про відмову в забезпеченні позову
04 грудня 2025 року № 320/58933/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді - Діски А. Б., розглянувши клопотання представника Комунального підприємства «Фармація» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Комунального підприємства «Фармація» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Комунальне підприємство «Фармація» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить визнати противоправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення:
- від 12 листопада 2025 року № 1049630701 про застосування податкового зобов'язання в сумі 8 480 746 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 1 445 110 грн. 00 коп.
- від 12 листопада 2025 року № 1049610701 про застосування податкового зобов'язання в сумі 1 129 419 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 564 710 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 04.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено в справі підготовче судове засідання.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява КП «Фармація» про забезпечення позову, в якій просить заборонити ГУ ДПС міста Києва вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію 12.11.2025 виконання податкових повідомлень-рішень від 12.11.2025 № 1049610701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1 694 129,00 грн. та від 12.11.2025 № 1049630701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності на суму 9 925 856,00 грн., винесених на підставі акту документальної планової виїзної перевірки позивача від 13.10.2025 № 88804/ж5/26-15-07-01-02-20/05415852.
На обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначає, що позивач належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, підконтрольне Київській міській раді та підпорядковане Київській міській адміністрації. Підприємство позивача, згідно Статуту, створене як спеціалізоване у сфері забезпечення населення та медичних державних і комунальних некомерційних установ лікарськими засобами та медичними виробами, у тому числі інсуліновими препаратами та лікарськими засобами, виготовленими в умовах аптечної мережі позивача. Позивач приймає участь в урядових і місцевих програмах та проєктах по забезпеченню ліками пільгових категорій громадян територіальної громади міста Києва. Оскільки основною метою господарської діяльності позивача є забезпечення лікарськими засобами територіальної громади міста Києва та їх доступності для всіх верств населення, а особливо - для соціально-незахищених та вразливих категорій громадян міста Києва, відтік коштів понад 11 мільйонів гривень з підприємства позивача стане фінансовою кризою для позивача.
Представник позивача вказує, що сума оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є досить значною для позивача, тому може призвести до неспроможності позивача здійснювати інші обов'язкові платежі і виконувати свої зобов'язання, а саме: своєчасно виплачувати заробітну плату своїм працівникам, своєчасно сплачувати податки і інші обов'язкові платежі, відбудеться зрив поставок лікарських засобів, медичних виробів державним і комунальним бюджетним установам. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є непомірним тягарем для позивача, саме тому вважає, що наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Таким чином, розгляд заяви про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів і підстав.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав заявника, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів у адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до п. 56.1. ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п. 56.18. ст. 56 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 57.3. ст. 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Отже, обов'язок щодо сплати грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, виникає у платника податків, після його узгодження, у тому числі, через оскарження рішення про нарахування такого грошового зобов'язання у судовому порядку.
Суд зазначає, що КП «Фармація» подано до суду позовну заяву про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у м. Києві від 12 листопада 2025 року № 1049630701 та № 1049610701. Ухвалою суду від 04.12.2025 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що грошові зобов'язання, нараховані за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, не є узгодженими, відповідно, у позивача відсутній обов'язок щодо їх сплати, до моменту такого узгодження.
Висновки суду узгоджуються з практикою Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеними в постанові від 18.02.2025 по справі № 320/31124/24
Таким чином відсутні підстави вважати, що контролюючий орган буде вживати заходи, передбачені податковим законодавством, направлені на стягнення нарахованого грошового зобов'язання за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями до їх узгодження.
Суд вважає, що заявником не доведено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150-154, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви Комунального підприємства «Фармація» про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Діска А.Б.