Справа № 640/27571/20
05 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просить суд:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років за Списком №1, відповідно до п."а" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII на підставі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р. починаючи з 27.07.2020 року, з урахування висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є лікарем-рентгенологом і звернулась 27 липня 2020 року із заявою до Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із досягненням віку на пільгових умовах. 12 серпня 2020 року листом №2600-0314-8/112459 Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві позивача було повідомлено про відмову в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з тим, що позивач не досягла 50 років.
З покликанням на ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), позивач вказує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку № 1, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII
Як стверджує позивач, її вислуга років станом на 27 липня 2020 року становила 26 років 06 місяць 15 днів, а в пільговому обчисленні за Списком №1 - 17 років, з віковим цензом 45 років, а отже вона набула права на призначення пенсії за вислугою років.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.
30.11.2020 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.
06.01.2021 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що громадянка ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Листом Управління позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Як стверджує відповідач, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними, Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Згідно із п. 1 «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 16 вересня 2024 року №399 цей Порядок розроблено на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України.
У відповідності до п. 4 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Порядку №399 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 року справу №640/27571/20 передано на розгляд головуючому судді (судді-доповідачу): Вовченко О.А.
Ухвалою судді від 03.03.2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/27571/20, розпочато розгляд справи №640/27571/20 спочатку.
Копію ухвали від 03.03.2025 року отримано відповідачем 04.03.2025 року.
Станом на дату вирішення даної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, дослідивши обставини на які посилаються сторони, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено таке.
Позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта серії НОМЕР_1 .
Як зазначено у позові, 27 липня 2020 року, тобто у віці 45 років, позивач звернулась із заявою до Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із досягненням віку на пільгових умовах.
12 серпня 2020 року листом №2600-0314-8/112459 Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві позивача було повідомлено про відмову в призначенні пенсії за вислугою років.
У листі, з покликанням на приписи пп.1 п.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, у листі вказано, що згідно наданих документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, пільгові довідки) загальний страховий стаж позивача складає 26 років 6 місяців 15 днів, пільговий стаж за Списком № 1 складає 17 років.
Як вказано у листі, оскільки заява надана раніше встановленого терміну і позивач не досягла 50 років у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно заяви від 27.07.2020 № 7519 ОСОБА_1 відмовлено.
Також у листі роз'яснено право на оскарження результатів розгляду її звернення в порядку ст. 16 Закону України «Про звернення громадян».
Вважаючи протиправною неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Верховна Рада України 03.10.2017 прийняла Закон №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
При цьому, згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі Закон №213-VІІІ), яким також внесені зміні до Закону №1788-XII набрав чинності з 01.04.2015.
Статтю 13 Закону №1788-XII викладено в новій редакції, зокрема, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, після внесення 01.04.2015 змін до статті 13 Закону №1788-XII збільшено вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. Норми статті 13 Закону №1788-XII у новій редакції узгоджувалися з положеннями пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення).
Одночасно Конституційний Суд України встановив, що застосуванню підлягають відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Також, Конституційний Суд зазначив: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону №1058-ІV».
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, слід звернути увагу, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». У разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, відповідно до яких: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV».
Таким чином, враховуючи викладене, застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд встанови, що позивач звернулась до відповідача з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
На дату звернення позивач досягла 45 річного віку.
Пільговий стаж роботи позивача за Списком №1 складає 17 років, загальний страховий стаж складає 26 роки 6 місяці 15 днів, про що було вказано у листі №2600-0314-8/112459 від 12.08.2020 року.
Таким чином, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач мала всі необхідні умови для призначення такої пенсії.
З огляду на викладене, суд висновує, що відповідач відмовляючи позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах діяв протиправно та застосовував підхід, який був найбільш несприятливим для неї.
Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років є протиправними, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що піддягають задоволенню у повному обсязі.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 840,00 грн судового збору.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь позивача судового збору у розмірі 840,00 грн.
Керуючись ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років за Списком №1, відповідно до п."а" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII на підставі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р. починаючи з 27.07.2020 року, з урахування висновків суду.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053)
Суддя O.A. Вовченко