Справа № 320/46586/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Карпушової О.В.,
Епель О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з квартири позивача за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №871195 від 25.02.2009, виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
зняти арешт з майна, який було накладено на квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №871195 від 25.02.2009, виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Під час перевірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо вказаного об'єкта, позивач дізнався про накладення арешту та оголошення заборони відчуження на означене нерухоме майно на підставі постанови АА №871195 від 25.02.2009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Проте, на запит позивача відповідачем повідомлено про відсутність виконавчих проваджень, боржником за якими є позивач. Позивач стверджує, що наявність арешту, накладеного на нерухоме майно позивача не переслідує легітимну мету та створює перешкоди у мирному володінні своїм майном, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, а саме: з квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА № 871195 від 25.02.2009, виданої відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження та витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи №320/46586/23.
25.04.2024, під № 16751 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 серпня 2024 року № 2448/0/15-24, ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року, вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_2.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2024 року, справа № 320/46586/23 передана судді-доповідачу - Ганечко О.М. До складу колегії суддів із розгляду зазначеної адміністративної справи входять судді Карпушова О.В., Епель О.В.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2024 прийнято до провадження адміністративну справу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025 призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.11.2025.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ Іванової Лідії Миколаївни інформацію/належним чином засвідчені копії матеріалів, на підставі чого було здійснено державну реєстрацію обтяжень за постановою про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, серія та номер АА №871195, виданий 25.02.009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у строк до 28.11.2025.
У разі відсутності у приватного натаріуса витребуваних матеріалів/передачу їх на зберігання до архівної установи, повідомити суд про місце їх зберігання в архівній установі.
Оголошено по справі перерву до 03.12.2025 о 12-30. Продовжено строк розгляду апеляційної скарги.
01.12.2025 до суду від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ Іванової Лідії Миколаївни надійшов лист, в якому повідомлено про те, що нотаріусом було перенесено до Реєстру інформацію про зареєстроване обтяження від 03.03.2009 на підставі постанови № 8515600, тому відсутні матеріали, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію обтяжень за вищезазначеною постановою.
У судове засідання представники сторін не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду, з огляду на що, розгляд апеляційної скарги здійснено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.05.2023 № 333233618, позивачу на праві власності належить нерухоме майно - квартира загальною площею 188,.4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
03.09.2009 на зазначене нерухоме майно було накладено арешт на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, серія та номер АА №871195, виданий 25.02.009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Представник позивача звертався до відповідача з адвокатськими запитами щодо надання інформації про накладення арешту та щодо зняття арешту з нерухомого майна позивача у зв'язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень, в яких він є боржником, на які відповідач повідомив про відсутність законних підстав та технічних можливостей для винесення постанови про зняття арешту.
Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту, з огляду на що, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту.
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідями № 64955/79229-33-23/20.1 від 24.05.2023 та № 67025/80613- 33-23/20.1 від 26.05.2023 та № 82776/98105-33-23/20.1 від 27.06.2023, адвокату Бойко Галині Євгеніївні, що діяла в інтересах ОСОБА_1 , відділом повідомлено про те, що відповідно до даних автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 26.05.2023 у відділі відсутні зареєстровані виконавчі провадження, боржником в яких є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Враховуючи вищевикладене у відділі відсутні як законні, так і технічні можливості для винесення постанови про зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Слід зауважити, що суд задовольнив позов частково, однак такої вимоги, як зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 в прохальній частині позову не було.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".
При цьому, на час накладення арешту, чинним був Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV). Разом з тим, на час звернення позивача до суду та розгляду і вирішення справи по суті в суді першої інстанції, зазначений Закон втратив чинність, оскільки 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У той же час, відповідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 321 Цивільного кодексу України, передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 Цивільного кодексу України, встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону № 1404-VIII.
Зокрема, згідно з нормами ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Тож, наслідки завершення виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.
За змістом ч. 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404, у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 59 Закону № 1404, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи та було досліджено судом першої інстанції під час розгляду спору по суті, відповідно до постанови АА №871195 від 25.02.2009, виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на нерухоме майно позивача - квартиру було накладено арешт та оголошення заборони на його відчуження. Зазначене обтяження було зареєстровано 03.03.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М.
При цьому, листом відповідача від 27.06.2023 № 82776/98105-33-23/20.1, повідомлено позивача, що на даний час припинити чинність обтяження нерухомого майна (зняття арешту з майна), яке належить позивачу неможливо, оскільки у відділі відсутні зареєстровані виконавчі провадження, боржником в яких є ОСОБА_1 .
Наведене, на переконання колегії суддів, давало суду першої інстанції підстави для висновку про те, що відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту, з огляду на що, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Колегія суддів вважає, що за даних обставин, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Так, матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на нерухоме майно позивача, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , такий за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.
Відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду.
Таким чином, з огляду на відсутність у державного виконавця можливості винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна позивача, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інсатнції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у скасуванні раніше накладеного арешту на майно позивача задоволенню не підлягають, натомість, арешт підлягає зняттю.
Апелянт не враховує, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, проте, за даних обставин, матеріали виконавчого провадження відсутні/знищено через закінчення строків його зберігання, тому є непропорційним продовження існування арешту майна позивача, за відсутності чинного виконавчого провадження та проведення відповідних дій по його виконанню.
У апеляційній скарзі відповідач стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, на що колегія суддів зауважує, що таке твердження є безпідставним, оскільки, оскаржуваним рішенням було зобов'язано зняти арешт з нерухомого майна, і як наслідок, має реальне відновлення права розпорядження нерухомим майном за захистом якого звернувся позивач.
Адміністративний позов підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 287, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді О.В. Карпушова
О.В. Епель