Справа № 420/36908/25
05 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25605) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі ГУ ПФУ) в якому позивачка просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №155250037055 від 10.10.2025 року про відмову у призначенні їй - ОСОБА_1 , пенсії за віком на підставі заяви від 03.10.2025; - зобов'язати ГУ ПФУ призначити їй - ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 у відповідності до п.«а» с.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з 03.10.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що оскаржуваним рішенням їй відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв'язку з недосягненням нею необхідного пенсійного віку - 50 років, визначеного п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії за віком за Списком №1.
Позивачка вважає прийняте рішення протиправним, оскільки рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 року №1-Р/2020 по справі №1- 5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п. «б-г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпеченн» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
З урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.12.2021 у справі №160/9272/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник ГУ ПФУ подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом “екстериторіальності». За наслідками розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 03.10.2025 прийнято Рішення від 10.10.2025 № 155250037055, відповідно до якого позивачу відмовлено в призначенні такого виду пенсії. Страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 36 років 2 місяців 5 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Пільговий стаж позивача за Списком № 1 становить 12 років 7 місяців 21 день. До пільгового стажу роботи не зараховано період з 15.05.2014 по 16.07.2014,згідно довідки від 23.09.2025 № 20.2-09/60/25, оскільки відсутні документи про атестацію робочих місць.
Представник вказує, що гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) станом на дату звернення (03.10.2025) з питання призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах в порядку визначеному Законом №1058 не досягла 50 років пенсійного віку, визначеного положеннями пунктом 1 частини 2 ст. 114 розділу XIV1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону №1058, оскільки мала на дату звернення лише повних 45 років, що є недостатнім для визначення права на такий вид пенсії.
На думку представника відповідача Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту набрання законної сили Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 11.10.2017 року, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 впливає на осіб у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах, виникло до 11.10.2017 року.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 .
Позивачка у віці 45 років 03.10.2025 року звернулася до територіальних органів ПФУ із заявою про призначения пенсії на пільгових умовах за Списком №1, яку за принципом передана екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ.
Рішенням ГУ ПФУ №155250037055 від 10.10.2025 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки вона не досягнула необхідного віку - 50 років.
Позивачка, вважаючи рішення №155250037055 від 10.10.2025 року протиправним а таким, що підлягає скасуванню, звернулася до суду з даним позовом.
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «а» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, збільшено для жінок пенсійний вік на 5 років, а саме з 45 до 50 років.
Водночас, згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
23.01.2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення по справі №1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Конституційний Суд України у рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Таким чином, з 23.01.2020 чинними є два закони, які одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20 Велика палата Верховного Суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного Суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
По цій справі зазначені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 45 років за п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Верховний Суд у справі №580/3245/20 досліджував питання застосування положень п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У постанові від 01.05.2024 у справі №580/3245/20 Верховний Суд підтвердив, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що визначенні права позивачки на пільгову пенсію за Списком №1 необхідно керуватися нормами пункту «а» статті 13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Отже суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених ГУ ПФУ в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття, що заявниця не досягнула необхідного віку - 50 років.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.78 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем ГУ ПФУ не доведено законності прийнятого рішення №155250037055 від 10.10.2025 року.
Між тим, пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу не зарахування йому до стажу спірних періодів роботи, що визнано судом неправомірним.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ №155250037055 від 10.10.2025 року підлягають задоволенню.
При цьому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, яким приймалось оскаржуване рішення ГУ ПФУ повторно розглянути заяву позивачки від 03.10.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд на підставі наданих доказів в їх сукупності дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №0697-7241-8595-8519 від 28.10.2025 позивачка за подання адміністративного позову сплатила 1211,20 грн судового збору.
Суд вважає, що на користь позивачки слід стягнути судові витрати зі сплаченого судового збору у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ - суб'єкта владних повноважень, яким приймалось оскаржуване рішення.
Керуючись ст.2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25605, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №155250037055 від 10.10.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1000 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва