психолого-педагогічну характеристику учня 2 класу гімназії с. Котівка, Копичинецької міської ради ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.01.2023 №04, відповідно до якої хлопець має основну групу здоров'я та добре розвинений фізично. Має гарну увагу, мислення на високому рівні. Сальваторе проявляє високий інтерес до навчання з усіх предметів. Із задоволенням виконує завдання з основних предметів і з великою відповідальністю ставиться до творчих уроків, На уроках активний. До вимог учителів ставиться позитивно.
Сальваторе із задоволенням виконує доручення вчителя. Під час виконання доручень проявляє дисциплінованість, наполегливість у завершенні роботи, переважно працює самостійно. Часто проявляє ініціативу.
Сальваторе відкритий, доброзичливий, товариський хлопець з адекватною самооцінкою, впевнений у собі, досить спокійний, стриманий, має досить високий рівень самооцінки. Вміє міркувати логічно, розважливий, дисциплінований. У колективі прийнятий, підтримує дружні зв'язки з усіма учнями класу, веселий, дисциплінований, має авторитет серед товаришів. До критики та чужої думки ставиться доброзичливо, серйозно. Відвідує творчий гурток у гімназії. Бере активну участь у громадському житті школи та класу, у роботі учнівського самоврядування, у культмасових заходах, у спортивному житті школи. Обраний командиром класу. Добре адаптувався у класному колективі. Хлопець легко знайшов спільну мову з однокласниками, проявив себе хорошим другом, розумним і старанним учнем, Жодних форм прояву порушень поведінки не виявляв. Батьки приділяють належну увагу вихованню сина (Т.2 а.с.211).
З інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_14 , який проведено практичним психологом клініки психічного здоров'я дітей, підлітків та молоді КНП Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 18 січня 2023 року, встановлено, що за методикою ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 в хлопчика відмічається середній рівень особистісної тривожності (35,7 %). По методиці Рене Жиля хлопчик зробив 11 виборів на користь матері, 9 виборів на користь батька ОСОБА_73 (чоловіка його матері), 6 виборів на користь бабусі (маминої матері), 7 виборів на користь дідуся (батька матері) і 3 та 2 вибори на користь двох двоюрідних сестер. За результатами тесту відмічається виражена емоційна прив'язаність хлопчика до матері та до батька ОСОБА_73 . На малюнку сім'ї хлопчик намалював батька ОСОБА_73 , себе та матір. В проективній методиці « ОСОБА_74 палочка» хлопчик загадав бажання: щоб не було війни, щоб тато ОСОБА_75 повернувся з фронту та щоб хлопчик не спілкувався з ОСОБА_21 . ОСОБА_76 виявив бажання жити з матір'ю. ОСОБА_77 , що з ОСОБА_21 жити не хоче. Загалом до рідного батька відмічається досить байдуже та більш негативне ставлення, емоційної прив'язаності не спостерігається, в сімейну систему він його не включає, спілкування з ним його в основному обтяжує ( Т.2 а.с.212).
Згідно довідки, виданої амбулаторією загальної практики сімейної медицини с.Котівка Гусятинського районного центру первинної медико - санітарної допомоги 12.12.2017, за №25 дитина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходиться на обліку в амбулаторії загальної практики сімейної медицини с.Котівка. Нервово-психічний і фізичний розвиток дитини відповідає віку, соматично здоровий ( Т.1 а.с.129).
Декларацією №0000- К403- Х29К про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 23.01.2023 підтверджено факт реєстрації ОСОБА_14 в сімейній медицині Гусятинського районного центру первинної медико-санітарної допомоги з 27 червня 2018 року (Т.2 а.с. 213,214).
Відповідно до характеристики Котівської сільської ради Гусятинського (теперішнього-Чортківського) району, Тернопільської області від 01.12.2017 року №347 та довідки, виданої цим ж самим органом місцевого самоврядування 22.01.2018 за №52, ОСОБА_6 , яка поживає із сином ОСОБА_2 у с.Котівка за місцем проживання характеризується позитивно. За час проживання в селі зарекомендувала себе як тактовна, терпляча людина, яка вміє знаходити компромісні рішення. Займається вихованням та утриманням сина ОСОБА_60 , 2014 року народження, який є спокійним, неконфліктним, завжди має охайний вигляд. ОСОБА_6 є спокійною, впевненою в собі жінкою, яка активно займається вихованням сина, стежить за побутовими умовами за своїм місцем проживання, за харчуванням, одягом дитини. Активно цікавиться перебуванням сина в дитячому садку та бере активну участь у громадському житті села. Матеріально-житлові умови сім'ї задовільні (Т.1 а.с.125,134).
З липня 2017 року ОСОБА_6 працює молодшою медсестрою у Чортківській центральній комунальній районній лікарні (Т.1 а.с. 130,234).
Згідно довідок, виданих поліклінічним відділенням Гусятинської ЦКРЛ від 30.11.2017 ОСОБА_6 на диспансерних обліках в психіатричному та наркологічному кабінетах Гусятинської ЦКРЛ не знаходиться (Т.1 а.с.126,127).
Відповідно до довідки про доходи від 25.01.2023 № 226/1 у ОСОБА_78 - чоловіка ОСОБА_1 за місцем служби загальна сума доходу за період з 01.06.2022 по 31.01.2023 становила 639768 грн. 65 коп. (Т.2 а.с.209).
Згідно довідки серії ІАА №0411062, виданої Департаментом інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України за обліками МВС громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 на території України станом на 26.12.2017 не притягувалася до кримінальної відповідальності, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (Т.1 а.с.128).
Як вбачається із розпорядження голови Гусятинської районної державної адміністрації Тернопільської області №590-од від 24 листопада 2017 року, вказаним розпорядженням, відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини при Гусятинській райдержадміністрації від 17.11.2017 року №3, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі своєю матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , за адресою: АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.120). Вказане розпорядження не оскаржувалося.
Як вбачається із висновку органу опіки і піклування Гусятинської райдержадміністрації про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 січня 2018 року (Т.1а.с.166,167,185, 186), комісія з питань захисту прав дитини при райдержадміністрації дійшла висновку залишити вищевказане рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_6 без змін.
21 грудня 2023 року рішенням виконкому Копичинецької міської ради №322 затверджено висновок виконавчого комітету Копичинецької міської ради, як органу опіки та піклування про недоцільність повернення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Республіки Італія за постійним місцем проживання, згідно якого орган опіки та піклування вважає за недоцільне повернення на даний час малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Республіки Італія за постійним місцем проживання його батька ОСОБА_79 (Т.3 а.с. 200, 201, Т.4 а.с.80,81)
Таким чином, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з пред'явленням батьком малолітньої дитини вимоги про її повернення до Італійської Республіки згідно з правилами Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, оголосивши пояснення свідків - громадян Республіки Італія, допитаних за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія, заслухавши у числі думку малолітньої дитини, дослідивши в сукупності наявні у справі докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. ст. 15, 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України та підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, на держави-учасниці покладено зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року №3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та Італійською Республікою з 01 березня 2007 року.
Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.
Відповідно до ч.1 статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та
b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
За змістом ч.2 статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:
по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);
по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);
по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.
Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання. Зокрема, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що:
- заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (п. «а» ч.1 ст.13);
- заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (п. «а» ч.1 ст.13);
- існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (п.«в» ч.1 ст.13);
- дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (ч.2 ст.13);
- повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (ст.20);
- моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (ч 2 ст.12);
- чи є країна, з якої дитину вивезено, країною її постійного проживання за законами цієї країни (ст.3).
Обов'язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).
За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.
Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.
Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
При вирішенні цієї категорії справ необхідно керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини, перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини 1989 року), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонічний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року).
Відповідно до статті 8 цієї Конвенції 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції 1950 року, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Стосовно питання про співвідношення між Конвенцією про права дитини 1989 року та Гаазькою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року ЄСПЛ уже зазначав, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов'язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (справа «Ignaccolo-Zenide», § 95; «Iglesias Gil та A.U.I. проти Іспанії», № 56673/00, § 51; та «Maumousseau та Washington», § 60) і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (справи «Maire», § 72; «Maumousseau та Washington», і «Neulinger та Shuruk», § 132), а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами (справа «Demir та Baykara проти Туреччини», № 34503/97, § 67).
Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема, Конвенції про права дитини 1989 року та Гаазької Конвенції 1980 року, беручи до уваги їх мету і наслідки для захисту прав дітей та батьків.
Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку (справа «Maumousseau та Washington», § 62), беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі попередження та негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини». Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції 1980 року. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об'єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій Конвенції виключення, зокрема, у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 14-21звц21) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у зв'язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) порушення Україною міжнародних зобов'язань за статтею 8 Конвенції 1950 року при вирішенні судом справи.
У пункті 31 рішенні ЄСПЛ від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (заява № 12354/19) суд звернув увагу, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов'язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Як відмова враховувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, так і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазькій конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, яка не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які мають вузько тлумачитися. Це також дозволить суду, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31).
У рішенні ЄСПЛ від 26 листопада 2013 року (заява № 27853/09) у справі «Х проти Латвії», зазначено, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції 1980 року може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної Конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції 1950 року (справа «Neulinger та Shuruk», § 133) (§ 106).
Відповідно до висновків ЄСПЛ, викладених у справі «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії», рішення від 12 липня 2011 року (заява № 14737/09), рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Гаазькою конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв'язків з сім'єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв'язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.
Суд зазначає, що підстави для відмови у поверненні дитини, тобто факти, підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже судом встановлено, що з моменту виїзду ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_5 з території Республіки Італія до України, а саме з 30 січня 2017 року і на даний час пройшло вісім років і десять з половиною місяців, а тому суд оцінює наявність даних про те, що дитина із врахуванням свого віку та часу проживання в Україні вже прижилася у своєму новому середовищі.
Суд, враховує, що на момент виїзду малолітньому ОСОБА_14 було два роки та два з половиною місяців, а на час ухвалення рішення судом, йому є десять років, одинадцять місяці та 27 днів, тобто майже 11 років .
При цьому, суд бере до уваги рівень розвитку дворічної дитини та сприйняття нею навколишнього світу, в тому числі батьків, та осіб, які оточують дитину, на момент коли дитина покинула місце проживання в Республіці Італія та рівень розвитку дитини, що має майже одинадцять років і сприйняття нею оточуючого світу та місця свого проживання.
Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України №563-179 від 05 травня 2016 року, виданої т.в.о Генерального консула України в Неаполі ОСОБА_80 , слідує, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований громадянином України. Тобто, набув громадянства України за народженням (ч.1 статті 7 Закону України «Про громадянство України»). Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянкою України з 14.11.2014.
Розпорядженням голови Гусятинської районної державної адміністрації Тернопільської області №590-од від 24 листопада 2017 року, відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини при Гусятинській райдержадміністрації від 17.11.2017 року №3, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі своєю матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Як вбачається із висновку органу опіки і піклування Гусятинської райдержадміністрації про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 січня 2018 року, комісія з питань захисту прав дитини при райдержадміністрації дійшла висновку залишити вищевказане рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_6 без змін.
Рішенням виконкому Копичинецької міської ради №322 від 21 грудня 2023 року затверджено висновок виконавчого комітету Копичинецької міської ради, як органу опіки та піклування про недоцільність повернення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Республіки Італія за постійним місцем проживання, згідно якого орган опіки та піклування, взявши до уваги рішення комісії з питань захисту прав дитини від 20 грудня 2023 року, вважає за недоцільне повернення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Республіки Італія за постійним місцем проживання його батька ОСОБА_60 .
Із довідок, виданих Котівським дитячим садком «Дзвіночок» Гусятинського району (теперішнього-Чортківського), Тернопільської області від 27.10.2017, 30.11.2017 р., слідує, що дитина ОСОБА_5 , відвідувала дошкільний навчальний заклад «Дзвіночок» с.Котівка з 01 жовтня 2017 року до початку 2021 навчального року. Дитину приводила та забирала з дитячого садка мати, яка про нього весь час піклувалася. Дитина доглянута, охайна. Зауважень з приводу виховання немає. За час перебування дитини у дитячому садку, батько дитиною не цікавився та не навідувався до закладу.
З 01 вересня 2021 року дотепер ОСОБА_5 навчається у гімназії с. Котівка, Копичинецької міської ради. На даний час навчається у 4 класі.
Згідно психолого-педагогічної характеристики учня 2 класу гімназії с. Котівка, Копичинецької міської ради ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.01.2023 №04, дитина має основну групу здоров'я та добре розвинений фізично. Має гарну увагу, мислення на високому рівні. Сальваторе проявляє високий інтерес до навчання з усіх предметів. Із задоволенням виконує завдання з основних предметів і з великою відповідальністю ставиться до творчих уроків. На уроках дуже активний. До вимог учителів ставиться позитивно. Сальваторе із задоволенням виконує доручення вчителя. Під час виконання доручень проявляє дисциплінованість, наполегливість у завершенні роботи, переважно працює самостійно. Завжди приймає участь у суспільно корисній праці. Часто проявляє ініціативу. Сальваторе відкритий, доброзичливий, товариський хлопець з адекватною самооцінкою, впевнений у собі, досить спокійний, стриманий, має досить високий рівень самооцінки. Має оптимістичний погляд на життєві проблеми. Вміє міркувати логічно, розважливий, дисциплінований. У колективі прийнятий, підтримує дружні зв'язки з усіма учнями класу, веселий, дисциплінований, має авторитет серед товаришів. До критики та чужої думки ставиться доброзичливо, серйозно. Відвідує творчий гурток у гімназії. Бере активну участь у громадському житті школи та класу, у роботі учнівського самоврядування, у культмасових заходах, у спортивному житті школи. Обраний командиром класу. Добре адаптувався у класному колективі. Хлопець легко знайшов спільну мову з однокласниками, проявив себе хорошим другом, розумним і старанним учнем. Жодних форм прояву порушень поведінки не виявляв. Батьки приділяють належну увагу вихованню сина.
Послідовно оцінюючи психолого-педагогічну характеристику як учня 2 класу гімназії с.Котівка Сальваторе Палумбо від 09 січня 2023 року, коли минуло вже майже 6 років з часу проживання дитини в Україні станом на 2023 рік, судом встановлено, що в дитини ОСОБА_9 прослідковується оптимістичний погляд на життєві проблеми, дисципліну не порушує, виявляє високий рівень адаптації в колективі.
А тому, суд переконаний, що психоемоційний стан дитини ОСОБА_9 , у зв'язку зі змінами життєвої ситуації, в нормі, завдяки матері ОСОБА_1 , яка створює необхідні умови для виховання та розвитку дитини в Україні.
Відповідно до інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_14 , проведеного практичним психологом клініки психічного здоров'я дітей, підлітків та молоді КНП Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 18 січня 2023 року, встановлено, що за методикою ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 в хлопчика відмічається середній рівень особистісної тривожності (35,7 %). По методиці ОСОБА_81 хлопчик зробив 11 виборів на користь матері, 9 виборів на користь батька ОСОБА_73 (чоловіка його матері), 6 виборів на користь бабусі (маминої матері), 7 виборів на користь дідуся (батька матері) і 3 та 2 вибори на користь двох двоюрідних сестер. За результатами тесту відмічається виражена емоційна прив'язаність хлопчика до матері та до батька ОСОБА_73 . На малюнку сім'ї хлопчик намалював батька ОСОБА_73 , себе та матір. Під час обстеження часто згадував батька ОСОБА_73 , говорив, що скучає за ним, він для хлопчика є авторитетною фігурою. В проективній методиці « ОСОБА_74 палочка» дитина загадав бажання: щоб не було війни, щоб тато ОСОБА_75 повернувся з фронту та щоб він не спілкувався з ОСОБА_21 . ОСОБА_76 виявив бажання жити з матір'ю. ОСОБА_77 , що з ОСОБА_21 жити не хоче. Загалом до рідного батька відмічається досить байдуже та більш негативне ставлення, емоційної прив'язаності не спостерігається, в сімейну систему він його не включає, спілкування з ним його в основному обтяжує.
Таким чином, психологом зроблено висновок, що емоційний стан дитини визначається ознаками, притаманними для дітей його віку, що є свідченням виважених виховних підходів та створення матір'ю необхідних умов життя.
Надаючи оцінку вказаному висновку психологічного обстеження дитини ОСОБА_5 від 18 січня 2023 року, за період коли дитина вже майже 6 років проживала в Україні з матір'ю, встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками.
Довідкою амбулаторії загальної практики сімейної медицини с.Котівка Гусятинського районного центру первинної медико-санітарної допомоги від 12.12.2017 №25 підтверджено, що дитина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходиться на обліку в амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Котівка. Нервово-психічний і фізичний розвиток дитини відповідає віку, соматично здоровий .
Із копії декларації №0000-К403- Х29К вбачається, що ОСОБА_59 вибрано лікаря, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_14 з 27 червня 2018 року.
Із копії довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Котівською сільською радою Гусятинського (теперішнього-Чортківського), району Тернопільської області від 09.02.2017 №02, довідки про склад сім'ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб ОСОБА_6 , виданої Котівською сільською радою від 22.01.2018 №51, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеним комісією вищевказаного органу місцевого самоврядування від 22.01.2018 №53 та актом обстеження матеріально-побутових умов від 23 січня 2023, копією рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 09 листопада 2017 року вбачається, що дитина ОСОБА_5 з 09 лютого 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з того часу там постійно проживає з матір'ю та її родичами, забезпечений усім необхідним: одягом, іграшками, продуктами харчування, умови проживання задовільні. При цьому, родичі відповідачки, зокрема, мати ОСОБА_17 , яка є власником вищевказаного житлового будинку, хоч зареєстрована, але фактично проживає з січня 2017 року в Республіці Італія, сестра ОСОБА_66 із своєю неповнолітньою дочкою ОСОБА_67 , хоч зареєстровані, але також фактично проживають з січня 2020 року у Німеччині.
Крім того, малолітній ОСОБА_5 , який був заслуханий у судовому засіданні 25 лютого 2025 року, пояснив, що бажає проживати разом з матір'ю в Україні. Жити з ОСОБА_60 в Республіці Італія не хоче.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_82 ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 10 років, а тому суд вважає, що останній досяг того рівня розвитку, що дозволяє йому висловити власну думку з даного питання. Висловлена ним думка щодо його місця проживання разом із матір'ю є усвідомленою та зрозумілою.
Вищенаведені обставини свідчать про наявність між дитиною та матір'ю тісного зв'язку, небажання дитини змінювати своє місце проживання, звичний спосіб життя, зміна якого може призвести до негативного впливу на їх розвиток.
Отже, судом встановлено, що дитина проживає в сім'ї відповідачки, за дитиною здійснюється належний побутовий та медичний догляд, дитина має сталі сімейні зв'язки, комфортне та звичне для неї місце проживання, що сформувалося за достатньо тривалий період перебування дитини в Україні, а відтак вказане свідчить про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі, в якому знаходиться з 30 січня 2017 року, тобто вже майже 9 років.
Суд звертає увагу, що з врахуванням вищенаведеного, дитина знаходиться у віці, коли потребує тісного контакту з матір'ю, що є запорукою її гармонійного розвитку, тому вона не повинна розлучатися з матір'ю. Можлива розлука дитини, ОСОБА_5 , із матір'ю і зміна місця проживання з України на Республіку Італія, де дитина не знає нікого із родини батька ОСОБА_2 , буде для неї стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине на її як психологічний, так і на фізичний розвиток, а також може негативно відобразитися на психічному здоров'ї дитини. З огляду на вік дитини, розлучення з матір'ю створить для дитини нетерпиму обстановку.
При цьому, у своєму віці ОСОБА_5 має коло значущих для нього людей, це люди, які становлять його сімейне оточення, у процесі взаємодії з якими відбувається процес соціальної та гендерної ідентичності: мати та її родина.
Отже, існують реальні ризики того, що повернення дитини до Республіки Італія негативно вплине на неї, спричинить їй психічну шкоду та створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), що не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №308/1403/20.
Отже, враховуючи вищенаведені вимоги закону, встановлені конкретні обставини справи, дотримуючись розумного балансу інтересів обох сторін, враховуючи стосунки, які склались між батьками, при цьому, враховуючи, що з січня 2017 року дитина повністю адаптувався і прижився до нового середовища в Україні, то за таких умов повернення малолітньої дитини в Республіку Італія в сім'ю батька, розлука із матір'ю не сприятиме стабільності соціального життя дитини та не відповідатиме її найкращим інтересам та може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, що не відповідає її інтересам.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Також суд вважає, що позивач не позбавлений права на спілкування з дитиною і законодавство України сприяє цьому.
Посилання представника позивача на те, що позивач не може приїхати до України, оскільки для того, щоб йому був виданий паспорт для виїзду за межі Італії потрібна письмова згода іншого із батьків малолітньої дитини, проте відповідачка такої згоди не надає, суд вважає безпідставними, оскільки будь-якими належними доказами вони не підтвердженні та в судовому засіданні не здобуті. Доданий представником позивача до відповіді на відзив бланк акту згоди батьків (Т.1 а.с.151,152), сам по собі не підтверджує факту відмови відповідачки надання вищевказаної згоди. Крім того, відповідачка у судовому засіданні вказала, що вона не заперечувала і не заперечує щодо приїзду батька до дитини в Україну, а навпаки запрошує позивача, щоб він приїжджав до сина, спілкувався з ним та проводив певний час з ним.
Твердження представника позивача про те, що дитина до садочку почала ходити лише через вісім місяців після приїзду в Україну, що може свідчити про довгий період його соціальної адаптації в іншій країні та новому для нього середовищі, суд вважає безпідставними, які спростовуються довідкою, виданою Котівським дитячим садком «Дзвіночок» від 02.04.2018 №3, в якій зазначено, що у вказаному садочку була відсутня ясельна група, на той час, коли дитині ще не виповнилося трьох років.
Доводи сторони позивача про те, що позивач 30 січня 2017 року звертався до станції карабінерів у м. Волла про викрадення дитини та в установленому законом порядку до Міністерства юстиції Республіки Італія та через дипломатичну та консульську службу в Україні до Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України із заявою про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, суд не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами і спростовуються відповіддю Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 15.03.2018 № 2278/7-07-10 на запит адвоката Каліннікова М.О. від 12.03.2018, з якої вбачається, що до Міністерства юстиції України дійсно була надіслана копія заяви громадянина Республіки Італія ОСОБА_2 про забезпечення повернення його малолітнього сина ОСОБА_5 з України до Республіки Італія, проте у даній відповіді не зазначено дати такого звернення, що позбавляє суд встановити дату подання такої заяви позивачем в установленому законом порядку до Міністерства юстиції Республіки Італія та через дипломатичну та консульську службу в Україні до Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання в Італійську Республіку. Інших доказів на підтвердження своїх доводів стороною позивача не надано та в судовому засіданні не здобуто.
Суд також не приймає до уваги твердження представника позивача про те,
копія посвідчення особи на повернення в Україну, на підставі якого дитина незаконно перетнула кордон, видавалося не ОСОБА_14 , а ОСОБА_8 , оскільки це посвідчення не повністю відповідає поаркушевому опису даного документа, наведеному у п.2 Положення про посвідчення особи на повернення в Україну, затвердженому постановою КМУ № 1079 від 25.08.2024 та видача якого згідно чинного законодавства не передбачена для дітей, а лише для дорослих, а тому викликає сумнів у достовірності та належності поданої відповідачкою копії вищевказаного посвідчення без дослідження оригіналу цього доказу, оскілки вважає вказані твердження безпідставними та які спростовуються тим, що у судовому засіданні судом було оглянуто та досліджено наданий відповідачкою оригінал посвідчення особи на повернення в Україну серії НОМЕР_4 , а також його копію, яка надіслана Міністерством закордонних справ України 25.04.2018 на запит суду, з яких видно, що вказаний документ був виданий на ім'я ОСОБА_14 .
Стосовно тверджень представника позивача з приводу того, що батько дитини не надавав дозволу на вивезення відповідачкою їх сина за межі Італії суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься письмової згоди позивача про надання дозволу на виїзд дитини з Республіки Італія, як і не міститься спростувань тверджень відповідачки, що батько знав про виїзд матері з дитиною та не перешкоджав цьому.
Твердження представника позивача про те, що у довідці Генерального консульства України в Неаполі від 05.05.2016 за № 536-179, згідно якої ОСОБА_5 зареєстрований громадянином України, відсутня інформація про те, з якого часу ОСОБА_14 зареєстрований громадянином України, суд вважає безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме відповіддю Міністерства закордонних справ України від 25.04.2018 № 721/17-636-506 на запит суду, з якої вбачається, що саме 05.05.2016 була проведена реєстрація набуття громадянства України за народженням (ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України ») ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що була видана вищевказана довідка.
Посилання представника позивача на те, що у них виникає сумнів з приводу правомірності реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_9 за адресою реєстрації місця проживання матері, через те, що Котівською сільською радою Гусятинського району при реєстрації місця проживання дитини 09.02.2017 року за адресою відповідачки, мати якої на той час немала правовстановлюючого документа на будинок, проігноровано вимоги Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМ України від 02.03.2016 №207, згідно якого необхідно щоб була письмова згода другого з батьків, однак, такої згоди ОСОБА_60 не давав і на той час ні рішення органу опіки та піклування, ні рішення суду не було, суд вважає неспроможними, які спростовуються матеріалами справи. Крім того, доказів на підтвердження прийняття рішення про скасування реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання особи, суду не надано та в судовому засіданні не здобуто.
Також суд вважає безпідставними твердження представника позивача про недостатність житлової площі будинку (31,6 кв.м) для комфортних умов проживання дитини, яка є значно меншою в порівнянні до площі в квартирі позивача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. При цьому, слід зазначити, що стороною позивача також не надано копії правовстановлюючого документа на підтвердження того, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Надана довідка про придатність житла від 01.09.2017 міським проектно-конструкторським бюро м.Волла, не може бути підтвердженням того, що вказане нерухоме майно належить ОСОБА_83 .
Також не заслуговують на увагу і посилання представника позивача про відсутність підпису голови у копії розпорядження голови Гусятинської райдержадміністрації від 24.11.2017 №590-од, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_9 в АДРЕСА_2 та відсутність тексту цього розпорядження на офіційному сайті Гусятинської РДА, що ставить під сумнів видання такого розпорядження. При цьому, стороною позивача доказів на підтвердження не видання даного розпорядження суду не надано та в судовому засіданні не здобуто, а навпаки представником органу опіки та піклування в судовому засіданні підтверджено його видання.
Додані до позовної заяви стороною позивача заяви, що замінюють акт про загальновідомі факти, жителів Республіки Італія: ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , у яких вказано, що ОСОБА_15 , проживає у АДРЕСА_3 постійно часто супроводжував власного сина ОСОБА_14 , щоб той міг погратися з їхніми сином (донькою) для заохочування до гарної соціалізації і розвитку малолітньої дитини (Т.1 а.с.27-30, 33, 34) суд не приймає до уваги, оскільки вищевказані особи, крім ОСОБА_12 , були допитані в якості свідків за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія.
Додану до позовної заяви стороною позивача заяву, що замінює акт про загальновідомі факти, жителя Республіки Італія - ОСОБА_12 , суд також не бере до уваги, оскільки вказані пояснення даної особи не були надані в судовому засіданні шляхом допиту, як це передбачено нормою Закону. Крім того, представником позивача заявлялось клопотання про звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного суду Республіки Італія, а саме про виклик і допит вище зазначеної особи в якості свідка, проте, він компетентним судом Республіки Італія не допитувався у зв'язку із неявкою. При цьому, представник позивача, адвокат Штогрін В.С. у судовому засіданні відмовилася від повторного виклику та допиту ОСОБА_12 в якості свідка за судовим дорученням і ця відмова прийнята судом (Т.1 а.с.31,32).
Суд не приймає до уваги як доказ на підтвердження належних умов для проживання дитини у квартирі на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 , надані стороною позивача фотоілюстрації ,оскільки вони без зазначення часу та дати та не підтверджена їх автентичність.
Покази позивача щодо того, що він піклується про дитину, добре спілкується з ним, самі по собі не можуть бути підставою для повернення йому дитини від матері.
Додану до позовної заяви стороною позивача - зведену відомість податкової інспекції від 18.10.2017, у якій зазначені дані про нерухоме майно - будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , напівпідвал, перший поверх, право повної 1/1 власності, але у якій не зазначено даних хто є власником вказаного нерухомого майна (Т.1 а.с.40,41), суд вважає неналежним доказом, так як наведена у ній інформація не стосується обставин даної справи.
Посилання відповідачки на те, що покази свідків, допитаних за судовим дорученням компетентним судом Республіки Італія є неправдивими, а тому не слід їх приймати до уваги, суд не приймає до уваги, оскільки вважає, що свідчення італійців носять загальний характер.
Додані стороною відповідача до відзиву на позов письмові пояснення ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , жителів с.Котівка від 22.12.2017, суд не бере до уваги як показання свідків, оскільки вони не були надані в судовому засіданні шляхом допиту, як це передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. При цьому, ОСОБА_48 у даній справі у судовому засіданні була допитана в якості свідка.
Згідно положень ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем не заявлено вимого про відшкодування судових витрат.
На підставі наведеного, Конституції України, Конвенції про права дитини, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ст.ст. 15,19 Закону України «Про міжнародні договори України», Рішень Європейського суду з прав людини, керуючись ст.ст. 4, 10-12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову громадянина республіки Італія ОСОБА_2 в інтересах та від імені якого діють представники - адвокати Созонюк Тарас Миколайович, Штогрін Вікторія Святославівна до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання незаконним утримання дитини на території України та повернення її за постійним місцем проживання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Гусятинський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , місце проживання: АДРЕСА_6 ).
Представник позивача: адвокат Созонюк Тарас Миколайович (адреса: м. Рівне, вул. Лермонтова, 4-А).
Представник позивача: адвокат Штогрін Вікторія Святославівна (адреса: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського,4а).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Представник відповідача: адвокат Калінніков Максим Олександрович (адреса: м.Чортків, вул. Степана Бандери, 34а, Чортківського району, Тернопільської області).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області (код ЄДРПОУ 04058380, місцезнаходження: м. Копичинці, вул. 22 Січня, 29, Чортківського району, Тернопільської області).
Повне рішення складено 08 грудня 2025 року.
Суддя Гусятинського районного суду
Тернопільської області Т.М. Цвинтарна