справа№380/9592/25
04 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі також - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 складових заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, які передбачені законодавством;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), невиплачені складові заробітної плати за період з 13 вересня 2023 року по 10 липня 2024 року у сумі 314685,36 грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недонараховану та недоплачену частину компенсації за невикористані відпустки у сумі 315693,28 грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ: 00034051), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 липня 2024 року по день ухвалення рішення у справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що протиправною бездіяльністю відповідача порушено особисті права та законні інтереси позивача, позаяк йому до цього часу недораховано та невиплачено частину заробітної плати у вигляді надбавок за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді за відпрацьований ним період з 13.09.2023 по 10.07.2024, а також у взаємозв'язку із цим недонараховано та невиплачено частину компенсації за невикористані відпустки. Тому звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою від 19.05.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
05.06.2025 та 06.06.2025 від відповідача за вх. №46540, №46890 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача пояснив, що на позивача поширювалися гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачені законодавством для прокурорів, разом з цим Законом № 113-ІХ обмежено права позивача щодо виконання конституційних функцій прокурора до переведення в Офіс Генерального прокурора після успішного проходження атестації. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2057ц позивач був звільнений з Генеральної прокуратури України, та поновлений на цій посаді за рішенням суду лише у вересні 2023 року (наказ від 01.09.2023 № 994ц). Отже, 21.12.2019 настала передбачена Законом № 113-ІХ обставина, відповідно до якої ОСОБА_1 втратив відповідний правовий статус при реалізації функцій прокуратури. Поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі України за рішенням суду у вересні 2023 року (наказ від 01.09.2023 № 994ц) не свідчить про автоматичне відновлення його повноважень з реалізації функцій прокуратури. Прокурор, який поновлений на посаді в Генеральній прокуратурі України, та не переведений в Офіс Генерального прокурора, не наділений повноваженнями щодо виконання функцій прокурора Офісу Генерального прокурора. Це підтверджується й тим фактом, що після поновлення ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора від 01.09.2023 № 994ц на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури службове посвідчення йому не видавалося. Так, наказом Генерального прокурора від 12.12.2022 № 280 затверджено Положення про службове посвідчення. Наказ набрав чинності з 01.03.2023. Положення встановлює підстави, порядок оформлення та видачі службових посвідчень в органах прокуратури України, правила користування ними та обліку. Службове посвідчення є офіційним документом, який засвідчує належність працівника до системи органів прокуратури України, підтверджує його посаду, а також повноваження, визначені законодавством. Підставою для оформлення та видачі (обміну) посвідчення є: - призначення (переведення) працівника органів прокуратури на іншу посаду або поновлення на посаді, передбаченій штатним розписом чинної системи прокуратури України;- закінчення строку дії посвідчення; - зміна прізвища (імені чи по батькові); - втрата або псування посвідчення. Відповідно до вимог ст. 7 Закону «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Таким чином, посада в Генеральній прокуратурі України, яку обіймав ОСОБА_1 , не належить до системи прокуратури України, тому службове посвідчення йому не видавалося. Також представник відповідача зазначив, що у період часу з 13.09.2023 по 10.07.2024 ОСОБА_1 не отримував ключ доступу до інформаційної системи ЄРДР та кваліфікованого електронного підпису для використання в інформаційній системі «Система електронного документообігу органів прокуратури України» (далі - ІС СЕД), у зв'язку з чим не міг повноцінно користуватись зазначеною системою, зокрема, вчиняти дії, що вимагали кваліфікованого електронного підпису. Інформація про виконання будь-яких документів ОСОБА_1 у системі ІС СЕД відсутня. Таким чином, після поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України, не пройшовши атестацію та не будучи переведеним в Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_1 не міг здійснювати конституційні функції прокуратури, а його повноваження обмежувалися його функціональними обов'язками. Таким чином, розрахунок заробітної плати ОСОБА_1 здійснювався з урахуванням того факту, що посади прокурорів Офісу Генерального прокурора не є рівнозначними посадам прокурорів Генеральної прокуратури України, оскільки відповідно до вимог Закону № 113-ІХ переведення прокурорів на посади в Офісі Генерального прокурора можливе лише за результатами успішного проходження ними атестації, тобто законодавець чітко розмежовує посади прокурорів, які пройшли атестацію, з посадами прокурорів, які її не проходили, що дає можливість зробити висновок про те, що посади в Офісі Генерального прокурора передбачають в обов'язковому порядку наявність у прокурора високого рівня професійної компетенції та доброчесності, що підтверджується результатами атестації. За таких обставин у Офісу Генерального прокурора були відсутні відстави для нарахування ОСОБА_1 надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді. Таким чином, ураховуючи вищевикладене, нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати та інших виплат за період з 13.09.2023 по 10.07.2024 здійснювалася відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недонарахованої та недоплаченої частини компенсації за невикористані ним 168 днів відпустки у розмірі, обчисленому відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 № 100, з урахуванням надбавок за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді, яка передбачена п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-VII, то представник відповідача зауважив, що відповідно положення Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за 166 днів невикористаних відпусток здійснювалося виходячи з сумарного заробітку упродовж періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023, який становить 166815,54 грн. та складається з заробітної плати, нарахованої у період з вересня 2023 року по грудень 2023 року (включно) (у період з січня 2023 року по серпень 2023 року будь-які нарахування відсутні), і до якого не входить стягнутий на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки охоплює період з 25.12.2019 по 02.06.2022. У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсації за 2 дні невикористаної відпустки проводилося з фактичного заробітку, нарахованого за період з липня 2023 року по червень 2024 року (останні 12 календарних місяців роботи). Розмір нарахованої компенсації за 166 днів невикористаних відпусток складає 75 866,98 грн, що згідно з положеннями абзацу першого пункту 7 Порядку № 100 визначений шляхом множення середньоденної заробітної плати 457,03 грн., отриманої шляхом ділення сумарного заробітку 166815,54 грн. на кількість календарних днів у розрахунковому періоді - 365, і множення на 166 - кількість днів невикористаних відпусток. Аналогічним чином було обчислено компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки, розмір якої становить 2494,66 грн. (1247,33 грн. х 2 дні, де 1247,33 грн. - середньоденна заробітна плата, отримана в результаті ділення 456523,25 грн. сумарного заробітку за останні 12 календарних місяців роботи, на 366 календарних днів, що припадають на цей період). Таким чином, загальна сума нарахованої компенсації за 168 днів невикористаних відпусток складає 78361,64 грн. З огляду на зазначене, нарахування та виплату грошової компенсації за всі дні невикористаних відпусток при звільненні ОСОБА_1 здійснено у повному обсязі з додержанням норм чинного законодавства. Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.07.2024 по день ухвалення рішення у справі, то представник відповідача зазначив, що дана позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки наказом Генерального прокурора від 08.07.2024 № 1110ц ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та з органів прокуратури з 11.07.2024 та проведено з ним остаточний розрахунок, включаючи компенсацію за невикористані дні відпустки, виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого статтею 81 Закону 1697-VII, тому підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не має. З огляду на вищевикладене, у задоволенні позову просить відмовити повністю.
06.06.2025 від відповідача за вх. №47091 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду із даним позовом.
17.06.2025 від позивача за вх. №50016 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач пояснив, що у відзиві не наведено жодних заперечень проти його аргументів щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати належних позивачу сум. Тому, з урахуванням ст. 47 КАС України, позивач змінив п. 3 прохальної частини позовної заяви, відтак просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену частину компенсації за невикористані відпустки у сумі 315693,28 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2057ц ОСОБА_1 звільнено з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 640/1644/20 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2057ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; Поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України; Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 02.06.2022 в розмірі 1254291,35 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 44136,28грн.
Наказом Генерального прокурора від 17.06.2022 № 875ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2023 абз. 4 резолютивної частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 змінено, викладено його в такій редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 02.06.2022 в розмірі 1252238,50 грн. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 залишено без змін.
На виконання судових рішень, наказом Генерального прокурора від 01.09.2023 № 994ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2057ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
Наказом Генерального прокурора від 01.09.2023 № 996ц ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце в Департаменті кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора. Із наказом позивач ознайомився 01.09.2023.
З метою забезпечення організації належної роботи начальником Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора 25.10.2023 затверджено функціональні обов'язки для начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 .
На підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 08.07.2024 № 1110ц ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 10.07.2024.
При звільненні відповідач надав позивачу розрахунковий лист за липень 2024 року, з якого вбачається, що виплата заробітної плати за відпрацьовані дні у липні становить в сумі 18086,96 грн., компенсація за невикористаних 168 днів відпустки в сумі 78361,64 грн.
25.03.2025 позивач звернувся до відповідача із письмовим електронним зверненням, у якому просив надати інформацію про суми, нараховані та виплачені йому за періоди роботи з 13.09.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 10.07.2024; повідомити чи здійснювалась у вказані періоди виплата надбавок до посадового окладу, які передбачені п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; у випадку не виплати вказаних надбавок до посадового окладу за вищенаведені періоди роботи, обчислити їх у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090; здійснити невідкладну виплату загальної суми невиплачених надбавок на рахунок ОСОБА_1 ..
За результатами розгляду звернення позивача, Офіс Генерального Прокурора надіслав листа від 14.04.2025 № 21-703вих-25 до якого долучив розрахункові листи про заробітну плату позивача отриману упродовж з вересня 2023 року по липень 2024 року, які містять інформацію про суми нарахованих окремих її складових, розміри утримань до відповідних бюджетів, а також суми виплаченої заробітної плати.
Позивач зазначає, що із отриманого листа та долучених до нього розрахункових листів, дізнався, що відповідач, за вказаний період роботи, безпідставно не виплатив та не бажає здійснити виплату складових заробітної плати, а саме надбавок до посадового окладу, які передбачені п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Унаслідок такої протиправної бездіяльності відповідача порушено особисті права та законні інтереси позивача, позаяк до цього часу недонараховано та невиплачено частину заробітної плати у вигляді надбавок за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді за відпрацьований період з 13.09.2023 по 10.07.2024.
Окрім цього, відповідачем при звільненні позивача із посади неправильно здійснено розрахунок та, як наслідок, виплату компенсації за невикористані відпустки, оскільки невраховані отримані ним виплати за фактично відпрацьований період у 2023 році, а також надбавки за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді.
Відтак, з огляду на викладене, позивач змушений звернутися до суду із цим позовом задля поновлення своїх порушених прав і законних інтересів.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати позивачу складових заробітної плати за період з 13.09.2023 по 10.07.2024 у сумі 314685,36 грн., то суд зазначає наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до ст. 1 Закон №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ст. 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Як зазначено у Пояснювальній записці до проєкту цього закону основна мета Закону №113-IX - створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базована на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Такої мети мало бути досягнуто через кадрове перезавантаження органів прокуратури в спосіб атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури.
У п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в первинній редакції) визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.
Відтак, абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX збережено правовий статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора.
Водночас вказаною нормою визначено, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Кабінетом Міністрів України 31.05.2012 прийнято постанову №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Втім, в подальшому рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX; друге речення абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Зокрема, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що законодавець, запровадивши Законом №113-IX реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об'єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною
Отже, після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX залишився чинним в частині збереження правового статусу прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Разом з тим, жодних особливостей щодо оплати праці працівників органів прокуратури у зазначений період не передбачається.
Статус прокурора визначено Розділом ІІІ Закону №1697-VII.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є:
1) Генеральний прокурор;
2) перший заступник Генерального прокурора;
3) заступник Генерального прокурора;
4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
4-2) перший заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
4-3) заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора;
5-1) керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора;
6-1) заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
7) прокурор Офісу Генерального прокурора;
7-1) прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
8) керівник обласної прокуратури;
9) перший заступник керівника обласної прокуратури;
10) заступник керівника обласної прокуратури;
11) керівник підрозділу обласної прокуратури;
12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури;
13) прокурор обласної прокуратури;
14) керівник окружної прокуратури;
15) перший заступник керівника окружної прокуратури;
16) заступник керівника окружної прокуратури;
17) керівник підрозділу окружної прокуратури;
18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури;
19) прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури).
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Пунктами 4-5 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII передбачено, що незалежність прокурора забезпечується, серед іншого, установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.
Питання заробітної плати прокурора врегульовано ст. 81 Закону №1697-VII.
Частиною 1 ст. 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч. 4 ст. 81 Закону №1697-VII посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Частиною 5 ст. 81 Закону №1697-VII посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі:
1) Генерального прокурора - 1,7 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
2) першого заступника Генерального прокурора - 1,5 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
3) заступника Генерального прокурора - 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
6) керівника обласної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
7) першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
8) заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
9) керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
11) керівника окружної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
12) першого заступника керівника окружної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
13) заступника керівника окружної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
14) керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.
Отже, суд висновує, що оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 жодних особливостей щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури не встановлено, то оплата праці таких в зазначений період має здійснюватися у відповідності до вимог ст. 81 Закону №1697-VII.
З матеріалів справи встановлено, що на виконання судових рішень, наказом Генерального прокурора від 01.09.2023 № 994ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2057ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
Наказом Генерального прокурора від 01.09.2023 № 996ц ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце в Департаменті кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора. Із наказом позивач ознайомився 01.09.2023.
З метою забезпечення організації належної роботи начальником Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора 25.10.2023 затверджено функціональні обов'язки для начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 .
На підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 08.07.2024 № 1110ц ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 10.07.2024.
Отже, у спірний період позивач виконував обов'язки на адміністративній посаді, що в силу п. 4 ч. 5 ст. 81 Закону № 1697-УП надає позивачу право на обчислення посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, який перебуває на адміністративній посаді начальника відділу з урахуванням коефіцієнту - 1,25 (начальник Головного слідчого управління (на правах департаменту Департаменту) - 1,27, начальник управління у складі Департаменту -1,26, начальник відділу у складі управління -1,25).
Отже, посадовий оклад позивача у 2023-2024 роках мав становити не 52000 грн. щомісяця, як безпідставно вважає відповідач, а 65000 грн (52000 грн. * 1,25).
Відповідач наголошує на тому, що поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі України за рішенням суду у вересні 2023 року (наказ від 01.09.2023 № 994ц) не свідчить про автоматичне відновлення його повноважень з реалізації функцій прокуратури, оскільки після поновлення ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора від 01.09.2023 № 994ц на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури службове посвідчення йому не видавалося, у період часу з 13.09.2023 по 10.07.2024 ОСОБА_1 не отримував ключ доступу до інформаційної системи ЄРДР та кваліфікованого електронного підпису для використання в інформаційній системі «Система електронного документообігу органів прокуратури України», у зв'язку з чим не міг повноцінно користуватись зазначеною системою, зокрема, вчиняти дії, що вимагали кваліфікованого електронного підпису. Інформація про виконання будь-яких документів ОСОБА_1 у системі ІС СЕД відсутня. Отже, після поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України, не пройшовши атестацію та не будучи переведеним в Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_1 не міг здійснювати конституційні функції прокуратури, а його повноваження обмежувалися його функціональними обов'язками.
Однак, суд зазначає, що після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. 01.09.2023 Генеральним прокурором видано наказ №996ц «Про визначення робочого місця», згідно з яким позивачу, як начальнику п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України визначено робоче в Департаменті кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора. Також позивачу було визначено функціональні обов'язки на вказаній посаді, які 25.10.2023 були затверджені начальником Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
Відтак, перебуваючи на адміністративній посаді, маючи робоче місце, визначене наказом Генерального прокурора, позивач сумлінно виконував ті функції прокурора, які були визначені керівництвом Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, суд не приймає до уваги покликання представника відповідача про те, що позивач не виконував обов'язки, передбачені для адміністративної посади.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи протоколу засідання комісії з установлення стажу роботи від 07.09.2023 №63 стаж роботи ОСОБА_1 станом на 01.09.2023 складає 21 рік 5 місяців 24 дні, що дає йому право на отримання щомісячної надбавки за вислугу років.
Відтак, з огляду на викладене, а також на приписи ч. 7 ст. 81 Закону № 1697-VII, щомісячна надбавка за вислугу років до посадового окладу за посадою позивача (65000 грн.) у період з 13.09.2023 по 10.07.2024 становить 30 відсотків або 19500 грн. (65000 * 30%).
За таких обставин, заробітна плата позивача у відповідності до вимог ст. 81 Закону № 1697-VII у вказаний період мала б становити 84500 грн. на місяць (65000 + 19500) без врахування податків і зборів.
Натомість, з 13.09.2023 по 10.07.2024 включно відповідач нараховував та виплачував позивачу заробітну плату, виходячи виключно з посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора без надбавок, зокрема за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді, що підтверджується розрахунковими листами, з яких вбачається, що:
з 13 вересня по кінець жовтня 2023 року - 75889,04 грн., за січень 2024 року - 40695,65 грн.;
за листопад 2023 року - 52000 грн., за лютий 2024 року - 52000 грн.;
за грудень 2023 року - 20276,82 грн., за березень 2024 року - 52000 грн.;
за квітень 2024 року - 62006 грн.;
за травень 2024 року - 38434,78 грн.;
за червень 2024 року - 92107,33 грн.;
за липень 2024 року - 18086,96 грн.
Таким чином, загальна сума отриманих позивачем виплат заробітної плати за вказаний період становить 503496,58 грн., тоді як відповідач, відповідно до вимог ст. 81 Закону № 1697-VII мав виплатити 818181,94 грн (503496,58 грн * 1,25 - коефіцієнт надбавки до посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за виконання обов'язків на адміністративній посаді + 30 % - надбавка за вислугу років).
З огляду на наведене, суд висновує, що у спірний період посадовий оклад позивача мав визначатись у відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII, тобто як прокурора Офісу Генерального прокурора за виконання обов'язків на адміністративній посаді у розмірі 1,25 посадового окладу прокурора обласної прокуратури.
Також позивач вказує про протиправність дій відповідача щодо того, що нарахування йому заробітної плати за спірний період здійснювалось без урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 7 ст. 81 №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 (далі - Постанова №1090).
Відповідно до п. 3 Постанови №1090 надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з п. 6 Постанови №1090 до періоду проходження служби, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам, зараховується:
1) час роботи (служби) в органах прокуратури;
2) час проходження строкової військової служби та служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби та інших правоохоронних органах, на посадах в органах поліції з присвоєнням спеціальних звань поліції (не нижче спеціальних звань середнього складу), а також стаж військової служби в Збройних Силах, Службі безпеки, інших утворених відповідно до законодавства військових формуваннях;
3) час роботи на посадах судді, державного арбітра, арбітра відомчих арбітражів України, арбітра в судах і державному та відомчому арбітражі колишнього СРСР і республік, що входили до його складу, а також працівників органів юстиції, що забезпечують діяльність судів;
4) час роботи на виборних посадах в органах місцевого самоврядування і профспілкових організаціях, якщо працівник до і після цього працював в органах прокуратури;
5) час роботи в державних установах, інших організаціях, якщо вони були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури для продовження роботи;
6) період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах;
7) час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли за медичними показаннями дитині потрібен домашній догляд, - період відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більше ніж до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;
8) час роботи за кордоном, якщо працівник направлявся туди органами прокуратури та перед відрядженням працював на прокурорсько - слідчих посадах і протягом двох місяців після повернення з-за кордону був прийнятий на роботу в органи прокуратури на зазначені посади;
9) час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;
10) період роботи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1697-VII Про прокуратуру було присвоєно класні чини (у тому числі працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), а також час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;
11) період роботи на адміністративних посадах, посадах науково-педагогічних та наукових працівників у Національній академії прокуратури України.
Відтак, стаж роботи позивача в органах прокуратури надає йому право на отримання надбавки за вислугу років у відповідності до ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII.
Обґрунтовуючи правомірність своїх дії щодо не нарахування позивачу складових заробітної плати за відпрацьований позивачем період, відповідач покликається серед іншого на Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з ч. 10 ст. 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат).
З огляду на викладене, з 13.09.2023 оплату праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років.
Суд не бере до уваги як підставу для розрахунку заробітної плати позивача наданий відповідачем лист, з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 9 Закону №1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Суд вважає, що листи не є ні нормативно-правовими актами, ні актами індивідуальної дії, які можуть регулювати такі правовідносини.
Крім цього, суд зауважує, що ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 №560/8064/22.
Більше того, як вже зазначалось вище, ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відтак, з огляду на наявність відповідного стажу роботи в органах прокуратури, позивач має право на отримання надбавки за вислугу років, гарантованої ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII.
З огляду на наведене, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати за період з 13.09.2023 до 10.07.2024 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років.
Позивач заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплачених складових заробітної плати у сумі 314685,39 грн. У позовній заяві наводить відповідні розрахунки заробітної плати за період з 13.09.2023 по 10.07.2024, виходячи з посадового окладу 65000,00 грн. та надбавки за вислугу років у розмірі 30%, здійснює перерахунок належних йому до виплати сум заробітної плати (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпустки).
Втім, суд зазначає, що повноваження щодо здійснення нарахування конкретних сум заробітної плати за період з 13.09.2023 по 10.07.2024 належать відповідачу як безпосередньому роботодавцю позивача. На переконання суду, визначення конкретних сум заробітної плати, які підлягають виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати їх розрахунок із застосуванням відповідних складових до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Встановивши факт неправильного нарахування заробітної плати у зв'язку з неправильним визначенням посадового окладу та неврахування надбавки за вислугу років, суд вважає за доцільне захистити порушене право позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування на виплату позивачу заробітної плати з урахуванням її складових за спірний період, а також надбавки за вислугу років.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб: зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період з 13.09.2023 по 10.07.2024, а також надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується зобов'язаної вимоги про стягнення недонарахованої та недоплаченої частини компенсації за невикористані дні відпустки, то суд виходить із таких міркувань.
Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
Абзацом 1 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
В абз. 1 п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до абз. 4 п. 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Згідно з п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Отже нарахування позивачу компенсації за невикористані відпустки має бути здійснено, виходячи з розміру заробітної плати із врахуванням посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років.
Відповідач наголошує на тому, при звільненні позивача із посади для виплати грошової компенсації роботодавцем нараховано 168 днів невикористаних відпусток, з яких 166 днів, на які позивач набув право до 31.12.2023 та 2 дні за період з 01.01.2024 по 10.07.2024.
Розрахунок виплати компенсації за 166 днів невикористаних відпусток здійснювався виходячи з сумарного заробітку упродовж періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023, який становить 166815,54 грн. та складається з заробітної плати, нарахованої у період з вересня 2023 року по грудень 2023 року (включно) (у період з січня 2023 року по серпень 2023 року будь-які нарахування відсутні), і до якого не входить стягнутий на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки охоплює період з 25.12.2019 по 02.06.2022. Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсації за 2 дні невикористаної відпустки (за 2024 рік) проводилося з фактичного заробітку, нарахованого за період з липня 2023 року по червень 2024 року (останні 12 календарних місяців роботи). Розмір нарахованої компенсації за 166 днів невикористаних відпусток складає 75866,98 грн., що згідно з положеннями абз. 1 п. 7 Порядку № 100) був визначений шляхом множення середньоденної заробітної плати 457,03 грн., отриманої шляхом ділення сумарного заробітку 166815,54 грн. на кількість календарних днів у розрахунковому періоді - 365, на 166 - кількість днів невикористаних відпусток.
Аналогічним чином було обчислено компенсацію позивачу за 2 дні невикористаної відпустки, розмір якої становить 2494,66 грн. (1247,33 грн. х 2 дні, де 1247,33 грн. - середньоденна заробітна плата, отримана в результаті ділення 456523,25 грн. - сумарного заробітку за останні 12 календарних місяців роботи, на 366 календарних днів, що припадають на цей період).
Отже, загальна сума нарахованої компенсації за 168 днів невикористаних відпусток, на думку відповідача, складає 78361,64 грн.
Відтак, нарахування та виплату грошової компенсації за всі дні невикористаних відпусток при звільненні позивача здійснено у повному обсязі з додержанням норм чинного законодавства.
Проте, суд зазначає таке.
Як вказувалось вище, з 01.09.2023 на підставі виконання рішення суду позивач поновлений на вказаній посаді, тому останній автоматично набув право на невикористану відпустку за період 2020-2023 років, які передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 82 Закону № 1697-VII. Обчислення середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані 166 днів відпустки мало б проводитися роботодавцем виходячи із виплат, нарахованих йому у 2023 році за фактично відпрацьований період на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (з 01.01.2023 по 31.12.2023) та з урахуванням надбавок за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-УП (починаючи з 13.09.2023).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за 2023 рік у вересні 2023 року роботодавець виплатив позивачу 44771,61 грн. заробітної плати (стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми за один місяць на виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 640/1644/20).
Окрім цього, починаючи з 13.09.2023 по 01.12.2023, відповідач нараховував та виплачував позивачу заробітну плату, виходячи виключно з посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора без надбавок, зокрема за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді, що підтверджується отриманими від нього 14.04.2025 розрахунковими листами за вказаний період, а також відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, а саме: з 13 вересня по кінець жовтня 2023 року - 75889,04 грн., за листопад 2023 року - 52000 грн., за грудень 2023 року - 20276,82 грн., що загалом становить 148165,86 грн.
З урахуванням надбавок за вислугу років та виконання обов'язків на адміністративній посаді, які передбачені п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-VII, ця сума становить 240769,52 грн. (148165,86 * 1,25 + 30%).
Відтак, сумарний заробіток отриманий позивачем, як керівником структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, за вересень-грудень 2023 року складає 285541,13 грн. (240769,52 + 44771,61).
Таким чином, нарахування компенсації за невикористану відпустку повинно бути здійснено за формулою, визначеною п. 7 Порядку № 100, а саме: 285541,13 (сумарний заробіток за 2023 рік) /122 (кількість календарних днів за фактично відпрацьований період з 01.09.2023 по 31.12.2023) * 166 (кількість днів невикористаної відпуски, набутої у 2023 році) = 388523,17 грн. без врахування податків і зборів.
Окрім цього, відповідачем неправильно обчислено компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки у 2024 році.
Як зазначено вище, сумарний заробіток позивача за період 2023 року (122 дні розрахункового періоду), з урахуванням вимог ст. 81 Закону № 1697-VII, складає 285541,13 грн.
Водночас, сумарний заробіток за період 2024 року (191 день розрахункового періоду), з урахуванням вимог ст. 81 Закону № 1697-VII, складає 577412,42 грн. (за січень 2024 року - 40695,65 грн. + за лютий 2024 року - 52000 грн. + за березень 2024 року - 52000 грн. + за квітень 2024 року - 62006 грн. + за травень 2024 року - 38434,78 грн. + за червень 2024 року - 92107,33 грн. + за липень 2024 року - 18086,96 грн. = 355330,72 грн. * 1,25 + 30 %),
Загальна сума сумарного заробітку за фактично відпрацьований період з 01.09.2023 по 10.07.2024 (312 днів розрахункового періоду), яку відповідач мав взяти до уваги при обчислені суми компенсації за невикористану відпустку у 2024 році складає 862953,55 грн.
Отже, нарахування компенсації за невикористану відпустку у 2024 році повинно бути здійснено за формулою, визначеною п. 7 Порядку № 100, а саме: 862953,55 грн (сумарний заробіток за період з 01.09.2023 по 10.07.2024) /312 (кількість календарних днів за фактично відпрацьований період з 01.09.2023 по 10.07.2024) * 2 (кількість днів невикористаної відпуски, набутої у 2024 році) = 5531,75 грн. без врахування податків і зборів.
Отже, до суми компенсації за невикористані відпустки за 2023 рік слід додати суму за 2 дні невикористаної відпустки, набутої у 2024 році, а саме 388523,17 грн. + 5531,75 грн. = 394054,92 грн.
За таких обставин, відповідач, при звільненні позивача з органів прокуратури, незаконно недорахував та недоплатив частину компенсації за невикористані 168 днів відпусток у сумі 315693,28 грн. (393204,18 - 78361,64).
Відтак, з огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу відповідно до п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку його посадового окладу відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням висновків суду у цій справі.
Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.07.2024 по день ухвалення рішення у справі, то суд зазначає таке.
За змістом ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають вищенаведені норми КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом періоду прострочення.
Крім того, у постанові від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене ст. 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Суд також ураховує, що ст. 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст. 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вищенаведені висновки суду щодо неправильного нарахування заробітної плати позивачу у період з 13.09.2023 по 10.07.2024, протиправної невиплати позивачу складової заробітної плати, зумовлюються висновок щодо не здійснення відповідачем своєчасного розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Як встановлено з матеріалів справи, позивача звільнено з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури 10.07.2024, що стверджується наказом Генерального прокурора ОСОБА_2 від 08.07.2024 №1110ц.
Норма ст. 117 КЗпП України гарантує право працівнику на отримання середнього заробітку за весь час затримки до день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У спірній ситуації відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем, відтак позивачем заявлено вимогу щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 10.07.2024 (наступний день після звільнення) по 13.05.2025 (день звернення до суду із цим позовом), що становить 308 календарних дні (10 місяців 4 дні).
Відповідно до п. 2 Постанови №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п. 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, для проведення розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суду необхідно встановити середньоденний заробіток позивача, виходячи з розміру заробітної плати за два останні місяці роботи перед звільненням.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, ст. 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021 у справі №380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі №380/5499/20.
З огляду на те, що розмір середньоденної заробітної плати позивача буде визначено після проведення відповідачем перерахунку заробітної плати на виконання цього рішення, суд, станом на момент розгляду справи, позбавлений можливості визначити конкретну суму відшкодування, належного до виплати позивачу.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають у зв'язку з їх передчасністю.
Разом з тим, суд наголошує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні після проведення відповідачем перерахунку заробітної плати на виконання цього рішення та здійснення остаточного розрахунку. Адже строк звернення до суду з таким позовом починає свій відлік з моменту здійснення остаточного розрахунку.
Що стосується строку звернення до суду із даним позову, то суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового здору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, він має право вернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, - враховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).
Як вбачається із матеріалів справи, 10.07.2024 позивача на підставі наказу Генерального прокурора Костіна А. від 08.07.2024 №1110ц, звільнено з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
Про бездіяльність відповідача щодо не здійснення позивачу за період з 01.09.2023 по 10.07.2024 відповідних нарахувань та виплат, позивач дізнався 14.04.2025 із листа відповідача №21-703вих-25 та долучених до нього розрахункових листів. При цьому із позовною заявою позивач звернувся до суду 13.05.2025.
За таких обставин, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, тримісячний строк звернення до суду з цим позовом обчислюється з дня одержання позивачем документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто з 23.06.2025 - моменту отримання (формування) довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1.
З огляду на викладене та з урахуванням того, що позов пред'явлено 13.05.2025, суд дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду не пропущено, тому твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим, а відтак підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає.
Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо виплати ОСОБА_1 всіх складових заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, які передбачені законодавством.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051, адреса місця знаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) складові заробітної плати за період з 13.09.2023 по 10.07.2024, з урахуванням висновків суду у цій справі та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора ( ЄДРПОУ 00034051, адреса місця знаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки з розрахунку його посадового окладу відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням висновків суду у цій справі та з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 04.12.2025.
Суддя Потабенко В.А.