Дата документу 26.11.2025Справа № 643/8885/21
Провадження № 2/554/1884/2025
26 листопада 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
Головуючого судді - Материнко М. О.,
за участю секретаря судового засідання - Кашуби В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя
ОСОБА_1 звернулась до Московського районного суду м. Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в якій просидь суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що має наступні характеристики: Загальна площа (кв.м): 58, 8, житлова (кв.м): 28,6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 325452,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 04 червня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі №643/8885/21.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2021 року призначено у справі судові експертизи та зупинено провадження.
Проведення судової почеркознавчої експертизи, доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8-А), на вирішення якої поставлено наступні питання:
1.Яка відносна давність виконання тексту боргової розписки від 18 січня 2020 року, написаної від імені ОСОБА_2 на суму сорок тисяч доларів США?
2.Чи відповідає час виконання тексту боргової розписки від 18 січня 2020 року, написаної від імені ОСОБА_2 на суму сорок тисяч доларів США, даті 18 січня 2020 року?
3.Чи виконаний текст боргової розписки від 18 січня 2020 року, написаної від імені ОСОБА_2 на суму сорок тисяч доларів США, одночасно? Якщо ні, то які записи (частини тексту розписки) в який час виконані відносно один одного?
Проведення судової товарознавчої експертизи, доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.Засл. проф. М. С. Бокаріуса» (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8-А), на вирішення якої поставлено наступні питання:
1.Яка дійсна середня ринкова вартість автомобіля «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 , 2003 року випуску, станом на дату проведення експертизи?
2.Яка дійсна середня ринкова вартість автомобіля «Suzuki Grand Vitara», д. н. з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, станом на дату проведення експертизи?
3.Яка дійсна середня ринкова вартість автомобіля «Mitsubishi Outlander», д. н. з. НОМЕР_3 , 2019 року випуску, станом на дату проведення експертизи?
4.Яка дійсна середня ринкова вартість квартири
АДРЕСА_1 , станом на дату проведення експертизи?
В подальшому, експертизи проведені не були.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан, який в подальшому було продовжено та триває на час проголошення рішення суду.
Відповідно до розпорядження Верховного суду від 08.03.2022 року № 2/0/9- 22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» вищевказана справа надійшла до Октябрського районного суду м. Полтави та була розподілена на суддю Материнко М.О.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2022 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2022 року, відновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання у приміщенні Октябрського районного суду м. Полтави на 09.11.2022 року.
Законом України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів", зокрема змінено назву Октябрського районного суду м. Полтави на
Шевченківський районний суд міста Полтави.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 05 червня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в приміщенні Шевченківського районного суду міста Полтави.
Відповідач позовні вимоги не визнав, скористався своїм процесуальним правом на представництво, надав до суду та Позивачу Відзив на позовну заяву у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з викладених мотивів та інформації, що міститься у наданих доказах.
Від Позивача та представника позивача заяви про зміну предмету або підстав позову не надходило, заяви про відкликання позовної заяви також не надходило.
Між сторонами в позасудовому порядку спір не врегульовано, мирова угода не укладена.
Судом встановлено наступне.
01 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Котелевського районного управління юстиції Полтавської області, актовий запис №67 від 01 вересня 2007 року.
Від шлюбу у сторін є спільна неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у справі
№ 643/16768/20шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
За час перебування сторін у шлюбі Відповідачем набуто право власності на рухоме майно: транспортний засіб «Daewoo Lanos», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; транспортний засіб «Suzuki grand vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; транспортний засіб «Mitsubishi outlander», 2019 року випуску державний номерний знак НОМЕР_3 .
З наданих пояснень Відповідачем, що підтверджені наявними матеріалами справи зазначені автомобілі вибули зі складу власності ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , окремий порядок користування спільним майном між сторонами не встановлений.
Позивачем не заявлено про оскарження нею у судовому порядку будь-якого з трьох правочинів, щодо вибуття транспортних засобів з володіння родини, не надано ґрунтовних доказів про наявність підстав, що позбавили її такого права або необізнаність про реалізацію транспортних засобів та витрати отриманих грошових коштів на інтереси родини.
Відтак суд приходить до висновку, що дії направленні на придбання та продаж зазначеного рухомого майна відбувались у порядку статті 65 Сімейного Кодексу України, положеннями якої встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового . Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Відтак суд вважає що продаж вчинений ОСОБА_2 транспортного засобу «Daewoo Lanos», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; транспортного засобу «Suzuki grand vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; транспортного засобу «Mitsubishi outlander», 2019 року випуску державний номерний знак НОМЕР_3 - вчинений за відома та згодою дружини ОСОБА_1 , оскільки отримані кошти витрачені сторонами на спільний побут та дозвілля, виконання боргових зобовязань, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами у період перебування сторін у шлюбі.
Суд також звертає увагу, на встановлені Постановою Харківського апеляційного від 15 грудня 2021 року по справі № 643/16768/20факти, що не потребують додаткового доведення: «Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що 17.02.2021 року нею було подано заяву, в якій вона висловила небажання розірвати шлюб, прохання надати час на примирення, оскільки вони з позивачем мають спільну малолітню дитину, мешкають в одній спільній квартирі та мають спільний побут. Вказує, що у них з позивачем були деякі непорозуміння, але це не є підставою для розірвання шлюбу та руйнування сімейних відносин.».
Таким чином, оскільки факт спільного проживання, наявність спільного побуту (що підтверджено постановою Харківського апеляційного суду), а також прагнення відповідачки до примирення були збережені станом на 17.02.2021 року, суд приходить до висновку, що режим спільної сумісної власності подружжя не припинявся до моменту розірвання шлюбу, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З огляду на те, що кошти від реалізації транспортних засобів були отримані 10.10.2020 року та 16.06.2017 року (тобто до дати розірвання шлюбу), вони є спільною сумісною власністю. Суд вважає доведеним, що отримані кошти витрачалися на забезпечення спільних потреб сім'ї (ст. 61 СК України), і відмовляє Позивачу у стягненні їх частки, оскільки вони були використані у спільних інтересах.
Також судом встановлено, що ОСОБА_2 набуто право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до умов Договору Купівлі-продажу від 28 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Нескородовою О.А., зареєстрованого в реєстрі за номером4157.
Дослідивши вказаний Договір Купівлі-продажу, суд встановив, що відповідно до пунктів номер 3 та 16, придбання квартири здійснено за 270 480, 00 гривень та укладення правочину відбувається за згодою дружини Покупця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , податковий номер НОМЕР_4 .
Окрім того, суд, визначаючи вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , бере до уваги Експертний висновок № 29-ЦВ/25 від 08 липня 2025 року , підготовлений Харківською торгово-промисловою палатою.
Згідно з цим Висновком, ринкова вартість зазначеної квартири станом на 08 липня 2025 року складає: 2 253 384 (два мільйони двісті п'ятдесят три тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 98 коп..
Судом також встановлено, що зазначена житлова квартир АДРЕСА_1 є єдиним житлом гр. ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 просить суд розділити спільно набуте майно шляхом визнання права особистої власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до положення статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сторонами у справі, їх представниками не заявлено та не надано відомостей, копії шлюбного договору або будь-якого іншого правочину, яким впорядковані майнові права колишнього подружжя, відтак суд при вирішення справи виходить з їх відсутності та застосовує діючі норм законодавства України.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Позивач просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на вказану житлову квартиру, стягнути з Відповідача на свою корить грошові кошти у розмірі 325452 гривні 00 копійок та понесені судові витрати.
Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Оскільки законом презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок із доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
Статтею 78 ЦПК України встановлюється, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не знаходить переконливих доводів та доказів, які б слугували підставою визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на згадану житлову квартиру, оскільки прийняття такого рішення призведе до порушення конституційних прав ОСОБА_2 .
Приймаючи рішення за результатами розгляду справи суд пристає на захист встановлених статтями 22, 41 та 47 Конституції України, основних прав громадянина України.
Права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як вже зазначалось, при укладенні договору купівлі-продажу квартири та посвідчення правочину приватним нотаріусомХМНО Нескородовою О.А., Позивач підписала заяву, якою вона надала згоду чоловіку придбати житлову квартиру, відомостей що нерухоме майно придбавається за особисті кошти Позивача матеріали справи не містять.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до статті 71 СК України, встановлено способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Матеріали справи не містять платіжних документів, щодо внесення Позивачем на депозитний рахунок Московського районного суду м. Харкова грошових коштів у розмірі визначеного у позовній заяві вартості об'єкта нерухомості (270480 гривень 00 копійок), право особистої власності на який просить визнати за нею, фактично заявляючи вимоги про позбавлення права власності на нерухоме майно, що належить Відповідачу.
Загальними засадами цивільного законодавства в розумінні статті 6 ЦК України, зокрема є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом , судовий захист цивільного права та інтересу.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Як унормовано положеннями частини 3 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За змістом частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд не знаходить у заявлених позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , мотивах позовної заяви, наданих доказах реальної суспільної потреби, беззаперечних доказів та підстав для позбавленні Відповідача права власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , визнання права особистої власності на житлову квартиру за ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача понесені судові витрати залишаються за ним.
Крім того, у пред'явленому позові Позивач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести, у зв'язку із розглядом справи, становить суму судового збору за подання позову та попередньо суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 гривень, оскільки позовні вимоги позивача залишені без задоволення, то і вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 3, 319, 328, 392 ЦК України, ст. ст.57, 60, 69-71 СК України, ст.ст. 12, 13, 78-80, 141, 258 268, 280-283, 284, 352 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 05 грудня 2025 року.
Суддя М.О.Материнко