П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39953/24
Перша інстанція: суддя Караван Р.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Градовського Ю.М., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 420/39953/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 по 30.11.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 по 18.07.2022 у сумі 560 008,48 грн та за період з 19.07.2022 по 30.11.2024 у сумі 53 779,52 грн (за шість місяців) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненерахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка у період з 11 грудня 2010 року по 20 квітня 2017 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2017 № 154-ОС її виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року в справі № 420/33649/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. 30 листопада 2024 року відповідачем на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду були перераховані грошові кошти у сумі 30287,41 грн. 16 грудня 2024 року позивачем подано звернення на адресу відповідача про проведення нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки належних при звільненні сум за період з 01.12.2015 року по день фактичного розрахунку. Вважає, що такі дії свідчить про протиправну бездіяльність, яка порушує його права.
Відповідач з поданим позовом не погодився, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У поданому до суду відзиві зазначає, що позивачка зазначає суму середнього заробітку у загальному розмірі 613 788,00 грн. в той час як сума недоплаченого грошового забезпечення становить 30 287,41 грн., тобто заявлена сума середнього заробітку в 20 разів більше, ніж недоплачений дохід, що взагалі не є співмірним із реальним обсягом можливих майнових втрат. Крім того, вказана сума є штучною, та такою що виникла через свідоме відтермінування позивачкою дати остаточного розрахунку. Таким чином, позивачка користується тим що вона фактично не обмежена в можливості відтермінувати остаточний розрахунок і на п'ять, і на десять років, знаючи про те що спори про стягнення грошового забезпечення не обмежується процесуальними строками, і суди будуть такі вимоги задовольняти, не зважаючи на штучний характер збільшення середнього заробітку і безпідставність цього збільшення. Слід відмітити, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, тобто виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни (військовий обов'язок). Відсутні підстави вважати грошове забезпечення військовослужбовців оплатою праці, заробітною платою, тощо, а вірним буде висновок що всі спірні відносини, які пов'язані з грошовим забезпеченням військовослужбовців, не регулюються трудовим правом. Оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_1 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_1 щодо не виплати позивачці середнього грошового забезпечення відсутня. Виплата грошового забезпечення за рішенням суду повинна була відбутись не пізніше 22 листопада 2024 року, а відбулась 30 листопада 2024 року, позивачка могла набути права на компенсацію лише за період з 22 листопада 2024 року по 30 листопада 2024 року, так як відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 05.06.2025 у справі № 420/39953/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненерахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за час затримки її виплати, а саме за період з 22.10.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за час затримки її виплати, а саме за період з 22.10.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не звернув увагу, що військова частини НОМЕР_1 здійснила остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача із списків особового складу 20.04.2017, а лише 30.11.2024, тобто несвоєчасно. Апелянта зауважує , що не виконання відповідачем обов'язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача із списків особового складу частини та здійснення такого розрахунку після виключення, свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.
- суд першої інстанції не врахував, що військова частинна, з вини якої не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинна здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за час затримки її виплати, а саме з 01.12.2015, по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення на виконанні рішення суду по 30.11.2024.
- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що у період у період з 11 грудня 2010 року по 20 квітня 2017 року ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2017 № 154-ОС її виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позвою заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просила:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 20.04.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 20.04.2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2016 роки;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2016 роки;
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року у справі № 420/33649/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 20.04.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 20.04.2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року у справі № 420/33649/23 набрало законної сили 22.10.2024.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 420/33649/23 встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 11.12.2010 по 20.04.2017 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , та у період з 21.04.2017 року по 16.01.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується записами Військового квитка серії НОМЕР_3 .
Згідно витягу з Наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про особовий склад №13-ОС від 16.01.2021, старшого прапорщика ОСОБА_2 (П-027983), інспектора прикордонного контролю 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " І категорії (тип А), звільнену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 474-ОС від 24 грудня 2020 року в запас Збройних Сил України, за підпунктом “а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», з наданням права носіння військової форми одягу, виключено із Списків особового складу загону та усіх видів забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2024 відповідачем на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду були перераховані грошові кошти у сумі 30287,41 грн.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 03.12.2024 про нарахування та виплату середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за весь час затримки розрахунку.
Згідно особової картки грошового забезпечення № 4546 за 2017 рік ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення за лютий 2017 складав 10174,21 грн., а за березень 2017 складав 10174,21 грн. (виплата за продпайок не враховується згідно положень абзацу “е» пункту 4 Порядку №100, оскільки остання має компенсаційних характер).
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що переміщення по військовій службі не є тотожнім звільненню з військової служби.
За таких умов, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 не може нести відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення позивача з військової служби під час виключення його зі списків особового складу відповідача не відбулося. Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП України не регламентуються.
Щодо позовних вимог в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024 суд виснував про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Верховний Суд, зокрема і в справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
Так, положеннями ст.47 Кодексу законів про працю у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ визначалось, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Утім, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-1Х стаття 117 була викладена у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 11.12.2010 по 20.04.2017 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2017 № 154-ОС позивачку виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У період з 21.04.2017 по 16.01.2021 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується записами Військового квитка серії НОМЕР_3 .
Так, після виключення з військової частині НОМЕР_1 позивачка продовжила проходження служби у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу з Наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про особовий склад №13-ОС від 16.01.2021, старшого прапорщика ОСОБА_2 (П-027983), інспектора прикордонного контролю 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " І категорії (тип А), звільнену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 474-ОС від 24 грудня 2020 року в запас Збройних Сил України, за підпунктом “а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», з наданням права носіння військової форми одягу, виключено із Списків особового складу загону та усіх видів забезпечення.
Отже, колегія суддів зауважує, що позивачку було переведено з військової частині НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 та звільнення з військової служби відбулось саме з військової частини НОМЕР_2 .
На думку апеляційного суду доцільно наголосити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.
Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Тобто, переміщення позивачки по службі, в спірному випадку переведення до нового місця служби, не є звільненням у розумінні КЗпП України.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивачки не була завершена, вона не була звільнена з військової служби, а продовжувала виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають змісту частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 по 30.11.2024 та зобов'язання військової частин НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 по 18.07.2022 у сумі 560 008,48 грн та за період з 19.07.2022 по 30.11.2024 у сумі 53 779,52 грн (за шість місяців) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають.
На рахунок позовних вимог в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024 колегія суддів зазначає про таке.
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено “Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі №465/322/17.
Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 420/33649/23, яке набрало законної сили 22.10.2024 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 20.04.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.04.2017 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 420/33649/23 відповідачем були виплачені грошові кошти у сумі 30287,41 грн -30.11.2024.
Таким чином нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.04.2017 відбулось лише 30.11.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 420/33649/23.
Факт несвоєчасної виплати грошового забезпечення підтверджується інформацією з карткового рахунку позивача від 30.11.2024.
Враховуючи те, що індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 20.04.2017 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 420/33649/23 позивачці було виплачено 30.11.2024, відтак позивачка має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (індексації) за період з 01.12.2015 по 30.11.2024.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивачки права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації, суд помилково дійшов висновку про період за яким нараховується компенсація втрати частини доходів, а саме за період з 22.10.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.11.2024.
Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити та викласти абзаци другий та третій резолютивної частини рішення у новій редакції.
В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 420/39953/24 - змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення у новій редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненерахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по 30.11.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 20.04.2017, за час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по 30.11.2024».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 420/39953/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Ю.М. Градовський Г.В. Семенюк