Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 грудня 2025 року Справа № 520/22977/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бадюкова Ю.В.,
при секретарі судового засідання - Трунова М.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представників:
позивача - Бут-Абдулаєвої Т.В., Зуб С.Ю.,
відповідача - ДПС України - Захарова К.С.,
відповідача - ГУ ДПС у Харківській області - Поярко І.В.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача Бут-Абдулаєвої Т.В. від 14.11.2025
про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви у справі № 520/22977/25 та
клопотання представника відповідача Захарова К.С. від 19.11.2025 про залишення заяви про збільшення позовних вимог без розгляду у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Державної податкової служби України
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057), в якому просить суд:
- стягнути з ГУ ДПС у Харківській області (61057 м. Харків вул. Г. Сковороди, 46, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.08.2023р. по 26.08.2025р. в сумі 867 492 грн. 72 коп. (Вісімсот шістдесят сім тисяч чотириста дев'яносто дві грн 72 коп.).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 р. Клопотання представника позивача про заміну відповідача та залучення третьої особи у справі задоволено частково. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Державну податкову службу України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053, код за ЄДРПОУ 43005393). Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
Представником Державної податкової служби України заявлено клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, яке, згідно ухвали суду від 20.10.2025 задоволено частково та вирішено розгляд справи №520/22977/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні на 03.11.2025 року о 15:00 год.
07.11.2025 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправною бездіяльність Державної податкової служби України щодо не видання наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Харківській області за рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі 520/1970/23, яке набрало законної сили 19 грудня 2023 року та підлягало негайному виконанню.
Стягнути з ГУ ДПС у Харківській області (61057 м. Харків вул. Г. Сковороди, 46, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.08.2023р. по 26.08.2025р. в сумі 867492, 72 грн. (Вісімсот шістдесят сім тисяч чотириста дев'яносто дві грн 72 коп.).
Ухвалою суду від 10.11.2025 цю заяву про уточнення позовних вимог прийнято судом до розгляду та вирішено продовжити розгляд справи за уточненими позовними вимогами.
14.11.2025 р. представником позивача до суду подана уточнена позовна заява про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду у якій просить суд:
1. Прийняти таку уточнену позовну заяву у справі 520/22977/25, розглянути її та задовольнити.
2. Розглянути справу за наступними позовними вимогами: Стягнути з Державної податкової служби України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04 серпня 2023 р. по 01 грудня 2025р. в розмірі 978 751,08 грн. (Дев'ятсот сімдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят одна грн 08 коп.).
20.11.2025 р. представником ДПС України подано заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, мотивуючи його тим, що зазначена заява подана з порушенням п'ятиденного строку, встановленого ст. 47 КАС України.
21.11.2025 до суду надійшло клопотання представника ГУ ДПС у Харківській області у якій просить суд у задоволенні уточненої позовної заяви відмовити через пропуск тримісячного строку звернення до суду та без заяви про поновлення строків звернення до суду.
Позивач та його представник у судовому засіданні просили суд прийняти уточнену позовну заяву до розгляду, обґрунтовуючи його подання та необхідність прийняття до розгляду практикою Верховного Суду, оскільки має місце триваюче правопорушення, котре характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і весь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.
Представник ДПС України у судовому засіданні підтримав подані заперечення та просив відмовити у прийнятті уточненої позовної заяви з підстав та мотивів, що зазначені у письмових запереченнях.
Представник ГУ ДПС у Харківській області у судовому засіданні підтримала доводи представника ГУ ДПС, котрі викладені ним у запереченнях, а також з підстав, зазначених нею у запереченнях від 21.11.2025.
Вирішуючи заявлені вимоги учасниками справи суд виходить з наступного.
Пунктом 9 частини першої статті 4 КАС України, встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно положень статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Суд відзначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка,
на його думку, повинна відповідати за позовом.
Водночас, як позивач, так і інші учасники справи, не позбавлені права клопотати про залучення співвідповідача, так само як і суд за відсутності згоди позивача на заміну відповідача, має право залучити цю особу як співвідповідача. Питання про те, хто зі двох відповідачів є належним відповідачем, а до кого з них у позові належить відмовити, вирішує суд після завершення розгляду справи, ухвалюючи рішення суду по суті справи.
Водночас у справі, що розглядається вимоги ґрунтується через невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/1970/23, в якій відповідачем виступав відокремлений підрозділ ДПС України - Головне управління ДПС у Харківській області, до якого первісно й були заявлені позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Але у подальшому, з урахування постанов Верховного Суду у цій категорії справ, позивач з'ясував про необхідність визначення вірного відповідача по справі - ДПС України.
Суд відзначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень без зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як йшлося вище, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції можливий за наявності двох обов'язкових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відсутність “бажаного результату» виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки “бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.
Суд також відзначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17, постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15, постанові від 16 травня 2019 року у справі за №812/1312/18 та постанові від 31 жовтня 2019 року справа №802/1224/16-а.
Відтак, право позивача отримати належне поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, право самостійно та у будь-який час до закінчення розгляду справи обрати належний спосіб захисту порушеного права про що подати до суду відповідну заяву превалює над встановленими процесуальним законом строковими обмеження щодо подання до суду відповідних заяв про такий захист та є гарантією відсутності необхідності у подальшому повторного звернення до суду.
Позивачем в поданій уточненій позовній заяві позовні вимоги щодо Головного управління ДПС у Харківській області позивачем виключено та звернуто їх до співвідповідача - ДПС України з одночасним збільшенням розміру матеріальної складової позовних вимог до 978 751,08 грн. через триваюче невиконання судового рішення з огляду на невидання наказу про поновлення на посаді.
При цьому предмет та підстави позову залишились незмінними.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.
За приписами ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
При цьому, ч. 2 ст. 121 КАС України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, для повного і всебічного встановлення обставин у цій справі необхідно запропонувати відповідачу подати відзив з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали.
Стосовно тверджень про пропуск строку звернення до суду, що встановлений ст. 233 КЗпП України суд зазначає наступне.
Так, згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У цій справі питання поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області з 03 січня 2023 року та середнього заробітку вирішено в межах справи № 520/1970/23.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.
Так, ст. 236 КЗпП України встановлює, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При цьому вказана норма не містить строків звернення з відповідним позовом та умов про наявність обізнаності працівника щодо порушеного права.
Строки, встановлені статтею 233 КЗпП України стосуються вирішення трудового спору, котрий вже вирішено у межах справи № 520/1970/23, а відтак не є застосовними до правовідносин, що склались у цій справі.
Крім того, суд погоджується із твердженням позивача про наявність триваючого правопорушення з боку відповідача через невиконання судового рішення та тривале невидання наказу про поновлення на посаді.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, триваючим правопорушенням є проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і весь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.
Така позиція підтримується Верховним Судом і в подальших рішеннях, зокрема у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 490/8624/15-а, постанові від 18 грудня 2019 року у справі №158/286/17, постанові від 25 березня 2020 року в справі №175/3995/17-ц, постанові від 19 травня 2020 року у справі №404/1794/16, постанові від 11 грудня 2018 року у справі №242/924/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року в справі №810/1224/17 з метою забезпечення єдності правозастосовної практики надала тлумачення, зокрема, поняття «триваючого правопорушення». Так, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Верховний Суд у постанові 04 листопада 2019 року в справі № 925/875/18 також зазначав, що триваючим порушенням є порушення, яке почалося з протиправної дії чи бездіяльності, здійснюється потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом цього діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли особа не виконує конкретний обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином. Таке порушення припиняється виконанням регламентованих обов'язків добровільно або у примусовому порядку, залученням винної особи до відповідальності.
У Постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005 викладено правовий висновок, що бездіяльність, на відміну від дії, не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення. Встановлення строків звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та, відповідно, здійснення незаконної бездіяльності. Вказаний висновок також висловлено Верховним Судом у постанові від 31 травня 2023 року в справі № 372/1436/13-ц.
Розглянувши уточнену позовну заяву суд не встановив підстав для її повернення без розгляду.
Враховуючи вищезазначене, у зв'язку із прийняттям уточненої позовної заяви до розгляду, вважає за необхідне виключити із кола відповідачів у справі Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 3, 19, 243, 283, 294, 297, 374 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Клопотання представника позивача Бут-Абдулаєвої Т.В. від 14.11.2025 про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви - задовольнити.
2. Прийняти до розгляду уточнену позовну заяву від 14.11.2025 р. про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду та розглядати справу з урахуванням уточненої позовної заяви.
3. Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача Захарова К.С. від 19.11.2025 про залишення заяви про збільшення позовних вимог без розгляду.
4. Виключити з числа відповідачів по справі - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
5. Запропонувати Державній податковій службі України у п'ятнадцятиденний строк подати до суду відзив на адміністративний позов, з урахуванням поданої уточненої позовної заяви від 14.11.2025 р. про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду, разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати до суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
6. Оголосити перерву в судовому засіданні до 14:00 год. 22 грудня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Повна ухвала складена 05.12.2025 р.
Суддя Бадюков Ю.В.