Справа № 420/14660/25
05 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов'язання здійснити вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України сплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 03.04.2025 по 12.04.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 29.04.2014 по 02.04.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 №100, позивача звільнено з військовою служби відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відставку за станом здоров'я. Станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з ним не було проведено повного розрахунку. 12.04.2025 року на банківський рахунок від військової частини НОМЕР_1 надійшло грошове забезпечення у розмірі 277 504, 35 грн. 23.04.2025 позивач звернувся до відповідача щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2025 (наступний день після звільнення) по 12.04.2025. Позивач вказує, що виплата відповідачем середньомісячного заробітку не здійснена, що у свою чергу стало підставою звернення до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 09.06.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/17930/25, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України та витребував від НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України довідку про заробітну плату ОСОБА_1 , відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, в межах предмету спору (із зазначенням складових по місячно за два місяці, що передують звільненню та кількістю відпрацьованих днів із зазначенням середньоденного заробітку) та довідку про суми виплачені ОСОБА_1 на момент звільнення.
04.06.2025 до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у складі Національної гвардії України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Крім цього, чинним законодавством України та нормативно-правовими документами визначено порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, а не заробітної плати. Слід також зазначити, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права, у тому числі Порядку обчислення середньої заробітної плати (а не грошового забезпечення), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, на який посилається позивач. Нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється за Порядками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014р. № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018р. № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам». Виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, взагалі не передбачена спеціальним військовим законодавством та іншими нормативно-правовими актами України. Відтак, позовні вимоги Позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню, а також позивачем не зазначено які саме нарахування, в якому розмірі та за який період не проведені чи несвоєчасно проведені військовою частиною.
09.06.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 №100, позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відставку за станом здоров'я з 02.04.2025.
Згідно вказаного наказу позивачу належали до виплати: премія за особистий внесок у загальні результати служби з 01 березня по 02 квітня 2025 року в розмірі 510 відсотків від посадового окладу; грошова компенсація за невикористанні 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористанні 35 календарних днів за 2024 рік, невикористанні 40 календарних днів за 2025 рік; компенсація за 84 календарних невикористаних днів додаткової відпустки; одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 років служби.
12.04.2025 року на картковий банківський рахунок позивача відповідач перерахував грошові кошти у розмірі 277504,35 грн з призначенням платежу «заробітна плата»
Позивач звернувся до відповідача із листом з вимогою виплатити середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення з 03.04.2025 року по день фактичного розрахунку 12.04.2025 року.
Однак, відповідач середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем при звільненні не сплатив.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
В рамках даної справи судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 №100, позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відставку за станом здоров'я з 02.04.2025.
Відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку в день звільнення (02.04.2025), а саме не було виплачено грошове забезпечення за квітень 2025 року, премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 березня по 02 квітня 2025 року в розмірі 510 відсотків від посадового окладу; грошову компенсацію за невикористанні 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористанні 35 календарних днів за 2024 рік, невикористанні 40 календарних днів за 2025 рік; компенсацію за 84 календарних невикористаних днів додаткової відпустки; одноразову грошову допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 років служби, у загальному розмірі 277504,35 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 12.04.2025 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Наведене свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Позивач звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Однак, відповідач середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем при звільненні не сплатив.
За таких обставин протиправною є бездіяльність відповідача, а не дії як вказує позивач, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 №100, позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відставку за станом здоров'я з 02.04.2025.
Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 03.04.2025, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 03.04.2025 по 11.04.2025.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 12.04.2025, виплативши грошове забезпечення за квітень 2025 року, премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 березня по 02 квітня 2025 року в розмірі 510 відсотків від посадового окладу; грошову компенсацію за невикористанні 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористанні 35 календарних днів за 2024 рік, невикористанні 40 календарних днів за 2025 рік; компенсацію за 84 календарних невикористаних днів додаткової відпустки; одноразову грошову допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 років служби, у загальному розмірі 277504,35 грн.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про постійні виплати грошового забезпечення за два місяці, що передують звільненню (за лютий-березень 2025) та довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з січня 2025 по квітень 2025, розмір грошового забезпечення позивача за лютий, березень 2025 року склав 49638,00 грн. (24819,00 грн. + 24819,00 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період становить 59 днів.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 841,32 грн. (49638,00 грн. : 59 календарних днів).
При цьому, суд зауважує, що з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з січня 2025 по квітень 2025 убачається, що в лютому та березні 2025 позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода передбачена постановою КМУ № 168.
Визначаючи середньоденне грошове забезпечення позивача за лютий, березень 2025 року, суд не враховує додаткову винагороду, передбачена пунктом 1 постанови КМУ № 168, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з огляду на правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові, відповідаючи на вказане питання, зазначив, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100. Отже, саме норми положення Порядку № 100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, тому не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Період затримки розрахунку при звільненні з 03.04.2025 по 11.04.2025 складає 9 календарних днів.
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 7571,88 грн. (841,32 грн. х 9 календарні дні).
Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 7571,88 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не здійснює.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання здійснити вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.04.2025 року по 11.04.2025 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 7571 (сім тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн 88 коп, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 05.12.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва