Справа № 570/5457/25
Номер провадження 6/570/50/2025
02 грудня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовського О.О.
з участю:
секретаря судових засіданьЗахарук Г.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Нафтогаз України" адвоката Мужика Назара Тарасовича про визнання судового наказу Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року у справі № 570/5457/25 таким, що не підлягає виконанню, -
Представник заявника звернувся до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що 30 жовтня 2025 року Рівненським районним судом Рівненської області видано судовий наказ у справі № 570/5457/25, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий природний газ з ОСОБА_1 в сумі 35 517 грн. 25 коп. було задоволено. Однак, станом на час подання даної заяви борг у ОСОБА_2 був відсутній. Тому просить суд визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Частина 3 ст. 432 ЦПК України передбачає, що суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Тобто зазначені положення законодавства встановлюють скорочений строк розгляду заяви та прямо передбачають, що неявка учасників (з будь-яких причин) не є перешкодою для її розгляду. Крім цього, в силу ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, серед іншого, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що заява підлягає до задоволення.
Статтею 173 ЦПК України визначено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, в порядку визначеному ст. 432 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст.160 ЦПК України із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Судом встановлено, що 28 жовтня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий природний газ з ОСОБА_1 в сумі 35 517 грн. 25 коп.
30 жовтня 2025 року Рівненським районним судом Рівненської області видано судовий наказ у справі № 570/5457/25, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу було задоволено.
Однак, на момент подання заяви про видачу судового наказу до суду, заборгованість у ОСОБА_2 перед заявником була відсутня.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Так, Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року у Доповіді "Верховенство права" вказала, що основними критеріями розуміння верховенства права є, зокрема: доступність закону (закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; рівність перед законом; влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; елементами верховенства права є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; рівність перед законом.
Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону: по-перше, закон повинен бути доступним особі, по-друге, він має бути передбачуваним, по-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права.
Окрім цього, практикою ЄСПЛ визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд може застосовувати закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вбачається, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
При цьому суд звертає увагу на те, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому ст.ст. 432, 435 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 160 ЦПК України із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що заявником в даному випадку обрано правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки відсутні будь-які нововиявлені обставини, а наявні свідчать про відсутність боргових зобов'язань.
Згідно ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
При цьому, словосполучення "або з інших причин" стосується саме відсутності (припинення) обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого документа - судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник посилався на те, що у ОСОБА_1 була відсутня заборгованість за спожитий природній газ станом на час звернення заявника до суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення, а виданий судовий наказ слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. ст. 160, 173, 352-354, 432 ЦПК України, суд, -
Заяву про визнання судового наказу Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року у справі № 570/5457/25 таким, що не підлягає виконанню- задоволити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року у справі № 570/5457/25.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 15 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя Красовський О.О.