П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15507/25
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі № 420/15507/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частини НОМЕР_3 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 03.02.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 25.03.2022 по 03.02.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (надбавки, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 03.02.2023) гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (з 25.03.2022 по 03.02.2023) та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік в порядку, передбаченому ЗУ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 04.02.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (надбавки, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684 гривень (за період з 04.02.2023 по 19.05.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (04.02.2023 по 19.05.2023) в порядку, передбаченому ЗУ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у період з 25.02.2022 по 14.03.2025. Позивач зазначає, що під час проходження служби, нарахування та виплата грошового забезпечення відповідачами здійснювалися не у повному обсязі, а саме у періоді з 25.02.2022 по 19.05.2023 нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Також, позивач вважає що має право на отримання одноразової грошової допомоги як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я, компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Позивач вимушений звертатися до суду із даним позовом.
10.06.2025 від представника ВЧ НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, згідно з яким, Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідач у свою чергу не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про перерахунок на виплату грошового забезпечення, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виплати одноразової грошової допомоги як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я, а тому вказані вимоги є передчасними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 31.07.2025 у справі № 420/15507/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 03.02.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 25.03.2022 по 03.02.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (надбавки, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 03.02.2023) гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 04.02.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (надбавки, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684 гривень (за період з 04.02.2023 по 19.05.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
В іншій частині позову - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про передчасність заявлення позовних вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025, оскільки на відповідача покладений обов'язок із виплати усіх належних сум позивачу при звільненні;
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про передчасність заявлення позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що дії із нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 04.02.2023 по 19.05.2023, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб. встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт обрахунку грошового забезпечення були правомірними.
- застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 не буде відповідати вимогам правової визначеності та принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 25.02.2022 по 03.02.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_2 ; у період з 04.02.2023 року по 14.03.2025 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2025 № 73 ( по стройовій частині), солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 14.03.2025 року.
Згідно з наявними у матеріалах справи довідками про грошове забезпечення позивача, ОСОБА_1 у листопаді 2022 року виплачено грошову допомогу для оздоровлення.
З огляду на зміст наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2025 № 73 ( по стройовій частині) позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш 25 відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 1 постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 за 36 повних місяців служби.
У період з 25.02.2022 по 14.03.2023 ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018.
Вважаючи вищевказані дії відповідача щодо розрахунку не в повному обсязі протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно, обраховується шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 гривень (за період з 25.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 03.02.2023).
За вказаного, суд виснував, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (з 25.02.2022 по 19.05.2023) та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік в порядку, передбаченому ЗУ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та нарахування та виплати одноразової грошової допомоги як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 суд виснував, що не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.
Колегія суддів частково не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегією суддів встановлено, що спірними питаннями, що підлягають вирішення в межах цієї справи є:
- правомірність обрахування відповідачем ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;
- наявність підстав для нарахування та виплату одноразової грошової допомоги як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025, оскільки на відповідача покладений обов'язок із виплати усіх належних сум позивачу при звільненні;
- наявність підстав для нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Вирішуючи спірне питання про правомірність обрахування відповідачем ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року апеляційний суд виходить з таких міркувань.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі, -Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців (далі, - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 постанови №103внесено зміни до постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка існувала до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка існувала до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020, та неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд доходить висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись в наступній редакції: “Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
Суд встановив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", установлено прожитковий мінімум для працездатних -2684 грн, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для підвищення посадового окладу та окладу за військовим звання позивача, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з цим відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача за 2020-2024 роки при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за цей період застосовувався прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач, застосовуючи при обчисленні складових грошового забезпечення позивача зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового його забезпечення, такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 у період з 04.02.2023 по 19.05.2023 діяв протиправно, не на підставі, не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Стосовно наявності підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 апеляційний суд зазначає про таке.
Як вбачається із матеріалів справи позивач проходив військову службу по мобілізації.
На виконання вимог пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №460.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров'я.
Наявне у пункті 2 Порядку №460 застереження щодо осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стосується виключно періоду, за який обраховується одноразова грошова допомога при звільненні.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2025 № 73 (по стройовій частині), солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 14.03.2025 за станом здоров'я.
При цьому, відповідно до вищеозначеного наказу вислуга років позивача у Збройних Силах України становить 04 роки 01 місяць 17 днів.
Проте, одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років.
На рахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 апеляційний суд зауважує таке.
Відповідно до статті 10-1 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців: Військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку 260 Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Проте, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд висновує про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025.
Стосовно наявності підстав для нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення колегія суддів виходить з такого.
За приписами ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Оскільки відповідні суми грошового забезпечення позивачу ще не нараховані, на думку колегії суддів, вказана вимога є передчасною.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд висновує, що належним способом захисту прав позивача є задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років; визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025.
Відтак, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.
Водночас, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років; визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 скасувати, задовольнити позовні вимоги в цій частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі № 420/15507/25 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років; визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ). одноразову грошову допомогу як особі, звільненій з військової служби за станом здоров'я в розмірі 50% за кожен повний календарний рік служби, із розрахунку 4 повних календарних років.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік-14 календарних днів, за 2023 рік-14 календарних днів, за 2024 рік-14 календарних днів, за 2025 рік з 01.01.2025 по 14.03.2025.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі № 420/15507/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк