05 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/15105/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Шевяков І.С. розглянувши заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №440/15105/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Полтавського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено, крім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2019-2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплачених сум, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплачених сум.
17.11.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №440/15105/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Подана заява обґрунтована тим, що недостатність коштів на рахунку відповідача є обставиною, яка істотно ускладнює виконання рішення суду. Представник відповідача звертає увагу на те, що фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 для виконання рішення в даній справі кошти замовляються повторно (щомісячно), проте попри вжиття відповідних заходів станом на 05.11.2025 на рахунку військової частини відсутні кошти за КЕКВ 2800, в тому числі й призначені для виконання Рішення суду по справі № 440/15105/24. Отримання коштів на даний момент очікується.
17.11.2025 стягувачем подано до суду додаткові пояснення, у яких він наполягав на безпідставності поданої представником боржника заяви про відстрочення виконання судового рішення.
Ухвалою від 28.11.2025 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні.
В судове засідання, призначене на 04.12.2025 стягувач та боржник не з'явилися, про причини неявки суду не повідомлено, клопотань, заяв не надано.
Відповідно до частини другої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Зважаючи на приписи частини другої статті 378 КАС України, суд дійшов висновку розгляд заяви про відстрочення виконання судового рішення здійснювати за відсутності сторін.
Розглянувши заяву про відстрочення виконання судового рішення, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення визначає стаття 378 КАС України.
Відповідно до статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина четверта статті 378 КАС України).
Тобто, наведена вище норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому під час розгляду заяв щодо розстрочення/відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому таке відстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
У постанові від 06 грудня 2019 року у справі № 2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
У рішенні від 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008).
У рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Звертаючись до суду зі заявою про відстрочення виконання рішення суду, заявник зазначив, що ним вживаються заходи для його виконання, проте відповідні кошти на бюджетному рахунку відсутні.
Заявник також вказав на те, що фінансово-економічною службою відповідача направлено заявку-розрахунок потреби в коштах за КЕКВ 2800 до розпорядника бюджетних коштів про виділення асигнувань для виконання рішень судів, до якої включив суму проведеного нарахування. Однак станом на день звернення з цією заявою відповідні асигнування за заявкою не надходили.
Разом із тим суд зазначає, що наведені обставини в будь-якому випадку не звільняють відповідача від обов'язку виплатити нараховані суми, навіть якщо такий обумовлений вчиненням дій іншими суб'єктами (розпорядником бюджетних коштів).
Суд наголошує, що відповідач як суб'єкт владних повноважень має з урахуванням поточних умов вживати усіх заходів для найшвидшого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Також заявником не надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає Військова частина НОМЕР_1 для виконання вказаного рішення суду в якомога найкоротші строки.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду.
Керуючись статтями 248, 378 КАС України,
У задоволенні представника Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.С. Шевяков