Справа № 320/3348/19 Головуючий у 1 інстанції: Марич Є.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
25 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» (далі - ТОВ «Васт-Транс») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2019 № 0016721414.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 17.05.2019 № 0016721414.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Київській області звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що ТОВ «Васт-Транс», всупереч вимоги пункту 85.2 статті 82 ПК України, не виконало обов'язок, не надало необхідних документів та інформації, що належить та пов'язана з предметом перевірки посадовим (службовим) особам контролюючого орта; пі. час проведення документальної планової виїзної перевірки. Таким чином, у зв'язку з відсутністю первинних документів, які підтверджують дані бухгалтерського обліку, ГУ ДПС у Київській області зроблено висновки про порушення позивачем пункту 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 5457932 грн, а також, пункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пункту 85.2 статті 85, абз. «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р. 20.2) у сумі 7 839 724 грн за період з 01.01.2016 по 31.01.2018. Крім того, апелянт зазначає про неспівмірність розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
27 листопада 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Васт-Транс» (код ЄДРПОУ 30367782) з 19.03.1999 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі направлень № 548, № 549, № 553 від 25.02.2019, наказу Головного управління ДФС у Київській області № 287 від 14.02.2019, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Васт-Транс» дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 15.04.2019 № 293/10-36-14-14/30367782.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Васт-Транс»:
- пункту 44.1, пункту 44.2, пункту 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 88 071 181 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 16 377 768 грн, за 2017 рік в сумі 21 494 970 грн, за 9 місяців 2018 року в сумі 50 198 443 грн;
- пункту 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 5457932 грн, у тому числі за 9 місяців 2018 року в сумі 5457932 грн;
- пункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пункту 85.2 статті 85, абз. «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р. 20.2) у сумі 7 839 724 грн за період з 01.01.2016 по 31.01.2018, у тому числі: січень 2016 року у сумі 92 113 грн, лютий 2016 року у сумі 49 674 грн, березень 2016 року у сумі 107 366 грн, квітень 2016 року у сумі 125 760 грн, травень 2016 року у сумі 160 821 грн, червень 2016 року у сумі 416 077 грн, липень 2016 року у сумі 642 653 грн, серпень 2016 року у сумі 593 798 грн, вересень 2016 року у сумі 84 864 грн, жовтень 2016 року у сумі 419 951 грн, листопад 2016 року у сумі 255 212 грн, грудень 2016 року у сумі 65 352 грн, січень 2017 року у сумі 470 470 грн, лютий 2017 року у сумі 128 562 грн, березень 2017 року у сумі 367 198 грн, квітень 2017 року у сумі 24 496 грн, травень 2017 року у сумі 391 573 грн, червень 2017 року у сумі 78 817 грн, липень 2017 року у сумі 801 334 грн, серпень 2017 року у сумі 236 062 грн, вересень 2017 року у сумі 1 311 380 грн, жовтень 2017 року у сумі 219 200 грн, листопад 2017 року у сумі 226 907 грн, грудень 2017 року у сумі 477 489 грн, січень 2018 року у сумі 92 595 грн.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки від 15.04.2019 № 293/10-36-14-14/30367782, Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2019 № 0016721414, яким за порушення пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 457 932 грн.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
За приписами підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Згідно пунктів 77.1, 77.2 статті 77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
За приписами пункту 77.4 статті 77 ПК України, про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
У відповідності до пункту 77.6 статті 77 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Положеннями статті 81 ПК України визначено умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Так, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Нормами абзацу 5 пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
В силу вимог абзацу 6 пункту 81.1 статті 81 ПК України, відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Таким чином, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.
Пунктом 81.2 статті 81 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу від 14.02.2019 №287, Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Васт-Транс» тривалістю 20 робочих днів з 25.02.2019.
25 лютого 2019 року посадовими особами ТОВ «Васт-Транс» відмовлено у допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки, про що посадовими особами контролюючого органу, на ім'я яких були видані направлення на перевірку, був складений акт недопуску до проведення планової виїзної документальної перевірки від 25.02.2019 №141/10-36-14-14/30367782.
Відповідно до акту недопуску до проведення планової виїзної документальної перевірки від 25.02.2019 №141/10-36-14-14/30367782, підставою недопускну посадових осіб податкового органу до перевірки вказано оскарження ТОВ «Васт-Транс» наказу Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2019 №287 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс».
Аналізуючи зміст норм податкового законодавства Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 1340/3590/18.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 у справі №320/845/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2019, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2019 №287 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс».
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25.07.2019 у справі №320/845/19 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2019.
У відповідності до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, 25 червня 2019 року набрало законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі №320/845/19, яким визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2019 №287 в частині проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Васт-Транс».
На переконання колегії суддів, скасування наказу щодо проведення перевірки на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є тим порушенням процедури, наслідком якого є скасування податкових повідомлень-рішень.
Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладений у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 1340/3590/18.
Також, схожий підхід до застосування норм права за встановлених обставин скасування наказу про проведення перевірки на підставі судового рішення, що набрало законної сили, підтверджується чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, зокрема, постановами від 03 червня 2021 року у справі № 822/1660/18, від 21 січня 2021 року у справі № 826/3200/14.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 17.05.2019 № 0016721414.
Щодо доводів апелянта про не співмірність розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Норми ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та адвокатом Рибченко Наталією Миколаївною укладено Договір про надання правової допомоги №211 від 19.06.2019, за умовами якого, Виконавець зобов'язується надати професійну правничу допомогу Замовнику, а саме, захист прав та інтересів Замовника порушених складанням контролюючим органом акта документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи №293/10-36-14-14/30367782 від 15.04.2019 та податкового повідомлення-рішення №0016721414 від 17.05.2019.
Згідно акту виконаних робіт від 24.06.2019 до договору про надання правової допомоги №211 від 19.06.2019 адвокатом Рибченко Наталією Миколаївною надана позивачу правнича допомога, а саме:
- аналізування та консультування стосовно податкового повідомлення-рішення №0016721414 від 17.05.2019;
- аналізування та консультування стосовно акта перевірки №293/10-36-14-14/30367782 від 15.04.2019;
- з'ясування обставин недопуску ГУ ДФС у Київській області до проведення документальної планової виїзної перевірки Замовника 25.02.2019;
- аналіз обставин та правових наслідків справи №320/845/19, предметом якої є недопуск до проведення перевірки ГУ ДФС у Київській області та оскаржено наказ ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2019 №287;
- збір доказів, необхідних для оскарження податкового повідомлення-рішення №0016721414 від 17.05.2019;
- аналіз первинних бухгалтерських документів ТОВ «Васт-Транс» за період з 01.01.2016 по 30.09.2018;
- складання позовної заяви та виготовлення копій позовної заяви з додатками.
Вартість наданих послуг складає 20000,00 грн.
Вищевказані кошти позивачем сплачені адвокату Рибченко Н.М. у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 21.06.2019 № 15055 на суму 20000,00 грн.
В силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
На переконання колегії суддів, розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн, що підлягають відшкодуванню позивачу, є співмірними із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а тому, обґрунтовано стягнутий судом першої інстанції з відповідача.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно якої, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що витрати позивача, у відповідності до наданих доказів та матеріалів справи, є підтвердженими та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.
Повне судове рішення складено 04.12.2025 р.