04 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10474/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бойка С.С., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 164550005896 від 20 червня 2025 року про відмову у призначенні пенсії.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01 червня 1988 року по 31 грудня 1998 року, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , та повторно розглянути заяву від 13 червня 2025 року про призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обгрунтування позовної заяви позивач вказувала на протиправну відмову у призначенні пенсії, яка викладена в рішенні № 164550005896 від 20 червня 2025 року. Зазначила, що основний документ який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, яка підтверджує періоди роботи позивача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.08.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на правомірність оскаржуваного рішення та безпідставність доводів позивача.
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази, суд встановив наступні обставини.
13 червня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася із заявою до органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 164550005896 від 20 червня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Приймаючи вищевказане рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області виходило з того, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 01.08.1980 НОМЕР_2 з 01.06.1988 по 31.12.1998, оскільки не зазначено назву підприємства при зарахуванні на роботу.
Не погодившись із рішенням № 164550005896 від 20 червня 2025 року, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За правилами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно із частиною першою статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Пенсійний вік, визначений частиною 2 статті 26 Закону 1058-IV становить 63 роки.
Необхідний страховий стаж визначений частиною 2 статті 26 Закону 1058-IV за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 становить від 22 до 32 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в сстатті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Суд зазначає, що при обрахунку страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи з 01.06.1988 по 31.12.2998, оскільки відсутня назва підприємства, яке вносило запис про прийняття на роботу.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до пункту 2.10, пункту 2.17 Розділу 2 вказаної Інструкції у трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступних документів: в) про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи у студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху та про час перебування в аспірантурі клінічної ординатури, крім випадків, зазначених у пункті 2.15 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2 розділу ІІ Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Відповідно до пункту 2.12 розділу ІІ Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд звертає увагу, що неточності в трудовій книжці як дата зарахування не відповідає даті наказу про зарахування на роботу, назва підприємства на печатці, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає підприємству при зарахуванні на роботу, не чітко вказана цифра, чи то відсутність назви підприємства за наявності печатки підприємства при звільненні, не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудових книжок чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, що в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Наявність сумнівів щодо запису в трудовій книжці може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до страхового стажу.
Проте, всупереч зазначеному, відповідач не звертався до відповідного підприємства для отримання інформації щодо заповнення трудової книжки позивача, чого ними не спростовано у відзивах на позов.
Таким чином, відомості у трудових книжках позивача є повними, містять в собі вичерпну інформацію, зокрема, про трудову діяльність позивача у спірний період.
З огляду на наведене суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 164550005896 від 20 червня 2025 року про відмову у призначенні пенсії.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи її трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 01.08.1980 року з 01.06.1988 по 31.12.1998 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 13 червня 2025 року про призначення пенсії за віком.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У свою чергу відповідно до частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь позивача сплачений судовий збір у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд, -
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область, 08500) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 164550005896 від 20 червня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 червня 1988 року по 31 грудня 1998 року, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 01.08.1980.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 червня 2025 року про призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко