Справа № 560/7612/25
іменем України
06 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у неналежному розгляді його рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути його рапорт по суті із урахуванням наданих документів та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається, зокрема, на те, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Вказує, що до введення воєнного стану постійно проживав разом із матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
Зазначає, що інших осіб, які могли б здійснювати належний догляд за матір'ю, немає, зокрема, батько позивача - ОСОБА_3 , 1976 р.н., проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у зв'язку з чим, фактично не має можливості здійснювати постійний догляд за дружиною; сестра позивача - ОСОБА_4 , 2001 р.н., за станом здоров'я не може надавати належний догляд, що підтверджено відповідними медичними документами.
Стверджує, що мати позивача у нотаріально посвідченій заяві висловила волю щодо здійснення догляду за нею саме сином - ОСОБА_1 .
Позивач посилається на те, що, у зв'язку із зазначеними обставинами, він подав на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення зі служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», додавши до рапорту необхідний пакет документів.
Вказує, що попри надані документи, йому було протиправно відмовлено у звільненні із військової служби.
З огляду на викладене вище, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
У відзиві на позовну заяву Військова частина НОМЕР_1 позов не визнала, послалася на його необґрунтованість та просила відмовити у задоволенні.
Так, серед іншого, відповідач вказує, що наявні інші члени сім'ї першого ступеня споріднення щодо матері позивача: чоловік - ОСОБА_3 та донька - ОСОБА_1 .
Зазначає, що висновки ЛКК за формою № 080-4/о (щодо матері й сестри) підтверджують потребу у соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі, але, на думку відповідача, не є належним доказом «постійного догляду» у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини четвертої / пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII.
Посилається на те, що позивачем не подано довідки структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про надання йому соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та призначення відповідної компенсації.
Стверджує, що позивач не надав висновку МСЕК саме про потребу матері у постійному сторонньому догляді (окремо від факту інвалідності), що, на думку відповідача, виключає підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 - є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, проходить службу на посаді старшого водія 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Мати позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 12 ААГ №733169 від 16.10.2024 року.
Із змісту зазначеної довідки та інших медичних документів, наявних у матеріалах справи, убачається, що стан здоров'я матері позивача зумовлює стійке порушення функцій організму.
Згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) КНП «Скала-Подільське територіальне медичне об'єднання» Скала-Подільської селищної ради №4 від 20.01.2025 року, ОСОБА_2 внаслідок порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує надання їй соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Батько позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем і також проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Сестра позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з висновком ЛКК КНП «Скала-Подільське територіальне медичне об'єднання» Скала-Подільської селищної ради, має порушення стану здоров'я, у зв'язку з чим, вона сама потребує стороннього догляду/медичного нагляду та фактично не може надавати постійний догляд за матір'ю.
Мати позивача - ОСОБА_2 - подала нотаріально посвідчену заяву, у якій зазначила, що саме її син, ОСОБА_1 , є тим, хто фактично її утримує та здійснює догляд, і висловила волевиявлення щодо здійснення за нею догляду саме сином, а також зазначила, що з-поміж військовозобов'язаних родичів обирає саме його для здійснення догляду.
Позивач 21.04.2025 звернувся до командира 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 із рапортом (далі - рапорт), у якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами, визначеними абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім'ї, які можуть здійснювати такий догляд.
До рапорту позивач долучив, зокрема:
нотаріально посвідчені копії паспорта та РНОКПП позивача і його матері;
копію свідоцтва про народження позивача;
витяги з реєстру територіальної громади щодо позивача, його матері, батька та сестри;
нотаріально посвідчену заяву матері;
довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №733169 від 16.10.2024 року;
висновок ЛКК №4 від 20.01.2025 року щодо матері позивача про наявність порушення функцій організму та необхідність соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі;
акт обстеження матеріально-побутових умов №6 від 15.02.2025 року;
витяг з реєстру територіальної громади та довідку (форма 5) №223 від 23.01.2025 року щодо батька позивача;
висновок ЛКК щодо сестри позивача;
інші документи, перелік яких детально наведено в тексті рапорту.
За результатами розгляду зазначеного вище рапорту, 23.04.2025 командуванням Військової частини НОМЕР_1 прийнятий «Висновок про відмову у звільненні з військової служби солдата ОСОБА_1 », у якому зазначено, що правові підстави для звільнення позивача з військової служби в запас на даний час відсутні.
Із змісту висновку вбачається, що підставами відмови стали: наявність у матері позивача інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (чоловіка та доньки), у зв'язку з чим, на переконання відповідача, не виконана умова «відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення»; надані разом з рапортом копії документів, на думку відповідача, не підтверджують факту здійснення позивачем постійного стороннього догляду за матір'ю; позивач не долучив довідку структурного підрозділу з питань соціального захисту населення органу місцевого самоврядування або районної державної адміністрації про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від позивача, у зв'язку з чим відповідач вважає відсутніми належні документи, які підтверджують здійснення ним догляду.
Вважаючи бездіяльність відповідача у не звільнені його з військової служби протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII визначає підстави для припинення військової служби (далі - Закон №2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірним правовідносин) визначено підстави для припинення військової служби.
Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою цієї статті.
Абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII встановлює, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
При цьому, суд вказує на те, що, відповідно до сталої практики Верховного Суду, (зокрема, постанови у справах №140/8768/23 від 30.05.2024, №420/23353/23 від 26.06.2024) формулювання «звільняються» у статті 26 Закону №2232-XII є імперативним, а тому за наявності передбачених законом умов у командира (начальника) відсутня дискреція вирішувати питання звільнення на власний розсуд.
Також суд вказує на те, що стаття 26 Закону №2232-XII не деталізує конкретну форму медичного документа, яким має підтверджуватися потреба у постійному догляді; у ній ідеться про висновок Медико-соціальної експертної комісії або Лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Одночасно суд виходить з того, що рішення (висновок) ЛКК є належним медичним документом, який може підтверджувати необхідність постійного стороннього догляду, і може використовуватись для обґрунтування звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами.
Аналогічні правові висновки сформовані Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, у справах: №420/16689/23, №120/1909/23, №420/16689/23, №520/21316/23.
Одночасно суд вказує на те, що форма первинної облікової документації №080-4/о («Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі») затверджена МОЗ України.
У ній фактично констатується нездатність особи до самообслуговування та потреба у постійному догляді, що відповідає змісту вимоги Закону №2232-XII.
Отже, висновок ЛКК за формою 080-4/о щодо матері позивача є належним і достатнім медичним доказом наявності у неї потреби в постійному сторонньому догляді.
Із приводу поняття «відсутність інших членів сім'ї» та реальна можливість здійснювати догляд, необхідно зазначити про таке.
Суд вказує, що поняття «відсутність інших членів сім'ї» у контексті статті 26 Закону №2232-XII має тлумачитися з урахуванням реальної, а не лише формальної можливості таких осіб здійснювати догляд.
Тобто навіть якщо родич формально існує (запис у свідоцтві, незрозірваний шлюб тощо), але через об'єктивні причини (проходження військової служби, тяжка хвороба, перебування в полоні, відбування покарання тощо) не може забезпечувати постійний догляд, у розумінні закону він має вважатися «відсутнім» як потенційний доглядальник.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом, серед іншого, у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.
Отже, для оцінки виконання умови «відсутності інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд», суд повинен з'ясувати не лише формальний склад сім'ї, а й реальну спроможність кожного з цих членів сім'ї забезпечувати постійний догляд.
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що: батько позивача сам проходить військову службу, що об'єктивно обмежує його можливість постійно перебувати з дружиною та здійснювати за нею потрібний рівень догляду; сестра позивача має власний висновок ЛКК (форма 080-4/о), яким констатовано її потребу у догляді, тобто вона сама потребує сторонньої допомоги й не може бути особою, яка здійснює постійний догляд за матір'ю.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що фактично відсутні інші члени сім'ї першого ступеня споріднення, здатні здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача, а отже, умова, передбачена абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, є виконаною.
Щодо вимоги довідки органу соціального захисту та поняття «медичний висновок», то суд має зазначити про таке.
Законом України «Про соціальні послуги» та Порядком, затвердженим постановою КМУ №859 від 23.09.2020 року, регулюються питання призначення компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та перелік документів для цього (зокрема, довідка органу соцзахисту).
Проте ні стаття 26 Закону №2232-XII, ні інші норми, що регулюють порядок звільнення з військової служби, не містять вимоги про обов'язкове подання такої довідки як передумови звільнення за сімейними обставинами.
У судовій практиці Верховного Суду (наприклад, справи: №420/16689/23, №520/21316/23, №120/1909/23) неодноразово наголошувалося, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися також відповідним медичним висновком ЛКК, а вимога щодо надання крім цього ще й довідки органу соцзахисту як єдиного можливого доказу потреби в догляді не ґрунтується на законі.
Отже, вимога відповідача про обов'язкове подання довідки структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі є встановленням додаткової умови, яка не передбачена статтею 26 Закону №2232-XII.
Як установлено судом, відповідач навів кілька мотивів для відмови задоволення рапорта позивача про звільнення з військової служби: наявність у матері позивача інших членів сім'ї першого ступеня споріднення; непідтвердження факту здійснення позивачем постійного догляду; відсутність довідки органу соцзахисту про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від позивача.
Щодо наявності інших членів сім'ї, то суд погоджується, що формально у матері позивача є інші члени сім'ї першого ступеня споріднення - чоловік і донька.
Проте, як уже зазначалося вище, правовий зміст вимоги «відсутності інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд», охоплює оцінку реальної можливості таких осіб здійснювати догляд.
З огляду на те, що: батько позивача сам проходить військову службу; сестра позивача має медичний висновок про потребу у догляді, то суд доходить висновку, що жоден із цих членів сім'ї не може фактично забезпечити постійний догляд за ОСОБА_2 , а отже, у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII умова відсутності інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд, є виконаною.
Тому відповідний мотив відмови є наслідком надмірно формального і помилкового тлумачення відповідачем норми закону, а не реалізацією законних дискреційних повноважень.
Щодо «непідтвердження факту постійного догляду», то суд зазначає про таке.
Зі змісту статті 26 Закону №2232-XII вбачається, що умовою звільнення є «необхідність здійснювати постійний догляд», а не факт того, що військовослужбовець уже де-факто поєднує військову службу та повноцінний щоденний догляд до моменту звільнення.
Вимога відповідача довести, що позивач вже фактично здійснює постійний догляд, інакше відмовити у звільненні, підміняє зміст законодавчої умови та об'єктивно суперечить реаліям проходження військової служби (неможливість одночасно нести службу й виконувати повний обсяг доглядових функцій).
Подані позивачем документи - довідка МСЕК, висновок ЛКК 080-4/о щодо матері, висновок 080-4/о щодо сестри, акт обстеження, заява матері - у своїй сукупності підтверджують об'єктивну потребу матері у постійному догляді та відсутність інших осіб, здатних його здійснювати, а також те, що саме позивач визначений сім'єю як особа, яка має здійснювати цей догляд.
Отже, мотив відмови про «непідтвердження факту постійного догляду позивачем» є юридично помилковим і суперечить змісту закону.
Щодо відсутності довідки органу соціального захисту, то суд має вказати на таке.
Як вже зазначено судом вище, закон не пов'язує право військовослужбовця на звільнення із фактом отримання соціальної послуги з догляду чи компенсації за догляд, а отже, вимога довідки органу соцзахисту як обов'язкового документа для звільнення не ґрунтується на законі й є неправомірним звуженням змісту права позивача.
Отже, цей мотив відмови є встановленням додаткової, не передбаченої законом умови, що виходить за межі повноважень відповідача.
Із приводу характеру повноважень відповідача та вибору способу судового захисту, то суд виходить із такого.
Як випливає з наведеного вище, абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII має імперативний характер, і за наявності встановлених законом обставин командир не має дискреції вирішувати, звільняти чи не звільняти військовослужбовця.
Це прямо випливає також з усталених правових позицій Верховного Суду (наприклад, у справах №140/8768/23 та №420/23353/23).
У цій справі суд установив, що: мати позивача - особа з інвалідністю II групи, яка за висновком ЛКК 080-4/о потребує постійного стороннього догляду; батько та сестра позивача не можуть фактично забезпечити цей догляд (перший - через проходження військової служби, друга - через власний стан здоров'я, що потребує догляду), тобто в розумінні закону відсутні інші члени сім'ї, здатні здійснювати догляд; позивач подав рапорт із чітким волевиявленням звільнитися для догляду за матір'ю та додав до нього пакет належних документів, які підтверджують зазначені обставини.
Отже, станом на момент прийняття оскаржуваного висновку було виконано всі умови, передбачені абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.
За таких умов, у відповідача не було правових підстав відмовляти у задоволенні рапорту, а повноваження військової частини щодо вирішення питання про звільнення позивача мали зв'язаний характер - єдиним правомірним варіантом було задоволення рапорту та ініціювання звільнення позивача.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд, визнавши рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, може зобов'язати його прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконані всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає дискреційних повноважень.
У спірних правовідносинах суд вказує, що спосіб захисту у вигляді зобов'язання військової частини звільнити ОСОБА_1 за відповідною підставою, буде належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача.
Подібна правова позиція сформована Верховним Судом, зокрема, у справах: №140/8768/23, №380/16966/24.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у даній справі належним та ефективним способом захисту позивача є: визнання протиправним та скасування оскаржуваного висновку відповідача про відмову у звільненні; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.
При цьому, необхідно зазначити про таке.
Адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорюване рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при їх прийнятті.
Інші аргументи сторін не змінюють правові висновки суду, за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Також щодо інших доводів сторін, то суд зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Щодо розподілу судових витрат у справі, то суд виходить із такого.
За ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, позивач був звільнений від сплати судового збору у цій справі і його не сплачував.
Водночас, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 грн.
У контексті наведеного, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина сьома статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у позовній заяві.
Відповідно до ст. 1, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги та акти наданих послуг.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26.02.2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності і розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Аналізуючи викладене вище, враховуючи положення КАС України, а також ту обставину, що сума витрат позивача на правову допомогу у цій справі не відповідає складності справи та часу затраченого адвокатом на надання відповідних послуг, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, так як і час витрачений адвокатом на проведення відповідних робіт, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Ураховуючи: значення справи для позивача; обсяг поданих процесуальних документів, категорію та складність справи, - суд вважає заявлену суму завищеною та доходить висновку про часткове стягнення витрат на правничу допомогу у розумному та співмірному розмірі, а саме: 5 000 грн, як такої, що відповідає критеріям справедливості й розумності.
У задоволенні решти витрат на правничу допомогу позивачу слід відмовити.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, оформлене "Висновком про відмову у звільненні з військової служби солдата ОСОБА_1 " від 23.04.2025 року, яким відмовлено у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за результатами розгляду його рапорту від 21.04.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII - у зв'язку з необхідністю здійснення ним постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , 1983 року народження, особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
У задоволенні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя Є.В. Печений