05 грудня 2025 року
м. Київ
справа №340/5299/25
адміністративне провадження № К/990/44722/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Бившевої Л.І. Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області
на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року
у справі №340/5299/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер»
до Головного управління ДПС у Кіровоградській області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі, скаржник у справі) в якому просило визнати протиправними та скасувати визнати протиправним та скасувати рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності №5342/111-28-09-01-01 від 30 липня 2025 року.
06 серпня 2025 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з позовною заявою Товариством подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просив суд зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №5342/11-28-09-01-01 від 30 липня 2025 року про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 11150314202400093 терміном дії з 27 грудня 2024 року до 25 грудня 2029 року, видану Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер» на АЗС за адресою: Кіровоградська обл., Кропивницький р-н, селище Олександрівка, вул. Максима Рильського, 1Б), до набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача оскільки анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним призведе до неможливості реалізації та зберігання пального, що знаходилося на відповідній АЗС на момент припинення дії ліцензії.
Позивач наголошує на тому, що роздрібна торгівля пальним можлива виключно на підставі ліцензії, а її припинення призведе до фактичного позбавлення Товариства права на здійснення господарської діяльності, спричинить неотримання Товариством прибутку від здійснення господарської діяльності та, як наслідок, неможливість виконання обов'язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів, неможливість виконання договірних зобов'язань перед третіми особами, в тому числі, за укладеними договорами поставок пального, а також призведе до не виплати працівникам заробітної плати та необхідності повного скорочення штату, що є неприйнятним в умовах складної ситуації в країні.
Товариство зазначає, що є усі підстави вважати, що наслідком анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі буде застосування по відношенню до нього штрафних санкцій у значних розмірах з огляду на неможливість внаслідок позбавлення його права на здійснення передбаченої ліцензією діяльності та реалізації залишків пального, які наразі зберігаються в резервуарах на АЗС за адресою: Кіровоградська обл., Кропивницький р-н, селище Олександрівка, вул. Максима Рильського, 1Б.
Позивач вказав на те, що припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі тягне за собою припинення ним відповідної господарської діяльності, тобто суб'єкт господарювання позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним без відповідної ліцензії, яка у даному випадку є основним видом економічної діяльності Товариства.
У випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, на думку Товариства, існує очевидна небезпека неможливості захисту прав, свобод та інтересів Позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі та наявні очевидні ознаки протиправності рішення.
Водночас, позивач наголосив на тому, що вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскаржуваного рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду у судовому засіданні всіх обставин справи.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, заяву Товариства про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №5342/11-28-09-01-01 від 30 липня 2025 року про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №11150314202400093 терміном дії з 27 грудня 2024 року до 25 грудня 2029 року, видану ТОВ «Євро-Трейдер» на АЗС за адресою: Кіровоградська обл., Кропивницький р-н, селище Олександрівка, вул. Максима Рильського, 1Б), до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №340/5299/25.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки роздрібна торгівля пальним, що є основним видом діяльності позивача, можлива лише за наявності відповідних ліценцій, оскаржуване рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності №5342/111-28-09-01-01 від 30 липня 2025 року фактично зупиняє основну господарську діяльність позивача, що очевидно потягне за собою такі наслідки як: втрата прибутку від здійснення господарської діяльності; неможливість виплати заробітної плати персоналу, введення простою на товаристві в рамках Кодексу законів про працю, неможливість виконання зобов'язань за договорами поставки пального, штрафні санкції, втрата ділової репутації, тощо.
На думку судів, наведені позивачем обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанції, Головне управління ДПС у Кіровоградській області подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та винести власне судове рішення без направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Податковий орган наголошує на тому, що дослідивши подану заяву про забезпечення позову, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, контролюючий орган дійшов висновку, що наведені позивачем обґрунтування зупинення дії рішення відповідача в частині анулювання ліцензії до набрання рішенням суду по даній справі законної сили, не можуть бути прийняті судом в якості належних підстав для забезпечення позову.
На думку податкового органу, наведені позивачем доводи не є свідченням існування очевидних ознак протиправності спірного рішення та очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття у справі рішення по суті заявлених вимог, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Крім того, відповідач вказує на те, що не вбачає підстав для висновків про те, що виконання судового рішення, у випадку задоволення позову, буде унеможливлено чи істотно ускладнено без вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідач зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що оскаржуване рішення є очевидно протиправним. Натомість, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення оскаржуваного рішення податкового органу може свідчити про передчасний висновок суду про незаконність спірного рішення, що є неприпустимим.
В той же час, на думку скаржника, судами не враховано, що в разі незадоволення позовних вимог про визнання протиправним рішення №5342/11-28-09-01-01 від 30 липня 2025 року, забезпечення позовних вимог шляхом зупинення дії такого рішення, вжиття заходів забезпечення позову, призведе до здійснення діяльності Товариством без наявності передбачених законом підстав (на підставі ліцензії, що є анульованою) та до порушення інтересів держави (неможливості їх поновлення). Крім цього, зазначене матиме негативний вплив на платника, з огляду на можливість в подальшому застосування відповідальності встановленої чинним законодавством за здійснення діяльності без наявності ліцензії.
Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2025 року відкрив провадження у справі №340/5299/25 та витребував справу із Кіровоградського окружного адміністративного суду та з Третього апеляційного адміністративного суду.
27 листопада 2025 року до Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу податкового органу, в якому Товариство просить Суд відмовити Головному управлінню ДПС у Кіровоградській області в задоволенні позовних вимог та залишити в силі ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по адміністративній справі № 340/5299/25.
У відзиві позивач наголосив на тому, що ним доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову та належним чином обґрунтувано, що у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека неможливості захисту прав, свобод та інтересів Позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі та наявні очевидні ознаки протиправності рішення.
04 грудня 2025 справі №340/5299/25 надійшла до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
За усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 04 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24 для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Висновки судів попередніх інстанцій про існування визначених у статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України обставин для вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку є помилковими, з огляду на наступне.
Вирішуючи подану позивачем заяву про вжиття заходів забезпечення позову, судами встановлено, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом господарської діяльності ТОВ «Євро-Трейд» згідно КВЕД є роздрібна торгівля пальним (код 47.30).
За висновком судів, припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним фактично зупинить основну господарську діяльність позивача, що очевидно потягне за собою такі наслідки як: втрата прибутку від здійснення господарської діяльності; неможливість виплати заробітної плати персоналу, введення простою на товаристві в рамках Кодексу законів про працю, неможливість виконання зобов'язань за договорами поставки пального, штрафні санкції, втрата ділової репутації, тощо.
Верховний Суд звертає зауважує, що безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно. Водночас, позивачем не наведено будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та/або витрат, що виключає можливість застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Водночас оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій вищенаведених підходів до вирішення питання про забезпечення позову не відображають.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача.
Як вже зазначалось, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Висновки судів попередніх інстанцій, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності не підтверджені належною оцінкою судами доказів. Так само суди не зазначили, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.
Суд ще раз звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Отже, у цьому конкретному випадку, відсутні беззаперечні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.
Відтак, колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій належно не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер».
За правилами пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частинами першою та другою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню із прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер» про забезпечення позову.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №340/5299/25 скасувати.
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Р. Ф. Ханова
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк