Іменем України
25 червня 2025 року м. Кропивницький
справа № 392/1132/24
провадження № 22-ц/4809/856/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
за участю секретаря судового засідання Бойко О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», від імені якої діє представник - адвокат Левченко Ірина Андріївна, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області (суддя Кавун Т. В.) від 28.01.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
29.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «Схід ГЗК»), посилаючись на те, що він перебував у трудових відносинах із відповідачем і працював на Новокостянтинівській шахті ДП «Східний ГЗК» на посаді водія автотранспортних засобів Автотранспортного господарства № 36, табельний номер 43428 та згідно з наказом від 17.05.2023 № 201 о/с був звільнений з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Однак при звільнені відповідач не виконав свій обов'язок з виплати належних йому сум заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку на загальну сумує 53446,64 грн. З метою досудового врегулювання, позивач звернувся до відповідача з проханням погасити заборгованість, але отримав усну відмову буцімто через відсутність коштів.
Позивач зазначає, що у зв'язку з невиплатою при звільненні належних йому сум відповідно до ст. 117 КЗпП України у відповідача виник обов'язок сплати на його користь середній заробіток за час затримки, але не більше як за шість місяців, що за його розрахунком становить 327031,90 грн.
Крім того, внаслідок порушення відповідачем строків виплати заробітної плати та проведення остаточного розрахунку при звільненні позивача було порушено його право на своєчасне отримання належних йому грошових коштів продовж тривалого часу, а також порушено звичайний для нього уклад життя, викликало в нього переживання, втрату нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, завдало моральних страждань. Тож, позивач вимагав присудження йому справедливого відшкодування моральної шкоди у грошовій формі.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з ДП «Схід ГЗК» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 53446,64 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 327031,90 грн та відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 30000,00 грн.
2.Короткий зміст рішення суду
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.01.2025 у справі № 392/1132/24 позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Суд постановив стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 53446,64 грн, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53446,00 грн, компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 10000,00 грн, а в іншій частині позовних вимог відмовив.
Крім того, в порядку розподілу судових витрат суд стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн, а на користь держави судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що в деньзвільнення ОСОБА_1 з роботи відповідач не провів з ним остаточний розрахунок у повному обсязі та має заборгованість в сумі 53446,64 грн, що є порушенням права позивача, а тому задовольнив відповідну позовну вимогу.
Вирішуючи висунуту позивачем в порядку ст. 117 КЗпП України вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, суд не погодився з наведеним позивачем у позовній заяві розрахунком, здійснив свій розрахунок і визначив, що за цей період середній заробіток позивача становить 114820,23 грн. При цьому, керуючись принципами справедливості та пропорційності у балансі інтересів сторін, з урахуванням обставин справи, суд вважав за необхідне зменшити суму стягуваного ним на користь позивача середнього заробітку до 53446,00 грн.
Крім того, суд погодився з аргументами позивача про те, що внаслідок порушення відповідачем його трудового права на отримання у день звільнення з роботи від роботодавця всіх належних йому грошових коштів, йому була завдана відповідачем моральна шкода. Проте суд не погодився з розміром вимоги про грошову компенсацію моральної шкоди, вважаючи її необґрунтовано високою, а тому присудив 10000 грн відшкодування.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Відповідач Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», від імені якої діє представник - адвокат Левченко Ірина Андріївна, звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.01.2025 у справі № 392/1132/24, просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення, в якому відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимогах у повному обсязі.
Апелянт вважає, що рішення місцевого суду є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з огляду на те, що згідно з платіжних відомостей від 12.11.2024 № 267 та № 259 та платіжною інструкцією від 12.11.2024 № 13386 із загальної суми 174436,06 грн, ОСОБА_1 було сплачено заробітну плату за період 31.05.2023 - 31.05.2024 у сумі 53446,64 грн. Тобто на день ухвалення судом оскаржуваного рішення заборгованість по заробітній платі була повністю відсутня.
Стосовно стягнення на користь позивача середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53 446,00 грн, то апелянт переконує, що підстав для стягнення не було через відсутність боргу перед позивачем. Крім того, апелянт вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а сама вимога не відповідає нормам ст. 117 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України № 100, а тому вона не підлягала задоволенню.
Апелянт також не погодився з присудженою судом позивачу компенсацією моральної шкоди, вважаючи, що у справі не доведено, що саме відповідач завдав такої шкоди позивачу порушенням його прав, заподіянням моральних чи фізичних страждань. Крім того, на переконання відповідача визначений судом розмір компенсації за моральну шкоду є необґрунтовано завищеним та призведе до безпідставного збагачення позивача.
4.Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Згідно з інформацією з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0690980305414 01.05.2025 ОСОБА_1 була вручена копія ухвали Кропивницького апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження в якій, зокрема, йому роз'яснено право надати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з отримання копії цієї ухвали (а. с. 106 - 108, 111).
Докази направлення позивачу копії апеляційної скарги надав апелянт (а. с. 99 - 100).
До суду апеляційної інстанції від позивача ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Короткий зміст пояснень учасників справи у судовому засіданні 25.06.2025
Представник апелянта (відповідача у справі) Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» - адвокат Левченко Ірина Андріївна підтримала апеляційну скаргу.
Позивач ОСОБА_1 повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0690910684260 згідно з яким судова повістка-повідомлення йому вручена 15.05.2025 (а. с. 119).
Проте позивач у призначений час в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
Відповідно даними трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівською шахтою та був звільнений з роботи 19.05.2023 за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України.
Згідно з наказом в.о. директора Новокостянтинвської шахти від 17.05.2023 за № 201 о/с, ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів Автотранспортного господарства № 36, 19.05.2023 за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, зобов'язано бухгалтерію підприємства провести із ОСОБА_1 розрахунок згідно зі ст. 116 КЗпП України, з врахуванням компенсації за невикористану відпустку в кількості 92 (дев'яносто двох) календарних днів. Підстава - заява ОСОБА_1 від 17.05.2023, згода начальника дільниці АТГ ОСОБА_2 (а. с. 14).
Згідно з довідкою про доходи, виданої ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта від 06.06.2024 за №17-02/147, ОСОБА_1 займав посаду водія транспортних засобів та був звільнений з ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта 19.05.2023. ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата з ПДФО та ВЗ за фактично відпрацьовані у березні 2023 року 14 робочих днів в сумі 20709,22 грн, а також за фактично відпрацьовані у квітні 2023 року 7 робочих днів - в сумі 16413,39 грн. Всього (з урахуванням податків та зборів) його заробіток за цей період складає 37122,61 грн (а. с. 15).
Згідно з довідкою ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта від 06.06.2024 за № 17-02/148 станом на 04.06.2024 за підприємством рахується заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 53446,64 грн, яка складається із заборгованості по заробітній платі за травень 2023 року в сумі 8975,09 грн, компенсації за дні невикористаної відпустки в сумі 44471,55 грн.
8.Апеляційний суд додатково встановив такі обставини:
Згідно з даними платіжної інструкції від 12.11.2024 № 13386 платник ДП «Схід ГЗК» надав АТ «А-Банк» розпорядження здійснити переказ коштів в сумі 174436,06 грн Новокостянтинівській шахті ДП «Схід ГЗК» з призначенням платежу: заробітна плата за травень 2023 року згідно списків, звільнені працівники (а. с. 75).
Згідно з даними платіжної відомості за 31.05.2023 Новокстянтинівської шахти ДП «Схід ГЗК» від 12.11.2024 № 267, поданої того ж дня о 14:55 до ПАТ АБ «Укргазбанк» для виконання доручення про переказ, що підтверджується відбитком штампу цього банку, за порядковим номером 6 значиться ОСОБА_1 , IBAN: НОМЕР_2 , сума зарахування 53446,64 грн (а. с. 77).
9.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
9.1.Норми права та їх джерела
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).
Аналогічне визначення заробітної плати міститься у ст. 24 Закону України «Про оплату праці».
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП України).
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст. 83 КЗпП України).
Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинна з 19.07.2022).
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (ст. 237-1 КЗпП України).
9.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
У цій справі між сторонами у справі виник спір у зв'язку із тим, що супереч нормі ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України роботодавець (відповідач) у день звільнення з роботи позивача не здійснив виплату всіх сум, що належали йому від підприємства (по заробітній платі та компенсації за дні невикористаної відпустки).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зробила висновок, що, зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Суд першої інстанції встановив, що у день звільнення працівника з роботи (19.05.2023) відповідач не сплатив належні йому 53446,64 грн з яких заборгованості по заробітній платі за травень 2023 року - 8975,09 грн, компенсація за дні невикористаної відпустки - 44471,55 грн.
Станом на 04.07.2024, коли ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Схід ГЗК» про стягнення належних йому при звільненні коштів, цю заборгованість відповідач не сплатив.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість відповідача перед позивачем не сплачена.
Проте, як встановив суд апеляційної інстанції, 12.11.2024 ДП «Схід ГЗК» переказав своєму підрозділу Новокостянтинівській шахті ДП «Схід ГЗК» 174436,06 грн для сплати заборгованості перед звільнені працівники за травень 2023 року і того ж дня Новокстянтинівська шахта ДП «Схід ГЗК» сплатила Харченку О. П. на його IBAN: НОМЕР_2 заборгованість за травень 2023 року в сумі 53446,64 грн.
Таким чином, до ухвалення Маловисківським районним судом Кіровоградської області рішення від 28.01.2025 у цій справі ДП «Схід ГЗК» сплатив повністю прострочений ним з 20.05.2023 борг перед ОСОБА_1 по заробітній платі та компенсації за дні невикористаної відпустки у сумі 53446,64 грн.
Ці обставини не були відомі суду першої інстанції так, як сторони у справі, супереч покладеному на них згідно з п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України процесуальному обов'язку сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, не повідомили суд про факт проведення відповідачем розрахунку з позивачем по виплаті усіх сум, які належали позивачу на день його звільнення (19.05.2023), відповідні докази не надали.
Апелянт разом з апеляційною скаргою подав нові докази: платіжну інструкцію від 12.11.2024 № 13386 (а. с. 75) та платіжну відомість від 12.11.2024 № 267 (а. с. 77).
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Левченко І. А. просила колегію суддів апеляційного суду прийняти ці нові докази, посилаючись на істотність для справи обставин, які вони підтверджують.
Позивач заперечень щодо прийняття судом апеляційної інстанції цих нових доказів не подав, загалом факт сплати відповідачем йому цієї заборгованості не заперечив.
У ч. 1, ч. 2 ст. 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17.
У п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Такий висновок щодо застосування ч. 1, ч. 3 ст. 367 ЦПК України викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 404/251/17, від 05.12.2018 у справі №346/5603/17, від 10.04.2019 у справі № 145/474/17, від 11.09.2020 у справі № 608/687/19.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що докази сплати ДП «Схід ГЗК» позивачу у повному обсязі простроченої заборгованості перед позивачем по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, до дня ухвалення Маловисківським районним судом Кіровоградської області рішення у цій справі (25.01.2025) мають виключне значення для встановлення факту порушення прав позивача та вирішення його вимоги про стягнення цієї заборгованості, адже з моменту сплати цього боргу право вимоги цієї суми грошових коштів (53446,64 грн) припинилося.
З огляду на це, а також беручи до уваги завдання цивільного судочинства, зокрема захист саме порушених прав учасників спірних правовідносин, усвідомлюючи виключне значення наданих відповідачем разом з апеляційною скаргою нових доказів для правильного вирішення справи, колегія суддів апеляційного суду ухвалила прийняти ці нові докази.
В інакшому випадку це призведе до стягнення з відповідача на користь позивача повторно цієї суми, яка відповідачем вже сплачена.
Отже, колегія суддів апеляційного суду встановила, що до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі відповідач сплатив позивачу повністю той борг, який у нього виник у зв'язку із невиконанням ним вимог ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України на день звільнення позивача з роботи, але місцевий суд, не володіючи відомостями про це, задовольнив відповідну вимогу позивача про стягнення цієї заборгованості.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі N 638/3792/20 зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Аналогічний висновок викладено в п. 7.35 постанови Об'єднаної палат Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, а також у п. 4.13 - 4.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 № 13/51-04 щодо застосування положення п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, яка є аналогічною п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ще до ухвалення оскаржуваного рішення суду щодо позовної вимоги про стягнення належних позивачу 53446,46 грн заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки між сторонами спір було вирішено.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (ч. 1 ст. 377 ЦПК України).
З огляду на таке, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги відповідача ДП «Схід ГЗК» підлягає задоволенню частково, а саме: скасування рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.01.2025 в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення належних йому від підприємства сум, які не були виплачені йому у день звільнення, із закриттям провадження у справі в цій частині у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Стосовно доводів апеляційної скарги про неправильність рішення суду в частині часткового задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх неспроможними з огляду на таке.
Апелянт вказав, що у зв'язку з відсутністю на час ухвалення місцевим судом рішення у справі заборгованості відповідача перед позивачем з виплати тих сум, які йому належали при звільненні, не існувало підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України, а тому, на його думку, рішення суду першої інстанції в цій частині є неправильним.
Однак ст. 117 КЗпП України фактично містить спростовну презумпцію вини роботодавця у випадку несвоєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні з роботи.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц зроблено висновки: «Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця».
Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач допустив порушення норм ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України, доказів відсутності його вини суду не надав, а відсутність у юридичної особи достатніх коштів для виконання своїх зобов'язань перед працівником, який вивільняються, не є ознакою відсутності вини та не звільняє його від відповідальності.
Отже, суд дійшов обґрунтованого і правильно висновку про те, що у відповідача виник обов'язок, передбачений ст. 117 КЗпП України, а саме виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Доводи апеляційної скарги про те, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку не відповідає приписам постанови Кабінету Міністрів України № 100, під якою апелянт має на увазі постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, є неконкретними, оскільки не вказано в чому саме він вбачає невідповідність.
До того ж суд першої інстанції не погодився зі значенням середньоденної заробітної плати позивача - 17 67,74 грн, яка була покладена позивачем в основу його розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та яка наведена у виданій ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта довідці від 06.06.2024 за №17-02/147 (а. с. 15).
Суд першої інстанції фактично врахував це заперечення відповідача, адже у своєму рішенні навів новий розрахунок та визначив, що середньоденна заробітна плата позивача для цілей такого розрахунку становила 863,41 грн, його середній заробіток за шість місяців мав становити 114820,23 грн, а не 327031,90 грн згідно з розрахунком позивача.
Сторони у справі здійснений місцевим судом розрахунок не оспорили, зокрема, відповідач в апеляційній скарзі не вказав на неправильність цього розрахунку, свій розрахунок не навів.
Крім того, встановивши факт невиконання у визначений чинним законодавством строк остаточного розрахунку зі звільненим працівником, керуючись принципом пропорційності та врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі, співмірній до розміру фактично допущеного порушення.
Апеляційна скарга не містить аргументів на спростування цього висновку суду.
Щодо аргументу відповідача про звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з пропуском встановленого строку, то згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Як вбачається з довідки ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта за № 17-02/148 про заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 із заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки, вона була видана позивачу лише 04.06.2024, а тому на день пред'явлення позову (29.06.2024) встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк не закінчився.
Отже, безпідставним є твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду про стягнення належних йому сум при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та неправильне застосування (незастосування) судом першої інстанції ст. 233 КЗпП України.
Стосовно доводів апеляційної скарги про неправильність рішення суду в частині присудження позивачу грошової компенсації за завдану моральну шкоду, то колегія суддів апеляційного суду також вважає їх неспроможними з огляду на таке.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.
Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України).
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанова Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 344/1861/18).
Суд встановив, що на день звільнення позивача з роботи відповідач мав заборгованість перед ним із заробітної плати у сумі 8975 грн, а також компенсації за дні невикористаної відпустки в сумі 44471,55 грн.
У день звільнення відповідач ці кошти, всього 53446,64 грн, позивачу не сплатив, хоча позивач мав право на їх отримання саме у день свого звільнення.
Цю заборгованість відповідач сплатив лише 12.11.2024, тобто прострочення тривало майже 18 місяців.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria», № 68490/01, § 62, 12.07. 2007).
У позові ОСОБА_1 зазначив, що тривала невиплата відповідачем належних йому коштів створили для нього труднощі у забезпеченні належних умов життя для себе та членів його сім'ї, порівняно з тими, які він міг створити отримавши свої кошти у строк. Він також вказав, що вимушений був докладати додаткових зусиль для самозабезпечення та відчував хвилювання й невпевненість, морально страждав через ситуацію, яка склалася з вини відповідача.
Доводи позивача про винне порушення відповідачем прав позивача на належні йому кошти, зокрема заробітну плату, доведено доказами у справі, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Аргументи апеляційної скарги у цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Зокрема, твердження відповідача про недоведеність факту заподіяння відповідачем позивачу моральних страждань в наслідок порушення його трудових прав не відповідає обставинам цієї справи та є необґрунтованим запереченням очевидного.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у грошовій формі, суд першої інстанції врахував, що роботодавець (відповідач) неодноразово порушував трудове законодавство стосовно позивача в частині невиплати заробітної плати, а також всіх належних сум при звільненні, тривалість порушення, тому дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн моральної шкоди. На переконання суду такий розмір компенсації за завдану моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до її безпідставного збагачення коштом відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням місцевого суду в цій частині та вважає, що воно відповідає вимогам закону, оскільки суд, встановивши порушення прав позивача на отримання заробітної плати та всіх належних виплат при звільненні, врахував, що це безперечно спричинило психологічний стрес та переживання щодо фінансових можливостей для реалізації життєво необхідних планів позивача, обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за завдану шкоду.
10.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для справи, а саме те, що до завершення розгляду справи відповідач сплатив у повному обсязі позивачу основний борг, який не був сплачений у день звільнення позивача з роботи, знайшли свої підтвердження. Однак ця обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги позивача так, як на час звернення з позовом це порушення права позивача не було усунуте відповідачем. Отже, в такому разі рішення суду в цій частині належить скасувати, а провадження закрити.
Стосовно інших аргументи апеляційної скарги відповідача, то вони не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд правильно встановив факт порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає вимоги апеляційної скарги у відповідній частині без задоволення, а судове рішення - без змін.
11.Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що за наслідками апеляційного перегляду цієї справи, суд апеляційної інстанції не постановляє рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю або частково, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат відповідача у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 377, 382 - 384 ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», від імені якої діє представник - адвокат Левченко Ірина Андріївна, задовольнити частково.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.01.2025 у справі № 392/1132/24 в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення всіх належних йому від підприємства суд, які не були виплачені у день звільнення, скасувати й закрити провадження у справі в цій частині у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.01.2025 у справі № 392/1132/24 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 28.11.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
С. І. Мурашко