Справа № 420/22553/24
04 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі - відповідач, Територіальне управління, ТУ ДСА України в Одеській області), третя особа - Державна судова адміністрація України (далі - третя особа, ДСА України), в якому просить:
визнати противоправними дії ТУ ДСА України в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 доплати різниці між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області (без врахування доплати за роботу на посаді голови суду) та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області, з якого було відряджено за період з 27.03.2022 по 14.11.2023 включно, а також з розрахунку прожиткового мінімуму 2102 грн;
зобов'язати ТУ ДСА України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 доплату різниці в розмірах суддівської винагороди, між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження в Татарбунарському районному суді Одеської області (без врахування доплати за роботу на посаді голови суду) та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області, з якого було відряджено за період з 27.03.2022 року по 14.11.2023 року включно з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Ухвалою суду від 22.07.2024 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
На виконання ухвали суду від 22.07.2024 позивач надав позовну заяву у новій редакції, у якій просить:
визнати противоправними дії ТУ ДСА України в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 доплати різниці між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області (без врахування доплати за роботу на посаді голови суду) та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області, з якого його було відряджено за період з 27.03.2023 по 14.11.2023 включно;
зобов'язати ТУ ДСА України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 доплату різниці в розмірах суддівської винагороди, між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження в Татарбунарському районному суді Одеської області (без врахування доплати за роботу на посаді голови суду) та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області, з якого його було відряджено за період з 27.03.2023 по 14.11.2023 включно.
Ухвалою від 19.09.2024 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 02.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 420/13565/24.
Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.
Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
Як встановлено судом, позивача рішенням Херсонської обласної ради народних депутатів від 26.01.1993 №238 обрано народним суддею Суворовського районного народного суду м. Херсона.
Указом Президента України від 22 серпня 2016 року № 341/2016 позивача, як обраного безстроково суддю Суворовського районного суду м. Херсона, переведено на роботу на посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області.
Унаслідок збройної агресії російської федерації Рішенням голови Верховного Суду №28/0/149-22 від 27.04.2022 позивача відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області з 28.04.2022.
Наказом голови Херсонського районного суду Херсонської області №03-01 від 04.05.2022 позивач відрахований зі штату Херсонського міського суду Херсонської області у зв'язку з відрядженням до Татарбунарського районного суду Одеської області.
Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 позивач зарахований до штату Татарбунарського районного суду Одеської області з 05.05.2022.
Пунктами 2, 3 цього наказу узято до уваги, що судді ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) зі спеціальності «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» в розмірі 15% посадового окладу судді, з 01 січня 2017 року та з 07 серпня 2021 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить 35 років.
До здійснення правосуддя як суддя Татарбунарського районного суду Одеської області позивач, за його твердженням, приступив 27.03.2023.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.09.2023 №911/0/15-23 «Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача до Татарбунарського районного суду Одеської області було достроково закінчено з 15 листопада 2023 року.
Також судом встановлено, що на посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області позивачу суддівська винагорода нараховувалась із розміру посадового окладу 63 366,00 грн, а під час тимчасового відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області позивачу суддівська винагорода нараховувалась із розміру посадового окладу 63 060,00 грн.
З посиланням на приписи пункту 2 розділу VI «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)», затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 позивач уважає дії ТУ ДСА України в Одеській області протиправними, оскільки його суддівська винагорода не може бути меншою за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.
Відповідач у відзиві вказує, що нарахування та виплата у 2023 році суддівської винагороди судді ОСОБА_1 здійснювалось з застосуванням посадового окладу 63060,00 грн. згідно з штатним розписом на 2023 рік Татарбунарського районного суду Одеської області, тому дії Територіального управління є правомірні. Також з посиланням на норми Бюджетного кодексу України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначає, що Управління не наділене правом самостійно, без правових підстав, на власний розсуд здійснювати використання бюджетних коштів в тому числі й на здійснення виплати суддівської винагороди, оскільки є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює ДСА України. Просить відмовити у задоволенні позову.
При вирішенні цього спору суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно із приписами статей 124, 130 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статей 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно із частинами 1, 5 статті 48 Закону №1402-VIII суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.
Частинами 1, 2 статті 52 Закону №1402-VIII установлено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Питання суддівської винагороди урегульовуються статтею 135 Закону №1402-VIII, відповідно до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII).
Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII установлений припис, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно із частинами 5, 6, 7 та 8 статті 135 Закону №1402-VIII, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частинами 9, 10 статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
У контексті обставин цієї справи щодо відрядження позивача до іншого суду для здійснення правосуддя, суд зазначає, що відповідно до статті 55 Закону №1402-VIII у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.
У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.
Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, що визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Якщо обставини, що були підставою відрядження судді, продовжують існувати, за зверненням голови суду, до якого суддя відряджений, та за згодою такого судді Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки. Вища рада правосуддя на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може ухвалити рішення про дострокове закінчення відрядження судді, якщо обставини, що були підставою відрядження судді, припинилися, про що повідомляється суддя.
Суддя, строк відрядження якого закінчився або стосовно якого Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про дострокове закінчення відрядження судді, повертається на роботу до суду, з якого був відряджений. У такому разі визначення нового судді (колегії суддів) для розгляду справ, які знаходилися на розгляді у судді та не розглянуті ним по суті, здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в порядку, визначеному процесуальним законом.
У разі припинення роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами суддя, якого було відряджено з такого суду, має бути переведений на постійне місце роботи до закінчення строку відрядження.
Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено (частина 4 статті 55 Закону №1402-VIII).
Підпунктом 2 пункту 56 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII тимчасово встановлено, що в період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює такі повноваження, як приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.
Частиною 5 статті 55 Закону №1402-VIII установлено, що Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.
На виконання цієї норми Вищою радою правосуддя прийнято рішення № 54/0/15-17 від 24.01.2017 (із змінами, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким затверджено «Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)» (далі - Порядок).
Пунктами 1, 2 та 3 розділу VI «Фінансове забезпечення відрядження судді» установлено, що суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.
Зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.
Крім того, Радою суддів України ухвалено рішення №24 від 05.08.2022, згідно пункту 7 якого у випадку, якщо розмір суддівської винагороди, розрахований з дотриманням пунктів 4-6 цього рішення є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) відрядженому судді в суді, з якого його було відряджено, суддівська винагорода підлягає виплаті у розмірі, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.
Отже, з аналізу вищенаведених норм випливає, що відрядженому судді суддівська винагорода має бути розрахована відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Після цього розрахований розмір суддівської винагороди слід порівняти із розміром суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.
У випадку, якщо розмір розрахованої суддівської винагороди є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено, виплаті підлягає суддівська винагорода у розмірі, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.
Судом у цій справі встановлено, що фактично під час роботи в Татарбунарському районному суді Одеської області виплата позивачу суддівського винагороди здійснювалась без урахування коефіцієнту 1,1 до базового посадового окладу, який застосовувався під час роботи позивача на посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області.
За рахунок незастосування коефіцієнту 1,1 розмір суддівської винагороди позивача на посаді судді Татарбунарського районного суду Одеської області був меншим за розмір за розмір суддівської винагороди позивача, яку він отримував в Херсонському міському суді Херсонської області, тобто в суді, з якого його було відряджено.
Таким чином, нарахування судді ОСОБА_1 суддівської винагороди у період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2022 по 14.11.2023 в меншому розмірі, ніж розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась йому в суді, з якого його було відряджено, носить протиправний характер, оскільки суперечить Розділові VI затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 від 24.01.2017 «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)».
Доводи відповідача суд відхиляє, позаяк його статус як розпорядника коштів нижчого рівня не позбавляв обов'язку вживати заходів для нарахування і забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом №1402-VIII з урахуванням Розділу VI затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 від 24.01.2017 «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)».
Також суд зауважує, що дійсно розмір суддівської винагороди регулюється тільки Законом №1402-VIII та статтею 130 Конституції України, проте, саме статтею 55 того ж Закону №1402-VIII Вищій раді правосуддя було делеговано повноваження щодо порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, а тому в частині порядку виплати суддівської винагороди відрядженим суддям до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) підлягає застосуванню «Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)».
Згідно частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами правомірності оскаржених позивачем дій.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими.
Водночас суд враховує, що в силу приписів статті 6 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією та законами України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню та основним засадам адміністративного судочинства.
Повноваження щодо нарахування суддівської винагороди та визначення різниці між виплаченою та перерахованою винагородою у спірному випадку належить відповідачу, оскільки предметом цього спору не були складові винагороди та їх розміри.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, в даному випадку суд вважає, що в частині, що стосується позивача, належним і ефективним способом захисту прав, свобод і вимог позивача є:
- визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2022 по 14.11.2023 без урахування пункту 2 Розділу VI «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)», затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 від 24.01.2017;
покладення на ТУ ДСА України в Одеській області обов'язку відповідно до пункту 2 Розділу VI «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)», затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 від 24.01.2017, перерахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2022 по 14.11.2023, з урахуванням вже виплаченої суддівської винагороди за цей період.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом виходу за межі позовних вимог та обрання іншого способу захисту порушених прав позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, Одеська область, м. Одеса, вул. Бабеля, 2, код ЄДРПОУ 26302945), третя особа - Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2022 по 14.11.2023 без урахування пункту 2 Розділу VI «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)», затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 від 24.01.2017.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з урахуванням пункту 2 Розділу VI «Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)», затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 від 24.01.2017, перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2022 по 14.11.2023, з урахуванням вже виплаченої суддівської винагороди за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний