П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14643/25
Категорія:1060000000 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:01.08.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - в/ч НОМЕР_2 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 щодо не застосування з 19 жовтня 2022 року по 27 лютого 2025 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 19 жовтня 2022 року по 27 лютого 2025 року включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальні допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 19 жовтня 2022 року по 27 лютого 2025 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704, із урахування виплачених сум;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 19 жовтня 2022 року по день фактичної виплати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він проходив військову службу в ДПСУ. Відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №148-ос від 27 лютого 2025 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення . Позивач, зазначивши, що 29 січня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі №826/6453/18 визнав протиправним та скасував п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), який вносив зміни в п.4 Постанови №704 та з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13, 14, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в пункт 4 Постанови №704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Поряд з цим, як вказав відповідач, позивач просить відповідача виплатити йому грошове забезпечення, матеріальні допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 19 жовтня 2022 року по 27 лютого 2025 року, але відповідач звертає увагу суду на те, що було прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №481 від 12 травня 2023 року "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, якою п.4 викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.", отже з моменту внесення змін до Постанови №704, відповідачем нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення за спірний період військової служби позивача згідно чинного законодавства. Також, відповідач наголосив на тому, що оскільки станом на дату розгляду даної справи оспорювані виплати позивача не виплачені, а тому нарахування та виплати компенсації стосується правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року:
В задоволенні клопотання в/ч НОМЕР_2 про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовлено.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не застосування з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальні допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, у відповідності до п.4 Постанови №704 та п.1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704, із урахування виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що 3 пункт цих Змін у справі №826/6453/18 не досліджувався та оцінка його правомірності не здійснювалась. Отже, в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 фактично не розглядалось питання протиправності або правомірності змін, внесеними в порядок розрахунку саме грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, і застосування прожиткового мінімуму 01 січня 2018 року не було визнано протиправним в межах цієї справи. Натомість, за наслідками прийняття вказаного рішення п.6 Постанови №103 був скасований повністю, що зачепило п.3 Змін, що внаслідок чого і виникли передумови для виникнення спірної ситуації. Вказані обставини свідчать про виникнення правової колізії, яка полягає в тому, що п. 6 Постанови №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в п.4 Постанови №704. У той же час, Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в п.4 Постанови №704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, суд першої інстанції повинен був дійти висновку, що п.4 Постанови №704, чинний на момент виникнення спірних відносин, містив вказівку застосовувати саме прожитковий мінімум 01 січня 2018 року, і в/ч НОМЕР_2 не мали фактичної можливості не застосовувати чинний нормативний акт, який регулює виплати грошового забезпечення у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ). В/ч НОМЕР_2 зауважує, що оскільки ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, саме Кабінет Міністрів України відповідає за належне правове регулювання у спірних правовідносинах;
- проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування. Отже, відповідна правова колізія має фундаментальне значення для належного функціонування бюджетної системи та була знята лише за наслідками прийняття Постанови №481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, якою п.4 викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". При здійснення висновку по даній справі слід також врахувати, що відповідно до статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Висока Договірна Сторона під час війни може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, і у випадку використання цього права має інформувати Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи. Таким чином, в умовах режиму воєнного стану України, держава може відступати від статей 1 "Захист власності" Додаткового протоколу до Конвенції, а тому суд першої інстанції повинен був відхилити аргумент позивача щодо застосування в даній справі правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України", відповідно до якої Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, оскільки такий висновок стосується правовідносин мирного часу та не враховує соціальну та економічну ситуації в країні під час воєнного стану. В/ч НОМЕР_2 зауважує, що відповідно до ч.2 ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже діючими положеннями пункту 4 Постанови № 704 визначений розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 грн. (тобто вказаний розмір з 2018 року не змінювався) та саме з вказаного розміру були розраховані показники Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Наразі в/ч НОМЕР_2 та держава в цілому позбавлені можливості в умовах воєнного стану виплачувати за рахунок наявних у нього бюджетних коштів, які направленні на його належне функціонування та забезпечення умов для відбиття військової агресії Російської Федерації на виплати грошового забезпечення, у розмірі більшому ніж 1 762 грн.;
- строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Крім того, наведені позивачем аргументи щодо пропущення строку з огляду на введення в України воєнного стану, є неспроможними, оскільки позивачем не наведено жодних обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних перешкод, що зумовили поважність пропуску встановленого законом строку звернення до суду у зв'язку з воєнним станом. З огляду на те, що позивачем не наведено реальних причин щодо пропуску строку, а замість цього наведені просторово-формальні тези, які не ілюструють жодний конкретний взаємозв'язок між пропущеним строком і заявленими причинами, слід дійти висновку про те, що у шановного суду наявні всі підстави залишення позову без розгляду взагалі.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ДПСУ. Відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №148-ос від 27 лютого 2025 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача по справі з вимогою перерахувати та виплатити грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальні допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період проходження служби в НОМЕР_1 прикордонному загоні, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до п.4 Постанови №704 та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704, із урахування виплачених сум.
Відповідно до листа в/ч НОМЕР_2 від 21 березня 2025 року позивачу було відмовлено в задоволенні заявлених вимог.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ) не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, то позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, КЗпП України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
За змістом ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.ч.1-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01 січня 2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294.
В подальшому, Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято Постановою №704. Згідно п.10 ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.
Згідно п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1052 до п.10 Постанови №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01 січня 2018 року на 01 січня 2019 року.
Таким чином, станом на 01 січня 2018 року Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано Постановою Кабінету Міністрів України №1294.
При цьому, п.4 Постанови №704 у редакції Постанова №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704. Тобто було відновлено первинну редакцію п.4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень п.4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
З 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням".
Аналогічні висновки щодо застосування п.4 Постанови №704 викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачу посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, у період з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність перерахунку та виплати всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, зокрема матеріальні допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року, оскільки вказанні виплати є похідними від розміру грошового забезпечення.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.
Водночас ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До "усіх виплат" (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: - "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період до 02 травня 2022 року, коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Крім того, колегія суддів вважає вірним посилання суду першої інстанції про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише з листа відповідачів від 23 березня 2025 року суд дійшов висновку що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.