Справа № 199/16304/25
(1-кп/199/1538/25)
іменем України
08 грудня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження №12025047220000460, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 листопада 2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Гаївка, Добровеличківського району, Кіровоградської області, з середньо-спеціальною освітою, офіційно не працевлаштованого, утриманців не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судимого
-10.04.2017 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185 КК України до арешту строком на 6 місяців;
- 12.06.2018 року вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 8 місяців;
- 12.05.2018 року вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, звільнений по відбуттю покарання 02.02.2023 року.
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
Суд уважає доведеним, що 12 листопада 2025 року, близько о 17 годині 00 хвилин обвинувачений ОСОБА_3 перебував за адресою: АДРЕСА_2 , разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 , де між ними на ґрунті раніше неприязних відносин, щодо спільного побуту, виник словесний конфлікт, який почула неповнолітня донька ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , коли остання зайшла у вітальню, щоб захистити свою матір.
В цей час між ОСОБА_3 та неповнолітньою ОСОБА_5 , на ґрунті раніше виниклих між ними неприязних відносин, стався словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_3 виник кримінально-протиправний умисел, спрямований на умисне спричинення легких тілесних ушкоджень неповнолітній ОСОБА_5 .
Так, ОСОБА_3 ,реалізуючи свій раптово виниклий кримінально-протиправний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільну небезпеку та бажаючи настання таких наслідків щодо здоров'я неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 , у цей же день, приблизно о 17 годині 05 хвилини, у вітальні квартири АДРЕСА_2 , перебуваючи у в безпосередній близькості обличчям до обличчя неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 , діючи умисно, схопив своєю правою рукою за пальці правої руки ОСОБА_5 та почав їх викручувати.
Вважаючи свої умисні дії доведеними до кінця ОСОБА_3 покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
Внаслідок своїх дій ОСОБА_3 умисно спричинив неповнолітній потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді синця правої кисті, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які мають незначні скороминущі наслідки.
Із долучених до обвинувального акту матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України, у зв'язку з чим, прокурором був скерований до суду обвинувальний акт, в якому зазначено клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 302 КПК України.
Як наслідок обставини щодо учинення кримінального проступку, установлені органом досудового розслідування, сприймаються судом як дійсні.
До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані всі документи, визначені ч. 3 ст. 302 КПК України:
- письмова заява підозрюваного, складена в присутності його захисника щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
- розписки підозрюваного, захисника про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,
- розписки підозрюваного, захисника, законного представниканеповнолітньої потерпілої про отримання копій матеріалів дізнання;
- протоколи роз'яснення права підозрюваному, який складений в присутності його захисника, законному представнику неповнолітньої потерпілої, про можливість розгляду обвинувального акту в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч. 2 ст. 302 КПК України);
За результатами дослідження змісту вказаних відповідних клопотань, заяв, протоколів, розписок та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені клопотання та заяви обвинуваченого ОСОБА_3 є не усвідомленими ним, не відповідають його внутрішній волі, а його процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на нього або тиску.
Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне спричинення легкого тілесного ушкодження.
При цьому, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання ОСОБА_3 суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, з середньо-спеціальною освітою, неодружений, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей або осіб похилого віку не має, не працює офіційно, раніше судимий за умисні злочини, має постійне місце проживання, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проходив строкову військову службу, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра, лікаря-нарколога.
Обставини, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_3 , не встановлені.
Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покаранняОСОБА_3 , не встановлені.
Кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді штрафу у вигляді громадських робіт на строк 200 годин, оскільки на думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих або більш м'яких видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
При призначенні покарання судом враховується, що ОСОБА_3 офіційно не працює, постійного матеріального заробітку, забезпечення тощо, не отримує, а тому призначення йому покарання у вигляді штрафу або виправні роботи є недієвим та яке обвинувачений не виконає.
Відповідно до ст. 36 Кримінально-виконавчого кодексу України покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого або в межах міста чи області, в яких він проживає. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Перелік об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, визначає уповноважений орган з питань пробації за погодженням з органами місцевого самоврядування. До переліку таких об'єктів можуть бути включені підприємства, установи, організації будь-якої форми власності, крім приватної.
Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на уповноважений орган з питань пробації.
Судове рішення приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили або звернення його до виконання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
За даним кримінальним провадженням запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не застосовувався.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК Украйни.
Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 302, 368, 374, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у вигляді 200 (двохсот) годин громадських робіт.
На підставі ст. 100 КПК України, після набрання вироку законної сили:
- диск з відеозаписом допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 від 12.11.2025 року - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок в іншій частині може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня наступного за днем його ухвалення надіслати учасникам судового провадження.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
08.12.2025