05 грудня 2025 рокуСправа №160/28879/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
визнати протиправними дії Відповідача щодо внесення даних про «розшук» Позивача у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів без притягнення до відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП;
зобов'язати Відповідача, як орган ведення реєстру згідно із Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», видалити дані про «розшук» Позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що згідно з інформацією мобільного застосунку "Резерв+" йому стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 його оголошено у «розшук» з 21 вересня 2025 року.
Оскільки ОСОБА_1 жодних повісток від ІНФОРМАЦІЯ_1 про виклик для уточнення даних, проходження військово-лікарської комісії не отримував, останній вважає протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення даних про його «розшук» у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів без притягнення до відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 жовтня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/28879/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
10.10.2025 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
11.10.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
29 жовтня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання вх.№67455/25, в якому позивач просить при винесенні рішення по справі врахувати ненадання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно витягу з мобільного застосунку "Резерв+" вбачаються наступні відомості щодо військовозобов'язаного ОСОБА_1 :
Категорія обліку - "військовозобов'язаний";
Дата ВЛК - " ІНФОРМАЦІЯ_3 ";
Постанова ВЛК - "придатний";
Дата уточнення даних - "14.07.2024".
ВОС - " НОМЕР_1 ".
Згідно з інформацією мобільного застосунку "Резерв+" від 30.09.2025 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 оголошено у «розшук», починаючи з 21 вересня 2025 року, причина розшуку "не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_4 ".
ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про внесення виправлень у відомості щодо даних про його «розшук» у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів без притягнення до відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, не звертався.
Оскільки ОСОБА_1 жодних повісток від ІНФОРМАЦІЯ_1 про виклик для уточнення даних, проходження військово-лікарської комісії не отримував, останній вважає протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення даних про його «розшук» у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів без притягнення до відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.
За змістом частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 2 та 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, взяття громадян на військовий облік, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За нормами частини 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини 10 статті 2 Закону №2232-ХІІ та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (із змінами та доповненнями).
Встановлення засад оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони здійснює Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII .
Підпунктом 1.1 пункту 1 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 2.1 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Вказаним пунктом також визначено, що штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії) приймають постанови.
Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Суд звертає увагу, що згідно з абзацом 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, у тому числі, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Приписами статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» закріплено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У відповідності до абзаців 2 та 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані, зокрема:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно абзацу 8 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення полягає у порушенні законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, а саме: нез'явлення за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Порядок визначає, зокрема, процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно підпункту 1 пункту 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
У відповідності до пункту 28 Порядку №560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
За приписами пункту 34 Порядку №560 повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
Відповідно до підпункту 23 пункту 41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
У даному випадку, суд враховує, що відповідно витягу з мобільного застосунку "Резерв+" вбачаються наступні відомості щодо військовозобов'язаного ОСОБА_1 :
Категорія обліку - "військовозобов'язаний";
Дата ВЛК - " ІНФОРМАЦІЯ_3 ";
Постанова ВЛК - "придатний";
Дата уточнення даних - "14.07.2024".
ВОС - " НОМЕР_1 ".
Згідно з інформацією мобільного застосунку "Резерв+" від 30.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 оголошено у «розшук» починаючи з 21 вересня 2025 року, причина розшуку "не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_4 ".
Проаналізувавши викладене вбачається, що ОСОБА_1 не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак порушив приписи абзацу 8 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, під час вирішення спору по суті суд також враховує, що обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абзацом 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, у тому числі, зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Таким чином, передбачено обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів у разі отримання ними направлення на проходження військово-лікарської комісії, пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Суд, дослідивши витяг з мобільного застосунку "Резерв+" враховує, що в період з дати останньої ВЛК по дату звернення до суду ОСОБА_1 не проходив військово-лікарську комісію з метою визначення ступеню придатності до військової служби та після оголошення мобілізації з 24.02.2022 року не отримував відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі положень ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 правомірно внесені до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відомості щодо позивача.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Універсал Банк" від 04.10.2025 року.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник