справа №380/23513/25
з питань забезпечення позову
04 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) від 17.11.2025 №20945/1, яким відмовлено у задоволенні рапорту на звільнення солдата ОСОБА_1 з підстав пп. «г» п. 2 ч. 4, абзацу 5 п.3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років та відсутності заборгованості зі сплати аліментів;
- зобов'язати відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити з військової служби позивача ( ОСОБА_1 ) за пп. «г» п. 2 ч. 4, абзацу 5 п.3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років та відсутності заборгованості зі сплати аліментів;
- стягнути з відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) на користь Позивача ( ОСОБА_1 ) моральну шкоду у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.
02.12.2025 за вх.№95868 представником позивача подано заяву про забезпечення позову. Зазначив, що ОСОБА_1 реалізував своє право на звільнення шляхом подачі рапорту до військової частини НОМЕР_1 , шляхом подання «по команді», про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 ч.4, абзацу 5 п. 3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років за відсутності заборгованості зі сплати аліментів. Утім, відповідач у рішенні №20945/1 від 17.11.2025 протиправно відмовив у задоволенні поданого рапорту на звільнення з посиланням на те, що не визначено питання проживання дітей. Позивач вважає таку відмову протиправною. Позивач на даний момент проходить військову службу НОМЕР_1 , що є навчальним центром. Навчання тривають за чинним законодавством не менше одного місяця. По завершенню навчань військовослужбовець підлягає переведенню з навчального центру до бойової військової частини. При цьому, переведення військовослужбовця до іншої військової частини до набрання рішенням суду законної сили унеможливить виконання рішення суду, адже у відповідача з моменту переміщення позивача зникне право здійснення розпорядчих дій щодо останнього.
Просить заборонити військовій частині НОМЕР_1 , а також Генеральному штабу Збройних Сил України вчиняти дії щодо переміщення/направлення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби та/або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у звільненні з військової служби у зв'язку з наявністю на його утриманні трьох дітей віком до 18 років за відсутності заборгованості зі сплати аліментів.
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як вже зазначалося вище, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19 та інших.
Суд зауважує, що обов'язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є обґрунтована заява сторони в тому рахунку й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та неможливість в подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи.
Із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак порушеного права, протиправності дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак порушеного права та встановлення протиправності дій/бездіяльності, є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу й на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій/бездіяльності, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій/бездіяльності) та порушення таким рішенням (діями/бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із клопотанням про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю.
Як встановлено судом, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник зазначає, що відповідачем можуть бути здійснені дії для переведення позивача до іншої військової частини та це істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, оскільки навіть визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби.
Однак, суд зазначає, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а тому, суд позбавлений можливості забороняти вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти визначати місце несення військової служби таким військовослужбовцем.
На думку суду, звернувшись з адміністративним позовом позивач реалізував своє право на судовий захист. В свою чергу наразі суд не може встановити наявність очевидних ознак протиправності рішень відповідачів, оскільки вказана обставина підлягає встановленню на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Крім того, представник позивача не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що відповідач має намір направити його до іншої військової частини для виконання військових завдань до завершення розгляду справи судом чи вирішення питання про його звільнення з військової служби.
Також суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви. Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна