05 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/4584/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації, викладене в листі від 11 листопада 2024 року № 03.02-20/1684 про відмову ОСОБА_1 у подальшій участі у конкурсному відборі на посаду директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва.
зобов'язати Департамент освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації допустити ОСОБА_1 до участі у конкурсному відборі на посаду директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 03 вересня 2024 року № 255 "Про оголошення конкурсу на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва".
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що ОСОБА_1 були подані документи для участі у конкурсі відповідно до переліку, зазначеному в оголошенні згідно наказу Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 03 вересня 2024 року № 255 «Про добір кандидатури на посаду директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва». Листом Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 11 листопада 2024 року №03.02-20/1684 ОСОБА_1 було відмовлено у подальшій участі у конкурсному відборі з формулюванням: «Враховуючи, що у вашому проекті стратегії розвитку закладу фахової перед вищої освіти не конкретизовано та не вказано послідовний, конструктивний, раціональний, стійкий до невизначеності умов середовища, фінансово обґрунтований план, який повинен супроводжуватися постійним аналізом та моніторингом у процесі його реалізації, упровадженням інновацій». Позивач вважає вказане рішення таким, що порушують право на участь у конкурсі для зайняття відповідної конкурсної посади.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що Департаментом освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації не приймалося рішення про відмову ОСОБА_1 в участі у конкурсному відборі. Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Наказу про відмову ОСОБА_1 у подальшій участі у конкурсному відборі на посаду директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва Департамент освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації не видавав. Лист від 11.11.2024 № 03.02-20/1684 не є рішенням органу влади в силу закону, та не може розцінюватися як рішення суб'єкта владних повноважень. Вказаний лист акцентує увагу кандидата на недоліки поданих для участі в конкурсі документів. В той же час, наявність вказаного листа не позбавляє особу взяти участь у конкурсному відборі, оскільки лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.
03.09.2024 Департамент освіти і науки Полтавській обласної військової адміністрації наказом № 255 оголосив проведення конкурсу на заміщення посаду директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва.
За результатами проведення перевірки відповідності матеріалів поданих позивачем на конкурсний відбір до вимог оголошення конкурсу до керівника на заміщення вакантної посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва, відповідач листом від 11.11.2024 № 0302-20/1684 повідомив позивача про те, що у його проекті стратегії розвитку закладу фахової передвищої освіти не конкретизовано та не вказано послідовний, конструктивний, раціональний, стійкий до невизначеності умов середовища, фінансово обґрунтований план, який повинен супроводжуватися постійним аналізом та моніторингом у процесі його реалізації, упровадженням інновацій йому відмовлено у подальшій участі у конкурсному відборі.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок, умови, форми та особливості здобуття фахової передвищої освіти та регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фахової передвищої освіти визначені Законом України "Про фахову передвищу освіту" від 06.06.2019 № 2745-VIII (далі Закон № 2745-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 2745-VIII управління закладом фахової передвищої освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють, зокрема, засновник (засновники) та керівник закладу фахової передвищої освіти, наглядова рада.
Статтею 34 Закону № 2745-VIII передбачено, що засновник (засновники) закладу фахової передвищої освіти або уповноважений ним (ними) орган (особа), зокрема, оголошує конкурсний відбір на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти, укладає контракт з керівником закладу фахової передвищої освіти, відібраним у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти; розриває контракт із керівником закладу фахової передвищої освіти з підстав, визначених законодавством про працю, установчими документами закладу фахової передвищої освіти та/або цим контрактом; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством та установчими документами закладу фахової передвищої освіти.
За правилами ч. 2 ст. 42 Закону № 2745-VIII керівник закладу фахової передвищої освіти призначається на посаду строком на п'ять років за результатами конкурсного відбору, який проводить наглядова рада закладу.
Кандидат на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти повинен мати ступінь магістра (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста), вільно володіти державною мовою і мати стаж роботи на посадах педагогічних та/або науково-педагогічних працівників не менш як п'ять років. До зазначеного стажу може бути зараховано до трьох років стажу роботи на керівних посадах (ч. 3 ст. 42 Закону № 2745-VIII).
Кандидат на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти державної чи комунальної форми власності має бути громадянином України.
Одна й та сама особа не може бути керівником відповідного закладу фахової передвищої освіти більше ніж два строки.
Згідно із ч. 4 ст. 42 Закону № 2745-VIII не може бути допущена до участі у конкурсі та призначена (у тому числі виконувачем обов'язків) на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти особа, яка:
1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2) має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3) відповідно до вироку суду позбавлена права обіймати відповідні посади;
4) за рішенням суду була визнана винною у вчиненні корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення - протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
5) піддавалася адміністративному стягненню за пов'язане з корупцією правопорушення - протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
6) не пройшла спеціальної перевірки або не надала згоди на її проведення.
Не може бути допущена до участі у конкурсі особа, яка є членом наглядової ради закладу фахової передвищої освіти або наглядової ради закладу вищої освіти, до структури якого входить заклад фахової передвищої освіти.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов'язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу фахової передвищої освіти не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника закладу фахової передвищої освіти конкурсний відбір оголошується протягом місяця з дня утворення вакансії. У разі оголошення конкурсного відбору таким, що не відбувся, новий конкурсний відбір оголошується протягом місяця, якщо не застосовуються заходи антикризового менеджменту у встановленому цією статтею порядку (ч. 5 ст. 42 Закону № 2745-VIII).
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) протягом двох місяців з дня оголошення конкурсу на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти приймає (приймають) документи претендентів на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти і протягом 10 днів з дня завершення строку подання вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до закладу фахової передвищої освіти для рейтингового голосування.
Претенденти на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника закладу фахової передвищої освіти одночасно з поданням документів для участі в конкурсі на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти подають засновнику (засновникам) або уповноваженому ними органу (особі) та наглядовій раді свої проекти стратегії розвитку закладу фахової передвищої освіти, які в обов'язковому порядку оприлюднюються на офіційному сайті закладу і підлягають публічному обговоренню перед рейтинговим голосуванням (ч. 6 ст. 42 Закону № 2745-VIII).
За правилами ч. 8 ст. 42 Закону № 2745-VIII з особою, яка під час рейтингового голосування набрала 60 і більше відсотків голосів від загальної кількості осіб, які мають право брати участь у рейтинговому голосуванні, та визнана переможцем конкурсного відбору, засновник (засновники) або уповноважений ним орган (особа) укладає контракт. У разі якщо жоден з кандидатів не набрав більше 60 відсотків голосів від загальної кількості осіб, які мають право брати участь у рейтинговому голосуванні, наглядова рада у двотижневий строк з дня рейтингового голосування проводить процедуру конкурсного відбору кандидатів на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти і пропонує засновнику (засновникам) або уповноваженому ним органу (особі) укласти контракт з переможцем конкурсного відбору, а в разі неможливості визначити переможця, оголосити конкурсний відбір таким, що не відбувся.
При проведенні конкурсного відбору претендентів на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти використовується 100-бальна система оцінювання, в якій враховуються результати рейтингового голосування, запропоновані проекти стратегії розвитку закладу фахової передвищої освіти, рівень кваліфікації, академічна репутація, професійний та управлінський досвід претендентів, знання ними законодавства у сфері фахової передвищої освіти. Претенденту, який набрав найбільшу кількість голосів при рейтинговому голосуванні, нараховується 50 балів, іншим претендентам - пропорційно до набраної кількості голосів з округленням до цілої кількості балів. За інші критерії конкурсного відбору може бути нараховано до 50 балів. Положення про конкурсний відбір на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти розробляє та затверджує засновник (засновники) або уповноважений ними орган (особа) на основі типового положення затвердженого центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Відповідно до ч. 9 ст. 42 Закону № 2745-VIII з переможцем конкурсного відбору на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти контракт укладається після проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, у строк не пізніше 10 днів після завершення такої перевірки.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) має право скасувати результати конкурсного відбору в разі виявлення порушень положення про конкурсний відбір і оголосити конкурсний відбір таким, що не відбувся.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що призначення на посади директора закладу фахової передвищої освіти здійснюється засновником або уповноваженим ним органом, яким у межах спірних правовідносин є відповідач на конкурсній основі шляхом укладання з переможцем контракту. При цьому, організація і проведення конкурсу, включно із оцінкою відповідності учасників конкурсу встановленим вимогам, здійснюється засновником або уповноваженим ним органом у межах своїх повноважень.
Відповідно до пункту 3 наказу директора Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 03.09.2024 № 255 «Про оголошення конкурсу на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва» наказано відділу управління персоналом, планування та документообігу Департаменту освіти і науки (Мусієнко В.М.) забезпечити розміщення оголошення щодо проведення конкурсу на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва на офіційному вебсайті Департаменту освіти і науки. Організувати прийом і розгляд документів від претендентів на їх відповідність вимогам, передбаченим Законом України «Про фахову передвищу освіту» та внести кандидатури претендентів до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування.
Пунктом 4 наказу директора Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 03.09.2024 № 255 «Про оголошення конкурсу на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва» наказано Полтавському фаховому коледжу транспортного будівництва організувати проведення виборів директора згідно з вимогами статті 42 Закону України «Про фахову передвищу освіту» та провести вибори протягом трьох місяців після завершення правового режиму воєнного стану в Україні.
Суд зазначає, що сторонами не заперечується, що позивачем подано заяву про участь у конкурсі на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва разом з пакетом документів.
У листі від 11.11.2024 №0302-20/1684 відповідач зазначив про те, що у проекті стратегії розвитку закладу фахової передвищої освіти позивачем не конкретизовано та не вказано послідовний, конструктивний, раціональний, стійкий до невизначеності умов середовища, фінансово обґрунтований план, який повинен супроводжуватися постійним аналізом та моніторингом у процесі його реалізації, упровадженням інновацій у зв'язку з цим йому відмовлено у подальшій участі у конкурсному відборі.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Крім того, суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі 3813/4640/17.
Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 № 586-XIV на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Щодо твердження представника відповідача, що позивачу не було відмовлено у подальшій участі в конкурсі, оскільки рішення приймаються у формі наказу, а позивачу було направлено лише лист за підписом керівника Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 11.11.2024 № 03.02-20/1684, то суд визнає їх безпідставними з огляду на наступне.
В листі від 11.11.2024 № 03.02-20/1684 за підписом керівника Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації, який адресований позивачу за наслідками розгляду відповідачем наданої позивачем заяви про участь в конкурсі, чітко та не двозначно зазначено: "... Вам відмовлено у подальшій участі у конкурсному відборі".
Водночас, жодних доказів в підтвердження того, що незважаючи на цей лист (а не наказ), відповідачем на виконання вимог Закону № 586-XIV та наказу № 255, було в подальшому здійснено відповідні дії, зокрема прийнято саме наказ про відмову в участі позивачу в конкурсному відборі або наказ про розгляд документів від позивача на їх відповідність вимогам, передбаченим № 586-XIV та внесення кандидатури позивача до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування - до матеріалів справи надано не було.
Вказані обставини та відповідна позиція відповідача свідчать про протиправну бездіяльність, яка полягає у фактичному позбавлені особи участі в конкурсі, шляхом направлення листа, яким його повідомлено, що йому "відмовлено у подальшій участі у конкурсному відборі" та не розгляді документів від позивача та внесення кандидатури позивача для голосування або прийняття рішення про відмову у подальшій участі у конкурсному відборі у формі саме наказу.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача, про що він сам наголошував, що ним як уповноваженим суб'єктом, не було прийнято рішення у формі наказу відносно позивача, ні про внесення його кандидатури для голосування, на про відмову у внесенні його кандидатури для голосування.
Відтак, суд дійшов висновку, що згідно вимог Закону № 586-XIV та п.3.2. наказу відповідача від 03.09.2024 №255, Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації необхідно організувати прийом і розгляд документів від претендентів, зокрема від позивача, на їх відповідність вимогам, передбаченим Законом України "Про фахову передвищу освіту", тобто вимогам саме цього закону, а не будь-яким іншим вимогам, та внести кандидатуру позивача до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування або відмовити у внесенні кандидатури позивача до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування, яке має бути прийнято у формі наказу.
Враховуючи, що наказом директора Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації від 03.09.2024 № 255 «Про оголошення конкурсу на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва» повноваження щодо організації прийом і розгляду документів від претендентів на їх відповідність вимогам, передбаченим Законом України «Про фахову передвищу освіту» та внесення кандидатури претендентів до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування надано відділу управління персоналом, планування та документообігу Департаменту освіти і науки (структурного підрозділу відповідача без статусу юридичної особи), суд дійшов висновку, що не прийнявши жодного рішення у формі наказу, як того вимагає Закон № 586-XIV та наказ № 255, відповідач допустив протиправну бездіяльність, тобто ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та наявні умови правових підстав для вчинення таких дій.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Враховуючи, що відповідачем фактично заяву позивача із поданими документами не розглянуто на їх відповідність вимогам, передбаченим Законом України "Про фахову передвищу освіту" та не прийнято рішення у формі наказу, то підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання Департамент освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації допустити ОСОБА_1 до участі у конкурсному відборі на посаду директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва, наразі не має, оскільки вони є передчасними.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заява позивача про участь у конкурсі на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва не розглянута із прийняттям відповідного рішення у формі наказу, суд вважає за необхідне зобов'язати Департамент освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації розглянути заяву ОСОБА_1 про участь у конкурсі на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва та прийняти рішення у формі наказу про внесення кандидатури претендентів до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування або про відмову у внесенні кандидатури ОСОБА_1 до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2021 у справі № 820/3072/18.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу ним надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2426, ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1293695, договір про надання правничої професійної допомоги від 27.03.2025 №20250327/1, квитанція № 27/03/01 про прийняття від позивача гонорару в розмірі 10000,00 грн /а.с.8, 11-13/
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, та наявність заперечення відповідача, дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі у розмірі 4500,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн /а.с. 12/.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, ч. 8 ст. 139 КАС України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо призначення одноразової грошової допомоги, відтак суд вважає за можливе на підставі частини 8 ст. 139 КАС України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації (вул. Котляревського, буд. 20/8, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 02145412) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації щодо неприйняття рішення стосовно заяви ОСОБА_1 про участь у конкурсі на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва.
Зобов'язати Департамент освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації розглянути заяву ОСОБА_1 про участь у конкурсі на заміщення посади директора Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва та прийняти рішення у формі наказу про внесення кандидатури ОСОБА_1 до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування або про відмову у внесенні кандидатури ОСОБА_1 до Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва для голосування.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації (вул. Котляревського, буд. 20/8, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 02145412) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч. ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України.
Суддя І.Г. Ясиновський