05 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/11957/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
01.11.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 03.11.2025), у якому просить:
визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) щодо нарахування переплати в сумі 81 723,00 грн за період з 12.04.2023 по 31.07.2025;
зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області не стягувати з нього надміру виплачені кошти в сумі 81 723,00 грн за період з 12.04.2023 по 31.07.2025.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що дії відповідача щодо нарахування переплати в сумі 81 723,00 грн за період з 12.04.2023 по 31.07.2025, є протиправними, оскільки обов'язковою умовою стягнення надміру виплачених сум пенсій з пенсіонера є допущення зловживань з боку пенсіонера, чого у цьому випадку не було через те, що підставою для винесення спірного рішення про нарахування переплати стало не наявність зловживань з боку пенсіонера при перерахунку пенсії, а те, що відповідачем переглянуто розмір пенсії через зміну групи інвалідності.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 04.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву, відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог вказує на їх безпідставність, оскільки позивачу скасована група інвалідності з 12.04.2023, тобто з моменту призначення групи інвалідності, тому пенсійну справу було приведено у відповідність із законодавством, по особовому рахунку виникла переплата пенсії за період з 12.04.2023 по 31.07.2025. Таким чином, кошти у розмірі 81723,00 грн були виплачені ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачу безпідставно, оскільки у період з 12.04.2013 по 31.07.2025 позивачу не було підтверджено право на отримання групи інвалідності.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.10.2025 №114/25/2977/В видно, що на підставі направлення від 10.08.2020 було здійснено очний переогляд позивача та розгляд медичної документації, за результатами яких позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 01.08.2025 із визначенням дати повторного оцінювання - 01.11.2028.
ГУ ПФУ в Чернігівській області листом від 11.09.2025 № 2500-0403-8/60212 позивача повідомлено, що при перерахунку пенсії (невстановлення групи інвалідності) у нього виникла переплата в сумі 81723,00 грн за період з 12.04.2023 по 31.07.2025; висловлено прохання дану переплату внести добровільно на рахунок ГУ ПФУ в Чернігівській області; та повідомлено, що у випадку не погашення переплати ГУ ПФУ в Чернігівській області буде змушене звернутися до суду для вирішення питання стягнення боргу.
ОСОБА_1 , вважаючи протиправним дії відповідача щодо нарахування переплати пенсії в сумі 81 723,00 грн за період з 12.04.2023 по 31.07.2025, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, в межах повноважень та у визначений спосіб.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Відповідно до статті 102 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
Згідно із частинами першою та другою статті 103 Закону №1788-ХІІ суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.
Отже, обов'язковою умовою стягнення надміру виплачених сум пенсій з пенсіонера є допущення зловживань з боку пенсіонера.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону №1788-ХІІ є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 №6-4 (далі по тексту - Порядок №6-4).
Пунктом 3 Порядку №6-4 передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону №1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що надмірно виплачені суми можуть бути утримані із пенсії за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.
Для цілей застосування статті 50 Закону №1058-IV зловживання пенсіонера є формою умисного протиправного діяння, яке слід доводити відповідними доказами. При цьому тягар доведення зловживання пенсіонера покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, який про це стверджує.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2024 у справі №340/1173/23 зазначає, що для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії необхідним є встановлення наявності свідомих, активних та навмисних дій з боку пенсіонера, які призвели до надмірної виплати йому пенсії.
Передумовою прийняття рішення про утримання надміру сплачених сум пенсії є встановлення органом, що уповноважений призначати пенсії, факту переплати пенсії, яка мала місце у зв'язку із поданням пенсіонером недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні.
Таким чином, відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов'язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - у разі не повідомлення органу пенсійного фонду про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 25.10.2016 у справі №686/26486/14-а та у постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі №340/644/15-а, від 13.11.2019 у справі №639/9467/16-а та у постанові від 25.10.2021 у справі №554/4736/17.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повертаючись до спору, який виник у цій справі суд зазначає, що підставою для винесення спірного рішення про нарахування переплати стало не наявність зловживань з боку пенсіонера при перерахунку пенсії, а те, що відповідачем переглянуто розмір пенсії через зміну групи інвалідності.
Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, суд виходить із презумпції дійсності документів, наданих для призначення пенсії, та презумпції добросовісності заявника.
З огляду на те, що в оскаржуваному рішенні відповідача обґрунтованих обставин щодо зловживання з боку пенсіонера при зверненні його із заявою про призначення пенсії не наведено та допустимими доказами не підтверджено обізнаність позивача щодо недостовірності даних вказаної довідки, суд приходить до висновку, що зазначене рішення (дії) відповідача є протиправним і підлягає скасуванню.
Крім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 Цивільного кодексу України майно не підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 761/41107/16-а.
Тож, з урахуванням наведеного вище, суд констатує, що оспорювані у цій справі дії відповідача щодо нарахування позивачу переплати пенсії в сумі 81 723,00 грн за період з 12.04.2023 по 31.07.2025, є такими, що не відповідають критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд зазначає, що згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд враховує, що за правилами Порядку № 6-4 рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії, тому, на думку суду, належним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про утримання з позивача надміру виплачених сум пенсій в розмірі 81 723, 00 грн, оформлене листом від 11.09.2025 № 2500-0403-8/60212.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення у визначений судом спосіб.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 31.10.2025 № 3061-4364-9998-6602 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 969, 00 грн, у зв'язку із чим відшкодуванню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають судові витрати у розмірі 969, 00 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у визначений судом спосіб.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в розмірі 81 723,00 грн, оформлене листом від 11.09.2025 № 2500-0403-8/60212.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 969, 00 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 31.10.2025 № 3061-4364-9998-6602.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21390940; місцезнаходження юридичної особи: вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя Марія ДУБІНА