Справа № 203/8878/25
Провадження № 2-н/0203/662/2025
05 грудня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в особі судді Колесніченко О.В., розглянувши у провадженні № 2-н/0203/662/2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги», -
03 грудня 2025 року заявник через уповноваженого представника Дядюру К.Г. звернувся до Центрального районного суду міста Дніпра із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01 лютого 2025 року по 30 вересня 2025 року в розмірі 87 784,72 грн.
Відповідно ч. 1 ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 30 ЦПК України унормовано, що вимоги які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Зі змісту цієї статті процесуального закону випливає, що такими спорами можуть бути визнання права власності на нерухоме майно, його поділ, звернення стягнення на нього, усунення перешкод в користуванні майном, спори щодо його найму (оренди), тощо.
Ст.181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
П.5 ст.1 цього Закону передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
П.6 ч.1 ст.1 цього закону визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Отже, домоволодіння, з обслуговування якого виникла заборгованість, має статус нерухомого майна, а ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг як власник та особа, яка користується нерухомим майном, що узгоджується з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 березня 2005 року № 6681460, долученого заявником до матеріалів справи (а.с. 16).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 у справі №910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021р. у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих заявлених вимог, які стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Представник заявника, просить видати судовий наказ про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальним поділом вулиць міста розташовано в Соборному районі міста та відноситься до юрисдикції Соборного районного суду міста Дніпра.
Таким чином, за правилами виключної підсудності, передбаченими ст. 30 ЦПК України, розгляд даної заяви територіально не підсудний Центральному районному суду міста Дніпра, а дотримання правил підсудності розгляду справи є однією з складових законності судового рішення. Розгляд справ з порушенням правил підсудності є грубим порушенням процесуального закону і підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подано з порушенням правил підсудності.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
За таких обставин, суд вважає, що на підставі п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України слід відмовити у видачі судового наказу, оскільки заяву подано з порушенням правил підсудності.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 30, 162, 165, 167, 260 ЦПК України, суд, -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію.
Ухвала протягом 15 днів з дня підписання може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду з правом на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження у разі подання скарги протягом 15 днів, починаючи з наступного за днем вручення копії цієї ухвали, а в іншій частині - набирає законної сили з моменту підписання у день її складення.
Суддя О. В. Колесніченко