Справа № 320/8888/24 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Білоцерківського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови по справі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив суд:
визнати незаконною та скасувати постанову Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження від 10 листопада 2023 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 на підставі п.9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
зобов'язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови №52110019 виданої 26.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53191,25 грн. в дохід держави на підставі ч. 8 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження";
визнати протиправними дії Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53260,25 грн. в дохід держави під час примусового виконання виконавчого провадження НОМЕР_1;
зобов?язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служи у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 53260,25 грн, що були безпідставно стягнуті під час примусового виконання виконавчого провадження НОМЕР_1.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови №52110019 виданої 26.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53191,25 грн, чим допушено подвійне його стягнення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано незаконною та скасовано постанову Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження від 10 листопада 2023 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 на підставі п.9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Зобов'язано Білоцерківський відділ державної виконавчої служби Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови №52110019 виданої 26.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53191,25 грн в дохід держави на підставі ч. 8 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Визнано протиправними дії Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53260,25 грн. в дохід держави під час примусового виконання виконавчого провадження НОМЕР_1.
Зобов?язано Білоцерківський відділ державної виконавчої служи у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 53260,25 (п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят) грн. 25 коп., що були безпідставно стягнуті під час примусового виконання виконавчого провадження НОМЕР_1.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Білоцерківський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.12.2025.
У судове засідання сторони не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання, з огляду на що, суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. 03.12.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 вересня 2016 року головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №52110019 про примусове виконання виконавчого листа №2/357/297/16 виданого 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "Родовід Банк" в сумі 284 213 грн. з ОСОБА_1 .
Постановою головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 04 жовтня 2016 року внесено виправлення до ЄДРВП, ВП №52110019- в графу "резолютивна частина ВД", а саме: змінено внесений запис -"стягнути заборгованість за кредитним договором на користь ПАТ "Родовід Банк" в сумі 284 213 грн. з ОСОБА_1 " на запис -"стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" борг в сумі 9775,24 доларів США та 283559,93грн, а також судові витрати в розмірі 3654 грн"
Постановою головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 4 жовтня 2016 року у межах виконавчого провадження №52110019 накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження у межах суми звернення стягнення: 9775,24 доларів США та 287 213,93грн.
22 листопада 2016 року, постановою головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у межах виконавчого провадження №52110019 оголошено розшук майна боржника.
12 листопада 2019 року, старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні №52110019.
26 лютого 2020 року, до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області звернувся стягувач - ТОВ "Вердикт Капітал" про повернення без виконання виконавчого листа №357/628/15-ц.
26 лютого 2020 року, старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесена постанова про повернення стягувачу виконавчого листа №2/357/297/16, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
При цьому, 26 лютого 2020 року, старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 53191,25 грн. в межах виконавчого провадження № 52110019.
05 березня 2020 року, старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53191,25 грн.
Постановою старшого державного виконавця від 5 листопада 2020 року накладено арешт на кошти боржника.
04 лютого 2021 року, постановою старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) накладено арешт, що належить боржнику ОСОБА_1
21 лютого 2022 року, старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Також, постановою головного державного виконавця від 24 листопада 2022 року накладено арешт на грошові кошти позивача
Постановою головного державного виконавця Білоцерківського Відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесена 14 серпня 2023 року постанова про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій.
10 листопада 2023 року, постановою головного державного виконавця Білоцерківського Відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчено виконавче провадження на підставі п. 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Матеріали справи містять платіжну інструкцію №27995 від 06 березня 2023 року про списання з банківського рахунку боржника грошових коштів у сумі 4213 грн., 36 коп.
Разом з тим, 29 червня 2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа, виданого 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" за договором кредиту №86\АК-0000.08.2 від 17 березня 2008 року в сумі 9975,24доларів США та 283559,93 грн., а також судові витрати в розмірі 3654 грн.
У цей же день, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди з ОСОБА_1 у сумі 997,52 доларів США та 28721,39 гривень.
Також, постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. від 29.06.2021, визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 332,00 грн.
04 квітня 2023 року, позивач звернувся до відповідача з заявою про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується квитанцією Укрпошти. До заяви були додані копія постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедала О.О. про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 від 29 червня 2021 року, копія Постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедала О.О. від 29.06.2021 про стягнення 10% від суми заборгованості, як основної винагороди у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_3
Відповідь на заяву позивача від 04 квітня 2023 року матеріали справи не містять.
Також, представник позивача, звернувся до відповідача з повторною заявою від 13 липня 2023 року про закінчення виконавчого провадження, обґрунтовану подвійним стягненням з позивача плати державному виконавцю та приватному виконавцю з виконання одного й того ж виконавчого документа.
Листом від 31.07.2023 року за № 69211, відповідачем повідомлено представника позивача за результатом розгляду його звернення від 13.07.2023 про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незакінчення виконавчого провадження НОМЕР_1, та зобов'язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови №52110019 виданої 26.02.2020 виконавчого збору у розмірі 53191,25 грн в дохід держави.
Рішенням Київького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (справа № 320/39117/23) адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незакінчення виконавчого провадження НОМЕР_1. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Вищевказане рішення вмотивоване тим, що: «3 урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем Канцедалом О.О. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №357/628/15-ц виданим 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом та стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.
Як стало відомо, позивачу незважаючи на розгляд вищевказаної справи в суді, на вимоги законодавства України та правові висновки Верховного Суду, з карткового рахунку позивача 09 листопада 2023 року, державним виконавцем було примусово списано залишок суми боргу у розмірі 48977,89 грн. та 10 листопада 2023 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 згідно п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження». Всупереч вимогам частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі) підставою для закінчення виконавчого провадження відповідач безпідставно визначив пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону (фактичне повне виконання рішення).
Такі дії відповідача на думку позивача є протиправними, оскільки згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, та рішення Київького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_4 підлягає закінченню на підставі ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з цим підлягають і поверненню позивачу безпідставно списані з його рахунку (стягнуті) кошти (виконавчий збір) у сумі 53260,25 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у разі, коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який, у свою чергу, відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10% від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. Тож, оскільки на час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем (постанова 29.06.2021 НОМЕР_2) державним виконавцем не було стягнуто з позивача виконавчий збір, та беручи до уваги те, шо державним виконавцем виконавче провадження за виконавчим листом №357/628/15-ц виданим 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом виконано не було, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з позивача.
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки державний виконавець при закінчення виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору, діяв на підставі та межах визначених повноважень та Закону України «Про виконавчий збір», при цьому, всі винесені в межах виконавчого провадження постанови є чинними та не оскаржувались боржником. Тож, 10 листопада 2023 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, згідно з п. 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження".
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 цього Закону, передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною восьмою статті 27 цього Закону, встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 42 Закону України "Про виконавче провадження", кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
За приписами ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року № 1403-VIII, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643, затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - "Порядок №643").
Пунктом 19 цього Порядку, визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Як обґрунтовано визначив суд першої інстанції, предметом даного спору, є правомірність стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця за одним і тим же виконавчим документом, при цьому, що судом першої інстанції було досліджено, що за одним і тим же виконавчим документом здійснюється стягнення з позивача, як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.
Водночас, Закон України "Про виконавче провадження" містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. Натомість, з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Колегія суддів наголошує на тому, що зазначене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто, у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
При цьому, виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", встановлено, що "під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає".
На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України "Про виконавче провадження" регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який, у свою чергу, відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку, слід розглядати, як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19, слід виснувати, що, оскільки на час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем (постанова 29.06.2021 НОМЕР_2) державним виконавцем не було стягнуто з позивача виконавчий збір (постанова 05.03.2020 НОМЕР_5), та беручи до уваги те, шо державним виконавцем виконавче провадження за виконавчим листом №357/628/15-ц виданим 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом виконано не було, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з позивача.
Водночас, як було досліджено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Білоцерківського Відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 10 листопада 2023 року закінчено виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За ч. 4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 287, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Білоцерківського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко