Справа № 320/36950/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Солом'янського району м. Києва щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з п. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Солом'янського району м. Києва встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з п. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з наданням відповідних документів.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що під час проходження служби в 1999 році отримала травму, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби, однак їй відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, посилаючись на роз'яснення Міністерства у справах ветеранів України щодо застосування п. 2 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону України № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Не погоджуючись із відмовою у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в які просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 03.12.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , старший прапорщик служби цивільного захисту населення, отримала травму (черепно-мозкову травму, струс головного мозку, численні ссадини голови, тулуба, кінцівок) під час виконання службових обов'язків на посаді рядового складу у Військовій частині НОМЕР_1 у складі військ Цивільної оборони України у 1999 році.
Судом встановлено, що 11.07.2022 позивачу було видано довідку МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №299820, відповідно до якої позивачу з 04.07.2022 довічно встановлено третю групу інвалідності; причина захворювання: травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою від 26.08.2022 про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
До вказаної заяви були долучені: довідка МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №299820 від 11.07.2022, довідка про травму Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.1999, Послужний список.
За результатами розгляду вказаних документів Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 31.08.2022 №108/260-108/260/І-130-361 відмовило позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують участь у бойових діях.
Не погодившись із відповіддю відповідача, позивач звернулась до Департаменту соціальної політики КМДА із заявою від 08.12.2022 про роз'яснення правомірності такого рішення.
До вказаної заяви були долучені: заява від 26.08.2022, лист Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.08.2022, довідка МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №299820 від 11.07.2022, довідка ЦЛЕК ДСНС України від 01.07.2022, довідка про травму Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.1999, Послужний список.
У свою чергу, Департамент соціальної політики КМДА звернувся до Міністерства у справах ветеранів України щодо роз'яснень стосовно питання встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Листом від 06.03.2023 №1830/1.2/4.3-23 останньому надано відповідь, у якій зазначено, що відповідно до Кодексу цивільного захисту України відсутні підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, зважаючи на те, що оперативно-рятувальна служба цивільного захисту не є військовим формуванням.
На підставі вказаного листа, відповідачем надана відповідь позивачу листом від 20.03.2023 №051/І-2937-002/1 про відсутність підстав щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки пунктом 30 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України визначено, що оперативно-рятувальна служба цивільного захисту - спеціальне невійськове об'єднання, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що наведене у довідці МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №299820 від 11.07.2022 формулювання причин захворювання "травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби" не підтверджує те, що захворювання позивача було набуто саме з підстав, встановлених частиною 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Із вказаної довідки вбачається лише зв'язок захворювання позивача з його військовою службою.
Суд звернув увагу позивача на те, що не всі захворювання (травми), набуті під час виконання обов'язків військової служби, надають право на набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Суд вважав помилковими доводи позивача про те, що відповідно до Закону України 3551-XII, факт отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків є підставою для надання їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Як зауважив суд, матеріали справи свідчать, що інвалідність позивача настала внаслідок травми, отриманої при виконанні службових обов'язків у мирний час, що виключає можливість надання їй статусу саме інваліда війни.
Крім того, віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до ст. 7 Закону України №3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону, згідно із частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції виснував, що відсутні правові підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки травма, яку отримав позивач, внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана з його участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі;
- не встановлено обставин та не досліджено документи критеріям (умовам), що визначені в п. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої-другої статті 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Частинами першою-другою статті 7 Закону №3551, встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Підставою для надання особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є (але не виключно):
а) клопотання про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни керівника добровольчого формування, до складу якого входила така особа. До клопотання додаються документи, що підтверджують участь особи в антитерористичній операції, або письмові свідчення не менш як двох свідків з числа осіб, які спільно з такою особою брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій, або особи з інвалідністю внаслідок війни, або учасника війни відповідно до цього Закону;
б) довідка керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про виконання добровольчими формуваннями завдань антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
в) довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності;
14) осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;
15) осіб, залучених до конфіденційного співробітництва з розвідувальними органами України і які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання своїх завдань на тимчасово окупованій території України, у районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, або на інших територіях, де в період виконання цих завдань велися бойові дії.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону №3551, Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним у пунктах 11-15 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, як обґрунтовано виснував суд першої інстанції, підставами для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є, зокрема, факти отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Порядок №302, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 31.08.2022 №108/260-108/260/І-130-361 відмовило позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку з тим, що відсутні документи, які підтверджують участь у бойових діях.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.1999 №1018 про обставини травми, 16.06.1999 ОСОБА_1 одержала черепно-мозкову травму, струс головного мозку, численні ссадини голови, тулуба, кінцівок.
Обставини отримання травми: при виконанні службових обов'язків на службовому автомобілі внаслідок ДТП.
Разом із тим, у спірному випадку апелянт отримала травму під час виконання військового обов'язку, однак не під час участі у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Доводи апелянта про те, що відповідно до Закону України 3551-XII, факт отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків є підставою для надання їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Для надання особі статусу інваліда війни відповідно до вимог вищенаведених норм необхідним є існування наступних умов - отримання військовослужбовцем інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що були одержані під час захисту Батьківщини та/або виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, а також з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Матеріали справи свідчать, що інвалідність апелянта настала внаслідок травми, отриманої при виконанні обов'язків військової служби у мирний час, що виключає можливість надання їй статусу саме інваліда війни.
При цьому, отримання травми під час надзвичайного стану не є тотожним отриманню травми під час бойових дій.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до ст.7 Закону України №3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону, згідно із частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
На переконання колегії суддів, відсутні правові підстави для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки травма, яку отримала позивач, внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана з її участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а.
Також, Верховний Суд України у постановах від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13 дійшов висновку про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII, а одержана внаслідок виконання службових обов'язків.
Отже, враховуючи, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, у розумінні ст.7 Закону України №3551-XII, а одержана внаслідок виконання обов'язків військової служби, тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
З вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 244, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко