Справа № 560/6407/25
іменем України
05 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, премії, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 28 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, в тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, премії, надбавки, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум із нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 28 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року на суму невиплаченої частини грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 20 травня 2023 року по день фактичної виплати таких сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), грошове забезпечення повинно бути обраховане з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Проте відповідач не здійснив зазначеного розрахунку, що зумовило проведення виплат у заниженому розмірі.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Зазначає, що грошове забезпечення нараховане та виплачене позивачу відповідно до вимог законодавства з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою, у тому числі й у разі звільнення.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2025 відкрито провадження у справі №560/6407/25 та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2025 роз'єднано в окремі провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії у справі №560/6407/25.
У провадженні справи №560/6407/25 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, премії, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 28 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, в тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, премії, надбавки, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум із нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 28 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року на суму невиплаченої частини грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 20 травня 2023 року по день фактичної виплати таких сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно з записами у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 26.04.2011 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.03.2022 по 20.01.2025.
Позивач звернувся до відповідача з заявою, зокрема, щодо перерахунку грошового забезпечення. Також направлявся адвокатський запит. Проте, відповіді не надано.
При нарахуванні та виплаті грошового забезпечення у спірний період позивачу врахований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою №103 до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103 яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинна бути визначена шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 встановлено в сумі 3028,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX ""Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2025 встановлено в сумі 3028,00 грн.
Отже, редакції законів України про державний бюджет свідчать про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення. Цим заперечуються доводи відповідача про відсутність підстав для перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з посиланням на те, що цей вид допомоги не є обов'язковою виплатою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що протиправними є дії відповідача щодо обчислення і виплати позивачу з 28.03.2022 по 31.12.2022 грошового забезпечення, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Щодо позовних вимог в частині конкретних складових грошового забезпечення, то в матеріалах справи відсутні відомості про їх нарахування та виплату, а тому, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.12.2022, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, то суд зазначає та враховує таке.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами статті 4 Закону №2050-III визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 встановлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зі змісту наведеного слідує, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, визначеної статтею 2 Закону №2050-III та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: "основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу."
Враховуючи те, що відповідач ще не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 28.03.2022 по 31.12.2022 та, відповідно, не виплатив його, то позовні вимоги в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасними та, відповідно, задоволенню не належать.
Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 11.08.2023 у справі №380/103/22.
Що стосується вимог про одночасну компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), то суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (із подальшими змінами) затверджено Порядок №44.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного правого регулювання нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №380/813/22 та від 27.09.2023 у справі №420/23176/21.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає та враховує таке.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
У позовній заяві позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11800,00 грн.
Щодо цього суд зазначає та враховує таке.
Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Визначаючи суму компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги від 20.03.2025 №АР-151; акт приймання-передачі наданих послуг від 18.04.2025 до зазначеного договору; платіжну інструкцію від 17.04.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №004730; ордер на надання правничої допомоги серії ВН №1502435.
Відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 20.03.2025 №АР-151, укладеного між позивачем та адвокатом:
- клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт бере на себе зобов'язання сплачувати виконавцеві гонорар та інші платежі відповідно до умов цього договору (пункт 1.1);
- правова допомога полягає в супроводженні судового процесу щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 20.05.2023 та інших додаткових виплат із застосуванням розрахункової величини під час розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (пункт 1.2);
- гонорар адвоката за даним договором складає 11800,00 грн (пункт 4.1);
- клієнт сплачує гонорар адвокату до 18.04.2025 (пункт 4.2);
- даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами; договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору (пункт 5.1).
В акті приймання-передачі наданих послуг від 18.04.2025 до зазначеного договору вказано, що адвокат надав, а клієнт прийняв послуги:
- юридичні консультації;
- підготовка (складання) звернень до військової частини НОМЕР_1 ;
- направлення адвокатських запитів до військової частини НОМЕР_1 ;
- підготовка та подання позовної заяви;
- юридичне супроводження судової справи.
Згідно з платіжною інструкцією від 17.04.2025 позивач сплатив за юридичні послуги 11800,00 грн.
Суд зазначає, що предмет спору в цій справі не є значно складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви у справі №560/6407/25 вимагала значного обсягу часу та за своїми характеристиками була віднесена до обсягу складних справ.
Послуга, зазначена в акті приймання-передачі наданих послуг від 18.04.2025 (підготовка позовної заяви) є єдиною наданою послугою, а дії, зазначені в акті (підготовка (складання) звернень до військової частини НОМЕР_1 , направлення адвокатських запитів до військової частини НОМЕР_1 ) є допоміжною діяльністю при складанні процесуальних документів. Подання позову також включається до підготовки позовної заяви, оскільки це відповідає процесуальним вимогам щодо оформлення та подання позовної заяви.
Розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, а тому, юридичні консультації не стосуються розгляду конкретної судової справи.
Також відсутній юридичний супровід адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Водночас, в акті приймання-передачі наданих послуг від 18.04.2025 не зазначено кількості часу, витраченого на здійснення конкретної послуги, вартості послуг за одиницю часу. Це унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу, співмірну з розглядом справи №560/6407/25.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11800,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 з 28.03.2022 по 31.12.2022 грошового забезпечення, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.12.2022, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк