Справа № 465/10392/25
Провадження 2-о/465/389/25
Іменем України
03.12.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О. І.,
з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
представника заявника - адвоката Водопийко Х.Т.,
заінтересованої особи - ОСОБА_1 ,
представника заінтересованої особи - адвоката Когута І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , за участі заінтересованої особи: ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,
Уповноважений представник заявника, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - ОСОБА_3 , 17.11.2025 звернулася до Франківського районного суду м. Львова із письмовою заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , на строк 6 (шість) місяців, із встановленням заборони листування, телефонних переговорів з ОСОБА_2 або контактування з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.
Вказано засіб зв'язку із заінтересованою особою «380067366412».
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 18.11.2025 указану заяву залишено без руху, встановлено процесуальний строк для усунення недоліків, серед яких вказано наявність некоректного засобу зв'язку (а.с. 16-17).
21 листопада 2025 року (вх.№36810/25) від представника заявника на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, із зазначенням засобу зв'язку «0673664124» (а.с. 18-23).
Заяву передано судді у перший робочий день після 21.11.2025, тобто 24.11.2025.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24.11.2025 відкрито провадження у справі, судове засідання з розгляду справи призначено на 26.11.2025 (а.с. 24-26).
Однак, учасники справи у судове засідання, призначене на 26.11.2025 не з'явились (а.с. 37).
У судовому засіданні, яке відбулось 27.11.2025, визнано обов'язковою явку заявника, а судове засідання, на підставі п. 4 ч. 3 ст. 223 ЦПК України відкладено до 28.11.2025 (а.с. 44-46).
У судове засідання, яке відбулось 28.11.2025 з'явилась заявниця, яка виступила із вступним словом. Судове засідання відкладено до 01.12.2025 (наступний робочий день після 28.11.2025) (а.с. 50-52).
У судовому засіданні, яке відбулось 01.12.2025 судом уточнено засіб зв'язку заінтересованої особи, оскільки встановлено, що засіб зв'язку « НОМЕР_2 » не належить заінтересованій особі. За відсутності доказів належного повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи, судове засідання відкладено до 03.12.2025, а подальше повідомлення вирішено здійснити на засіб зв'язку « НОМЕР_3 ».
Заінтересована особа з'явилась у судове засідання, яке відбулось 03.12.2025 а також забезпечила явку свого представника.
Заявниця у судове засідання 03.12.2025 не заявилась, представник заявника просила проводити розгляд справи без її участі, а заяву задовольнити у повному обсязі.
Заінтересована особа та її представник просили у задоволенні заяви відмовити.
Стислий виклад позиції учасників справи
Заява мотивована потерпанням заявниці від домашнього насильства від своєї матері, ОСОБА_1 , котра систематично навідується за місцем проживання заявниці із двома дітьми за адресою: АДРЕСА_1 та вчиняє відносно неї психологічне насильство. Указане підтверджується складеним 13.10.2025 протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №988693, відповідно до якого 11.09.2025 року близько 16 год. 55 хв. ОСОБА_1 перебувала за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила відносно своєї доньки ОСОБА_2 психологічне домашнє насильство, чим завдала шкоди психологічному здоров'ю потерпілої, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173- 2 КУпАП. Окрім цього, 02.09.2025 ОСОБА_1 вчинила фізичне насильство відносно своєї доньки - ОСОБА_2 , а тому заявниця зверталася за медичною допомогою.
У судовому засіданні ОСОБА_2 вказала на те, що за фахом є архітектором та у минулому мала успішну кар'єру, проживала у м. Києві. З початком війни її умови праці різко погіршились, вона втратила замовлення та заробіток, вимушено покинула м. Київ та поселилась у квартирі, яка на праві власності належить її матері, тобто у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, заявниця продовжує працювати дистанційно, тобто з приміщення указаної квартири, де також проживають її двоє дітей, які перебувають на її самостійному вихованні та утриманні, аліментів на їх утримання заявниця не отримує. Все це, безумовно її пригнічує і їй потрібен спокій. Також зазначає про те, що після російських обстрілів неподалік квартири, квартира стала не потрібною її матері, і матір там не проживає. Проте часто навідується, порушує її спокій, завдає їй клопоту, приносить дітям «мотлох» (речі, які були у користуванні інших дітей), може спорожнитись, після чого унітаз перестає працювати, далі викликає сантехніків, сидить з ними на кухні і розмовляє про заявницю, про роботу заявниці. Часто цікавиться роботою і клієнтами заявниці, переставляє її речі, виливає в раковину всі знайдені пляшки алкоголю, незалежно від їх вартості, піддає дочку критиці. Заявниця намагається не реагувати на материну критику, однак, саме її критика провокує скандали. Зазначила про те, що все було прекрасно, коли матері "цілих три тижні" не було, тоді вся сантехніка працювала і загалом заявниці «не до її випорожнень». Вважає матір психічно хворою. Зазначає, що все було добре, коли заявниця мала високі заробітки, вважає себе непотрібною матері після їх втрати, і матір сердиться із втратою спроможності доньки матеріально утримувати матір. При цьому, матір сказала їй, щоб вона йшла із квартири, винаймала собі житло, чого вона зараз зробити не може.
У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечила проти задоволення заяви. Вказала, що дуже любить дочку та внуків, і поки вони проживали на віддалі «всі очі виплакала». Жодного разу на дочку руки не підіймала. Однак, має підстави вважати, що дочка зловживає алкоголем, оскільки отримувала скарги від внука, хоча сама цього не бачила. Саме внук телефонував їй і жалівся, що матір перебуває в стані алкогольного сп'яніння і б'є його (це було ввечері того дня, коли мало місце вбивство Парубія, того ж дня батько дітей викликав поліцію з цього приводу, однак ті не приїхали саме через це резонансне вбивство). Із дочкою останнім часом намагається не контактувати, оскільки бачить, що дочка дійсно гостро реагує на неї і погрожує закриттям її у психіатричній лікарні. При цьому, дочка починає кричати на неї вже із порогу квартири. Однак, вона не може не навідатись до квартири. Приносить дітям продукти, оскільки холодильник пустий. Також, дійсно, принесла одяг, оскільки вважала, що онучці він потрібен. Крім цього, постійно приносить корм для собаки. Допомагає онуці із домашнім завданням, сидячи на кухні. Щодо квартири і сантехніків, то виявивши, що потік унітаз, вона звернула увагу дочки на тому, що указана несправність потребує негайного усунення. Однак, отримала відповідь «тобі треба, ти і ремонтуй». Оскільки указана несправність призвела б до затоплення квартири, власником якої вона є, і відповідальність за яку вона несе, їй самостійно прийшлось викликати сантехніків. Так само дочка реагувала тоді, коли заінтересована особа виявила несплачені рахунки за Інтернет, вказавши «тобі треби, ти і плати». Тож, заінтересована особа й сама не розуміє, що саме відбувається із її дочкою, і чому вона вирішила звернутись до суду для захисту від неї, адже заінтересована особа, з часу їх приїзду у червні 2025 року оплачує комунальні платежі та поточні ремонти, утримує їхню собаку, забезпечує їх продуктами, а дочка, навпаки, принижує і ображає її гідність, виражається нецензурною лайкою, погрожує їй психіатричною лікарнею. Заперечила твердження заявниці щодо попереднього перебування матері на утриманні заявниці, зазначивши, що дочка могла висилати їй подарунки, однак матеріально її не утримувала, тож про втрату матеріального утримання не йдеться. Навпаки, саме матір свого часу продала цінне нерухоме майно, для забезпечення старту кар'єри дочки. Втім саме дочка її неодноразово звинувачувала у тому, що матір їй нічого не дала. Вважає, що морально психологічний стан дочки різко погіршився чотири роки тому після її розлучення. Хоча дочка тоді проживала на відстані, однак матір відчувала різкість і пригніченість зі сторони дочки, її дистанціювання, зростаючу відчуженість, віддаленість, що відчувались у кожній телефонній розмові, яку дочка завжди намагалась обірвати.
Суд, з'ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, з'ясувавши думку заінтересованої особи, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що заявниця є дочкою заінтересованої особи, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_4 .
Заявниця зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 13.10.2025 серії ВАД № 988693, ОСОБА_1 11.09.2025, близько 16 год. 55 хв. перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила відносно своєї доньки гр. ОСОБА_2 психологічне домашнє насильство, чим завдала шкоди психологічному здоров'ю потерпілої, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Графа «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» заповнена рукописно «на окремому аркуші».
Відомостей про притягнення заінтересованої особи до адміністративної відповідальності суду не надано.
Також заявником надано копію консультативного висновку спеціаліста, який містить записі зі слів заявника.
Оцінка судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про видачу обмежувального припису.
Відповідно до ст. 3502 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана:
1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;
3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;
4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
За змістом ст. 3506 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців. Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла вісімнадцятирічного віку, не може обмежувати право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування). Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, постраждалих від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються. (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
В пункті 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті. Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи. Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається ЦПК України. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім'ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством. У разі порушення кримінального провадження у зв'язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов'язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів, визначаються КК України та КПК України.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 зроблено висновок про те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суд має встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Доводи заявника не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Разом з тим, заявником, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення відносно неї домашнього насильства чи наявність існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю.
Події, які описано заявником не можуть бути підставою для застосування обмежувального припису у зв'язку з відсутністю доказів вчинення та наявності реальних ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства.
Існуючі взаємовідносини навіть важко назвати конфліктом щодо користування квартирою, чи недосягнення між ними згоди стосовно порядку її утримання, в тому числі і сплати комунальних послуг. Оскільки заінтересована особа добровільно несе тягар із утримання майна, наданого нею у користування дочки, цікавлячись, звичайно станом його попередньої оплати дочкою, яка таким майном користується. На переконання суду, саме дочка не бажає ні бачити, ні чути власну матір, яка викликає у неї роздратування самою присутністю. Пояснення заявниці у судовому засіданні були зосереджені на власних потребах, розчаруваннях, втрачених можливостях, тимчасових труднощах, які, очевидно у період збройної агресії переживає кожен свідомий громадянин України, який не пережив ще більших втрат у вигляді загибелі близьких. При цьому, на переживання матері їй байдуже. Навпаки, на переконання суду, заявниця у судовому засіданні продемонструвала певну зневагу, крайню неповагу до власної матері, асоціюючи її посильну допомогу «мотлохом», а справлення елементарних потреб «випорожненнями», а саму заінтересовану особу психічнохворою. Така поведінка і ворожість, а заразом і повне несприйняття заінтересованої особи як власної матері, не характеризують заявника, як особу, яка потерпає від домашнього насильства.
Тому, суд без жодного сумніву дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
Керуючись ст. 293, 294, 350-1 - 350-6, 430 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.
Копії рішення суду вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.12.2025.
Суддя: Баран О.І.