Справа № 320/43922/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маніфою" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 02.09.2024 № 21/1145- рк/ТФП «Про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" за порушення законодавства України про захист прав споживачів фінансових послуг».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Національного банку України є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки останнє прийняте без дотримання Регулятором принципів здійснення державного регулювання та нагляду за діяльністю з надання фінансових та супровідних послуг, передбачених частиною третьою статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Зауважено, що в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбачений п.13 ч.2 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», з урахуванням спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 02.09.2024 №21/1145-рк/ТФП «Про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" за порушення законодавства України про захист прав споживачів фінансових послуг».
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Національний банк України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.11.2025.
30.07.2025, під № 19805 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
12.11.2025 по справі оголошено перерву до 03.12.2025.
У судовому засіданні представники апелянта вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засдіанні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з наказом Національного банку України від 31.05.2024 № 513-но (зі змінами, внесеними наказом від 11.06.2024 № 550-но), проведено планову інспекційну перевірку позивача станом на 01.06.2024 за період діяльності з 01.06.2022 по 31.05.2024 (включно) згідно з програмою інспекційної перевірки, що є додатком до наказу.
За результатами проведеної Національним банком України планової інспекційної перевірки ТОВ «МАНІФОЮ» складено доповідну записку Департаменту інспектування від 30 серпня 2024 року № В/28-0012/107194/ТФП.
У висновках означеної доповідної записки зазначено про порушення ТОВ "МАНІФОЮ" законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, в тому числі законодавства про споживче кредитування, а саме: пункту 9 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", відповідно до якого, у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок.
На підставі доповідної записки Національний банк України, відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону про споживче кредитування, статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", застосував до ТОВ "МАНІФОЮ" захід впливу у вигляді накладення штрафу за недотримання встановлених законодавством вимог щодо захисту прав споживачів, а саме відповідно до пункту 13 частини другої статті 28 Закону про фінансові послуги за порушення прав споживачів в частині нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства Національний банк України застосовує до надавачів фінансових послуг у межах своїх повноважень у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг захід впливу у вигляді накладення штрафу у розмірі від 7 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний такий випадок
Зокрема, рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 02.09.2024 № 21/1145-рк/ТФП «Про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» за порушення законодавства України про захист прав споживачів фінансових послуг», застосовано штраф у розмірі 4284000,00 грн (неоподатковуваний мінімум доходів громадян 17,00 гривень х 7 000 х 36), розрахована за 36 випадками нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства.
Наведене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки позивачем здійснювався розрахунок денної процентної ставки, кваліфікація відповідачем порушення позивача, яке полягало у не зазначенні у договорі про споживчий кредит розрахунку денної процентної ставки за пунктом 13 частини другої статті Закону № 1953, є такою, що не відповідає дійсності, адже у діях позивача відсутній склад такого порушення, а саме об'єктивна його сторона, оскільки за кожним договором позики здійснювалося нарахування денної процентної ставки на рівні встановленому вищевказаним законодавством України, а відсутність в Типовому Договорі позики, на підставі якого сформовано 36 договорів, які досліджувалися інспекційною групою, словосполучення «денна процентна ставка» не може вважатися належним та допустимим доказом підтвердження пред'явленого відповідачем порушення.
Також, відповідачем не досліджувались питання своєчасності внесення змін до Типового договору позики в частині зазначення денної процентної ставки, натомість помилково ототожнено не зазначення розрахунку денної процентної ставки в договорі з нездійсненням такого розрахунку взагалі, що свідчить про відсутність порушень пункту 9 частини першої статті 12 Закону № 1734-VIII.
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, позаяк, факт нездійснення позивачем розрахунку денної процентної ставки за договором підтверджується відсутністю денної процентної ставки та її розрахунку у фактично укладених договорах позики всупереч вимогам пункту 9 частини першої статті 12 Закону про споживче кредитування, а також ненадання Національному банку інформації про здійснення розрахунку денної процентної ставки ні під час планової інспекційної перевірки, ні у запереченнях до довідки про інспекційну перевірку ТОВ «МАНІФОЮ» за напрямом «Дотримання прав споживачів фінансових послуг» від 08.07.2024 № 280012/83971/ТФП, яку надано ТОВ «МАНІФОЮ» з листом від 08.07.2024 № 28-0012/51843/ТФП.
Позивач не привів свою діяльність у відповідність до вимог Закону про удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг, що також не заперечувалось позивачем у поясненнях, наданих у Листі № 1982. При цьому, апелянт вважає, що судом не надано жодної правової оцінки тому, що: 1) значення складових для розрахунку денної процентної ставки не є та не
може вважатися безпосередньо розрахунком денної процентної ставки; 2) сама оферта у вигляді повного тексту договору позики до моменту акцепту її позичальником не є договором.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 34, 34-1 статті 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України», Національний банк виконує такі функції: здійснює захист прав споживачів фінансових послуг, що надаються банками, а також іншими фінансовими установами та особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України; здійснює нагляд за додержанням банками, іншими фінансовими установами, особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначені Законом України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі по тексту Закон № 1734-VIII), відповідно до статті 2 якого, метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Відповідно до статті 3 Закону № 1734-VIII, цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Положеннями частини першої статті 5 Закону № 1734-VIII, визначено, що державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування здійснює Національний банк України.
Згідно з пунктами 4, 8, 11 частини другої статті 5 Закону № 1734-VIII, Національний банк України у сфері споживчого кредитування: здійснює нагляд за додержанням кредитодавцями, новими кредиторами, колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки); у межах компетенції вживає заходів, спрямованих на припинення виявлених порушень прав споживачів, поновлення порушених прав споживачів, встановлення та усунення причин таких порушень, встановлення посадових осіб, відповідальних за виявлені порушення; здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно норм частини третьої статті 5 Закону № 1734-VIII, Національний банк України здійснює нагляд у сфері споживчого кредитування у формах інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Відповідно до пункту 65 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14.12.2021 № 1953-ІХ (надалі - Закон № 1953), який встановлює загальні засади функціонування ринку фінансових послуг, діяльності надавачів фінансових та/або супровідних послуг, державного регулювання та нагляду за такою діяльністю, а також захисту прав клієнтів і визначає правовий статус фінансових компаній та ломбардів, організаційно-правові засади їх створення, діяльності, реорганізації та припинення діяльності з надання фінансових послуг, а також повноваження Регулятора щодо державного регулювання та нагляду за такими установами, фінансова установа - юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором.
Згідно з пунктами 5 та 8 частини четвертої статті 21 Закону № 1953, державне регулювання та нагляд за діяльністю з надання фінансових та супровідних послуг здійснюється Регулятором шляхом застосування коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу та нагляду за додержанням надавачами фінансових послуг, а також посередниками та колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, включаючи додержання вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки).
Відповідно до норм пункту 13 частини другої статті 28 Закону № 1953, Регулятор застосовує до надавачів фінансових та/або супровідних послуг заходи впливу у вигляді накладення штрафу за такі порушення прав споживачів, зокрема, у зв'язку з нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства - у розмірі від 7 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний такий випадок.
За змістом пункту 64 частини першої статті 1 Закону № 1953, фінансова послуга - операція або декілька операцій, пов'язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавай такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону № 1953, одним з видів фінансових послуг є надання коштів та банківських металів у кредит.
Відповідно до пункту 1-1 частини першої вказаного Закону, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Порядок обчислення процентів за користування кредитом передбачений статтею 8 Закону про споживче кредитування, яка зазнала змін у зв'язку з прийняттям Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-ІХ (далі за текстом - Закон № 3498).
Зокрема, порядок обчислення денної відсоткової ставки врегульований статтею 8 Закону про споживче кредитування, відповідно до якої, реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)Л х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; І - строк кредитування у днях. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 12 Закону про споживче кредитування, який був доповнений з прийняттям Закону № 3498, у договорі про споживчий кредит зазначаються Денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені.
Таким чином, саме Законом № 3498 передбачається поступове зниження та обмеження максимальної ставки мікрокредитування на рівні 1% на день та обов'язкове зазначення в договорі про споживчий кредит денної процентної ставки.
Згідно з пунктами 2 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498, дія пункту розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 (Банки) цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.
Таким чином, оскільки Закон №3498 набрав чинності 24.12.2023, то, відповідно, починаючи з 24.01.2024 законодавством було встановлено обов'язок для позивача здійснювати розрахунок денної процентної ставки за договором споживчого кредитування за формулою, передбаченою частиною четвертою статті 8 Закону про споживче кредитування, розмір якої протягом перших 120 днів з моменту прийняття Закону № 3498 не може перевищувати 2,5% та наступні 120 днів - 1,5%. Водночас, денна процентна ставка та її розрахунок має зазначатися, відповідно до частини першої статті 12 вказаного Закону, в договорі про споживчий кредит.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивачем під час проведення інспекційної перевірки надавалися пояснення щодо здійснення розрахунку денної процентної ставки за допомогою відповідного програмного забезпечення, зокрема, шляхом відповідного налаштування даних за укладеними Договорами позики в інформаційно-комунікаційній системі Товариства - програмний продукт V3 Lending Software, який виконує функції реєструючої системи фінансової компанії, що підтверджується зокрема змістом Типового договору позики, де в пункті 9.1 зазначено, що Договір позики укладається в інформаційно-телекомунікаційній системі Позикодавця в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом попереднього розміщення Позикодавцем в Особистому кабінеті Позичальника Договору позики для вивчення та прийняття його умов Позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого Позикодавцем Договору у відповідне поле.
Водночас, вказані обставини залишені поза увагою відповідачем та не досліджено наявність та розрахунок денної процентної ставки за договорами позики, в тому числі щодо розрахунку денної процентної ставки по 36 договорам позики, які були взяті інспекційною групою для перевірки.
З доданих даних до матеріалів справи у вигляді зведеної таблиці судом першої інстанції було досліджено, що за допомогою вказаної інформаційно-комунікаційної системи в автоматизованому порядку позивачем здійснювався розрахунок денної процентної ставки під час укладення договору позики із погодженими конкретному споживачу параметрами позики та дані про такий розрахунок та розмір ставки зберігались у базі даних.
Після погодження товариством заявки споживача на укладення договору позики товариство розміщувало в особистому кабінеті споживача оферту у вигляді повного тексту договору, яка містила, в тому числі, значення складових для розрахунку денної процентної ставки. Результати розрахунку денної процентної ставки збережено в інформаційно-комунікаційній системі Товариства, в тому числі щодо тих 36 договорів, які були об'єктами перевірки Відповідачем.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано виснував, що, оскільки позивачем здійснювався розрахунок денної процентної ставки, кваліфікація відповідачем порушення позивача, яке полягало у не зазначенні у договорі про споживчий кредит розрахунку денної процентної ставки за пунктом 13 частини другої статті Закону № 1953, є такою, що не відповідає дійсності, адже у діях позивача відсутній склад такого порушення, а саме, об'єктивна його сторона, оскільки за кожним договором позики здійснювалося нарахування денної процентної ставки на рівні, встановленому вищевказаним законодавством України, а відсутність в Типовому Договорі позики, на підставі якого сформовано 36 договорів, які досліджувалися інспекційною групою, словосполучення «денна процентна ставка» не може вважатися належним та допустимим доказом підтвердження пред'явленого Відповідачем порушення.
Також, колегія суддів враховує й те, що під час дослідження системи автоматизації операцій, облікової системи позивача інспекційною групою, не було виявлено самого факту нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договорами позики, яка розраховуються за допомогою програмного забезпечення V3 Lending Software, тобто, відповідного порушення у складених за результатом інспекційної перевірки довідці від 08.07.2024 № В/28-0012/83971/ТФП та звіті від 29.07.2024 № 28-0012-57216/ТПФ не міститься.
Так, сторона позивача визнає, що ним було допущено несвоєчасність внесення змін до Типового договору позики, зокрема, в частині зазначення денної процентної ставки, однак вказане було усунуто ще до початку перевірки, шляхом прийняття наказу № 220 від 21.02.2024, яким внесено зміни до Типового договору позики доданням пп. 2.4.4, в якому наведено порядок здійснення розрахунку денної процентної ставки. При цьому, відповідачем не досліджувались питання своєчасності внесення змін до Типового договору позики в частині зазначення денної процентної ставки, натомість, безпідставно ототожнено не зазначення розрахунку денної процентної ставки в договорі з нездійсненням такого розрахунку взагалі, що свідчить про відсутність порушень пункту 9 частини першої статті 12 Закону № 1734-VIII.
Апелянтом фактично ототожнено «не здійснення розрахунку денної процентної ставки» та «не зазначення розрахунку денної процентної ставки». Відповідач в оскаржуваному рішенні констатував, що позивачем не здійснювався розрахунок денної процентної ставки, проте у рішенні не наводено обґрунтування на підтвердження таких дій позивача, натомість зазначається, що розрахунок денної процентної ставки не зазначений у договорах про споживчий кредит. Відтак, колегія суддів вважає, що здійснення розрахунку і зазначення такого розрахунку в договорі, не є тотожними поняттями і незазначення денної процентної ставки у договорі не зумовлює нездійснення її розрахунку, що і було встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи.
Водночас, Національним банком України рішення відносно ТОВ «МАНІФОЮ» було прийнято без урахування усіх обставин та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів товариства, на досягнення яких спрямоване таке рішення.
Таким чином, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду, вважає, що позивачем доведено, а судом першої інстанції було встановлено фактичні обставини здійснення розрахунку денної процентної ставки, який відбувався за допомогою програмного забезпечення позивача, при цьому, не зазначення денної процентної ставки та її розрахунку у договорах позики, є іншим видом порушення, яке відповідач не врахував при прийнятті рішення, та як наслідок, безпідставно застосував стягнення за іншим порушенням, яке в ході інспекційної перевірки встановлено не було. У контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в частині другій
статті 28 Закону № 1953, наявні два окремі склади правопорушення - передбачений пунктом 13 - «нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства» та пунктом 10 - «недотримання встановлених законодавством вимог до договору про споживчий кредит», що становлять окремі склади правопорушення. З викладеного вбачається, що у разі не зазначення розрахунку денної процентної ставки в договорі позики одночасно свідчило про нездійснення такого розрахунку, законодавець не виділяв би окремий склад правопорушення, передбачений пунктом 10 частини другої статті 28 Закону № 1953. Як наслідок, нездійснення розрахунку денної процентної ставки та незазначення такого розрахунку в договорі, є окремими складами правопорушень, які не можуть бути ототожнені.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що порушень ТОВ «МАНІФОЮ», за яке передбачено застосування заходів впливу відповідно до пункту 13 частини другої статті 28 Закону № 1953, відповідачем не встановлено, а тому оскаржуване рішення НБУ є безпідставним та не ґрунтуються на результатах проведення планової інспекційної перевірки.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено 03.12.2025.