Єдиний унікальний номер 205/17667/25
Номер провадження 2/205/6755/25
про залишення позовної заяви без руху
01 грудня 2025 року м. Дніпро
Суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра Дорошенко Г.В., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із повною заявою до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 року, цивільну справу №205/17667/25, провадження №2/205/6755/25, було розподілено головуючому судді Дорошенко Г.В., та передано судді канцелярією суду 26.11.2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за вказаним позовом, суддя дійшов висновку, що таку позовну заяву слід залишити без руху, оскільки її подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Такі вимоги Закону в позовній заяві, поданій позивачем не дотримані, оскільки позов підлягає грошовій оцінці (відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно визначається вартістю майна).
Такий висновок випливає з того, що у позовній заяві позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю.
Таким чином, вимога позивача про визнання права власності на майно є вимогою майнового характеру.
Так, згідно із ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.
Згідно з п.п. 1 п. 1 ч. 2ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» № 3674-VI, зі змінами, внесеними згідно ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII, які набрали чинності 01.09.2015 року, розмір ставки судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, судовий збір сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15140 грн.).
Як вбачається з позовної заяви, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. У позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
У п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Отже, судовий збір за позовну заяву про визнання права власності на майно визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19, зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно.
Згідно п. а ч. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», під дійсною вартістю майна розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
На день подання позову неможливо встановити точну ціну спірного майна, оскільки позивачем не надано суду висновок про вартість спірного майна станом на день подання даного позову.
Таким чином позивачем сплачено судовий збір за вимогу майнового характеру в сумі 1211,20 грн та не надано суду підтвердження дійсної вартості майна станом на листопад 2025 року, оскільки згідно наведених вище норм ціна позову визначається з дійсної вартості майна на момент пред'явлення позову.
Крім того, відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Так, відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Згідно з постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов в сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
У постанові від 01 серпня 2018року у справі №201/12550/16-ц (провадження№ 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається набудь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Посилаючись у позові на володіння нерухомим майном понад 10 років, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на зазначене домоволодіння.
Позивач у позовній заяві вказує, що майно, на яке вона просить визнати за нею право власності належало її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак позивачем не обґрунтовано чому вона не звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини і чому дана квартира не була та не є спадковим майном та не становить спадкову масу.
Також, в позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст.344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за цим позовом.
Частиною 1 статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених ст.ст.175,177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
З огляду на зазначене, доходжу до висновку про необхідність залишення без руху даної позовної заяви з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишити без руху.
Надати позивачеві п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява буде вважатися неподаною і повернеться позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Г.В. Дорошенко