про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
03 грудня 2025 рокусправа № 380/18527/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, 9; ЄДРПОУ: 21782461), в якому з урахуванням заяви від 08.10.2025 просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не застосування заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2019-2021 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з 08.12.2022;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплачувати пенсію за віком на загальних підставах, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески., що передували року звернення за призначенням пенсії з 08.12.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 10.08.2005 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». На підставі заяви позивача її з 08.12.2022 було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте при обчисленні розміру пенсії відповідачем було застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, що, на думку позивача, є протиправним, оскільки пенсія за віком позивачу була призначена вперше, а відтак повинна бути розрахована із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком. Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою від 17.09.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав неточно зазначення позовних вимог та пропуску строку на звернення до суду.
08.10.2025 позивач подала до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучила клопотання про поновлення строку на звернення до суду, у якому зазначила, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції. Також зазначила, що дізналась про порушення свого права лише після відвідин веб-порталу ПФУ, з якого було видно про неправильний розрахунок її пенсії.
Суд ухвалою від 13.10.2025 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. При цьому суд зазначив, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись з урахуванням позиції відповідача у вказаній справі.
Відповідач 24.10.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
При розгляді клопотання про поновлення строку на звернення до суду, суд приходить до таких висновків.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Водночас поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Предметом спору є розмір нарахування пенсії за період з 08.12.2022, однак, з позовом до суду позивач звернулась лише 11.09.2025. З наведеного суд приходить до висновку, що позивач звернулась до суду із порушенням строку на звернення до суду із позовом.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Представник позивача 14.11.2025 подала клопотання про поновлення строку на звернення до суду, проте вміст вказаного клопотання зводиться лише до цитування правових висновків Верховного Суду щодо правовідносин, які виникли до 19.07.2022, проте не містить жодних покликань на фактичні обставини звернення позивача до суду, які б могли підтвердити неможливість звернення її до суду у визначені законом строки, отже, зі змісту вказаного клопотання, відсутні підстави для поновлення строку на звернення до суду.
Щодо посилання позивача на факт введення на території України воєнного стану, суд зазначає, що питання поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Сам лише факт запровадження воєнного стану на території України, без обґрунтування неможливості звернення позивача до суду у передбачені КАС Україні строки без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, не може вказувати на наявність об'єктивних причин та перешкод для своєчасної подачі позовної заяви.
Суди Львівської області, в тому числі Львівський окружний адміністративний суд, у відповідності до вимог статей 12-2 та 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон №389-VIII) не припиняли, не призупиняли своєї діяльності та продовжували здійснювати правосуддя під час запровадження в Україні з 24.02.2022 воєнного стану.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
Позивачем не надано доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача та не вказано жодної іншої обставини, яка б об'єктивно унеможливила звернення до суду за захистом своїх прав протягом визначеного законом строку.
У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Враховуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а посилання на конкретні обставини, які б могли слугувати поважною причиною поновлення пропущеного строку до суду в клопотанні про його поновлення наведено не було.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведеного суд приходить до висновку, що порушення позивачем строку звернення до суду спричинено виключно пасивною поведінкою позивача, яка не є поважною причиною для поновлення такого строку.
Вказане зумовлює залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог щодо проведення перерахунку пенсії за період, що не охоплюється шестимісячним строком до моменту звернення позивача до суду, тобто з 08.12.2022 по 11.03.2025.
Аналогічного правового висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 у справі №420/19263/24.
Разом з цим, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Керуючись ст.ст.122, 123, 169,171, 241, 243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд
визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії та відмовити в задоволенні клопотання про його поновлення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в частині вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплачувати пенсію за віком на загальних підставах, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески., що передували року звернення за призначенням пенсії з 08.12.2022 по 11.03.2025 - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, позивач має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна