26 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 340/4366/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Науменко В.В.) в адміністративній справі №340/4366/25 за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Управління Поліції охорони в Кіровоградській області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
27.06.2025 Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду з позовом, у якому просить суд стягнути з Управління Поліції охорони в Кіровоградській області адміністративно-господарські санкції та пені у розмірі 395106,98 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач у 2024 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з цим позивач склав та надіслав відповідачу розрахунок адміністративно-господарських санкцій 381193,18грн та нарахував пеню за несвоєчасну сплату цих санкцій у розмірі 13913,80грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у 2024 році відповідач не виконав вимоги передбачені чинним законодавством України щодо створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та повідомлення про це компетентний державний орган, а тому повинен сплачувати вказані санкції та пеню.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. У відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Управління Поліції охорони в Кіровоградській області є суб'єктом господарської діяльності та використовує найману працю.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача складала 428 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 127064,39 грн. Норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю на 2024 рік - 17 осіб. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність - 14 осіб (а.с. 15 зв.).
Отже, за даними розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, у 2024 році відповідачем, в розумінні вимог частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не забезпечено працевлаштування 3 осіб з інвалідністю.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Така інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.
На переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону №875-ХІІ.
Відповідач в свою чергу наполягає на тому, що ним вчинено всі заходи, спрямовані на забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості відповідно до нормативів. У жовтні - листопаді 2024 вакансія була лише на 1 місце за нормативом. Зазначає, що для забезпечення виконання нормативу, на регулярній основі подавав звітність про попит на робочу силу (вакансії) та надав докази на підтвердження вказаного.
Оскільки відповідач добровільно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що відповідачем було вжито заходів спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про неправомірність застосування до останнього штрафних санкцій.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).
Так, статтею 17 Закону № 875-ХІІ встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій у сфері зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Аналіз вищезазначених норм законодавства дав можливість судам у цій справі встановити, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,
- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Як видно з наданого позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санцій, середньооблікова чисельність штатних працівників за 2023 рік становить 15 осіб.
Відтак, з огляду на вказані правові приписи та вищенаведений розрахунок, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях становить 1 особа. В свою чергу, позивачем працевлаштовано 0 осіб з інвалідністю.
За приписами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067 (далі- Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Механізм подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначений наказом Міністерства економіки України 12.04.2022 року № 827-22 (далі - Наказ № 827-22).
Відповідно до п.п. 1.4, 1.5 Наказу № 827-22 форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
З матеріалів справи видно, що відповідачем створено робочі місця (штатні посади) для працевлаштування осіб з інвалідністю), протягом 2024 року, а також наявна інформація, що з січня по грудень 2024 року у позивача працювали особи з інвалідністю: січень 11 осіб; лютий 12 осіб, березень 12 осіб; квітень 12 осіб; травень 14 осіб; червень 14 осіб; липень 14 осіб; серпень 15 осіб; вересень 15 осіб; жовтень 16 осіб; листопад 16 осіб; грудень 16 осіб. Також суд враховує рід діяльність відповідача, а також тте, що з усього складу працівників 185 є атестованими поліцейськими.
Таким чином, відповідачем у 2024 році, виконано обов'язок щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконано обов'язок щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст. 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З урахуванням того, що відповідач виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Інші доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі, за встановлених обставин, колегією суддів до уваги не приймаються, тому як не мають правового значення для правильного вирішення справи.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року в адміністративній справі №340/4366/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак