04 грудня 2025 року м. Київ справа №320/49367/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту також відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, відповідно до Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, відповідно до Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що є батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у стаціонарному відділенні медичного закладу внаслідок травм, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 28.07.2024 на автодорозі Т-04-22 Павлоград-Надеждівка-Голубівка, з боку с. Новостепанівка у напрямку с. Голубівка, Новомосковського району Дніпропетровської області, на розгалуженні проїзних частин у напрямку с. Голубівка та автодороги М-29 Харків-Красноград-Перещепине-Дніпро під'їзд до М-18.
ОСОБА_2 був військовослужбовцем, зарахованим до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №127 від 02.05.2024.
13.08.2024 складено лікарське свідоцтво про смерть №3624м, яким підтверджено, що смерть ОСОБА_2 стала результатом нещасного випадку у зв'язку з виробництвом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 про результати розслідування причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди за участі військовослужбовців мотопіхотного батальйону №1132-00 від 28.09.2024 визначено, що смерть заступника командира 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_2 , яка сталася 08.08.2024 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 28.07.2024, є такою, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби.
26.02.2025 на засіданні військово-лікарської комісії Центральної військоволікарської комісії Збройних Сил України №1410 було встановлено, що травма лейтенанта ОСОБА_2 одержана в результаті нещасного випадку (дорожньо-транспортної пригоди на дорогах (шляхах) загального користування), яка призвела до смерті, та причина смерті - так, пов'язана з проходженням військової служби.
Позивач зазначає, що у червні 2025 року він, а також ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_3 (дружина, яка також діяла в інтересах спільних з ОСОБА_2 дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), звернулися до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявами щодо отримання посвідчення «Члена сім'я військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження служби».
Натомість, листом ІНФОРМАЦІЯ_1 №15/8555/с від 19.06.2025 повідомлено, що в результаті закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за фактом порушення правил безпеки дорожнього транспорту, що призвело до тяжких наслідків, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, у зв'язку із смертю ОСОБА_2 - відсутні підстави для видачі ОСОБА_1 посвідчення «Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження служби».
Позивач вважає протиправною означену відмову з огляду на подання ним законодавчо встановленого вичерпного переліку документів, необхідного для отримання посвідчення.
Позивач вважає безпідставним посилання відповідача на наявність постанови про закриття кримінального провадження №12024040000001138 від 30.09.2024, оскільки в даному кримінальному провадженні не було вручено підозри ОСОБА_2 , та він не мав жодного статусу в даному кримінальному провадженні.
Також позивач зазначив, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 04.09.2025 у справі №202/9489/24 (провадження № 1-кс/202/5843/2025) скасовано постанову прокурора від 30.09.2024 про закриття кримінального провадження №12024040000001138 від 28.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
З урахуванням цього, позивач стверджує, що ним були надані всі передбачені вимогами Постанови КМУ «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379 документи, які є необхідними для отримання посвідчення, у той же час ІНФОРМАЦІЯ_3 всупереч положень відповідної Постанови безпідставно відмовлено у видачі посвідчення.
Означені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про правомірність оскаржуваної відмови з огляду на те, що під час досудового розслідування в межах кримінального провадження №12024040000001138 від 30.09.2024 було зібрано достатньо доказів для повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6 та середньої тяжкості тілесні ушкодження ОСОБА_7 ), але не повідомлено про підозру у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 . Таким чином, керуючись пунктом 3 Постанови № 379, відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 (батьку) у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
За таких обставин, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.05.2024 №127 лейтенанта ОСОБА_2 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.04.2024 №403 на посаду заступника командира 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону ВЧ НОМЕР_1 , який прибув з ВЧ НОМЕР_3 , з 02.05.2024 зараховано до списків особового кладу ВЧ НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що 28.07.2024 на автодорозі Т-04-22 Павлоград-Надеждівка-Голубівка, з боку с. Новостепанівка у напрямку с. Голубівка, Новомосковського району Дніпропетровської області, на розгалуженні проїзних частин у напрямку с. Голубівка та автодороги М-29 Харків-Красноград-Перещепине-Дніпро під'їзд до М-18 сталася дорожньо-транспортна пригоди за участі ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 помер, ОСОБА_2 був доставлений до стаціонарного закладу із тяжкими травмами, ОСОБА_7 - доставлений із травмами середньої тяжкості.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер у стаціонарному відділенні медичного закладі.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №3624м від 13.08.2024, складеного Комунальним закладом «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи «Дніпропетровської обласної ради», ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в стаціонарі в м. Дніпро внаслідок нещасного випадку у зв'язку з виробництвом. Причина смерті - неуточнений транспортний нещасний випадок.
З витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 28.09.2024 №1132-ОД «Про результати розслідування причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди за участі військовослужбовців мотопіхотного батальйону» вбачається, що смерть ОСОБА_2 , яка сталася 08.08.2024 внаслідок ДТП, що мала місце 28.07.2024 на автодорозі Т0422 поблизу населеного пункту Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області, є такою, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби.
Відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 26.02.2025 №1410 травма лейтенанта ОСОБА_2 , яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 14.08.2024, лікарським свідоцтвом про смерть від 13.08.2024 №3624м, витягом з наказу від 02.11.2024 №318, іншими медичними та військово-обліковими документами, - травма, одержана в результаті нещасного випадку (дорожньо-транспортна пригода на дорогах (шляхах) загального користування), яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов'язані з проходженням військової служби.
Заявою від 16.04.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 про видачу йому як батькові ОСОБА_2 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби.
До заяви були додані: згода на збір та обробку персональних даних; копія паспорта; копія РНОКПП; копія сповіщення; копія свідоцтва про смерть; копія витягу ВЛК; копія лікарського свідоцтва про смерть; копія довідки про причини смерті; копія витягу з наказу про виключення зі списків особового складу; копія свідоцтва про народження; фото.
Листом від 19.06.2025 №15/8565/С ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами розгляду заяви позивача відмовлено у видачі посвідчення, оскільки постанова про закриття кримінального провадження від 30.09.2024 підтверджує факт вчинення лейтенантом ОСОБА_2 , який був водієм автомобіля, адміністративного правопорушення, а саме: недотримання водієм вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого сталась ДТП.
Також відповідач зазначив, що проведеним досудовим розслідуванням встановлено достатність доказів для підозри ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого пасажира ОСОБА_8 та завдання потерпілому ОСОБА_7 тілесного ушкодження середньої тяжкості, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частини другої статті 286 КК України.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї відмови, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Положеннями статті 65 Основного Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до рішення Великої палати Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, виходячи зі змісту статей 17, 65 Основного Закону України Конституційний Суд України вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення. Щодо осіб, на яких покладається обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, встановленими у статті 46 Основного Закону України. Отже, закріплення в Конституції України обов'язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей.
У рішенні Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 наголошено на тому, що Конституційний Суд України зважає на реалії, пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України.
Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Беручи до уваги, що врегулювання відповідних питань належить до розсуду Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади в межах їх конституційних повноважень, Конституційний Суд України також наголошує на тому, що заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України. (Абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини) Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України). В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту також - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
За приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону №2011-XII, його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Частиною другою статті 3 Закону №2011-XII визначено, що його дія не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Частиною третьою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992№ 2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Згідно з частиною шостою статті 18 Закону №2011-ХІІ вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Положеннями статті 14 Закону №2011-ХІІ для військовослужбовців та членів їх сімей передбачено ряд пільг, гарантій та компенсацій відповідно до цього Закону, на підтвердження наявності права на які таким особам видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі по тексту також - Порядок №379), який визначає процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення).
Відповідно до пункту 2 Порядку №379 посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно пункту 3 Порядку №379 підставою для видачі посвідчення є:
витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв'язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу;
свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім;
документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).
Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби (пункт 4 Порядку №379).
За приписами пункту 5 Порядку №379 для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі) до:
територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби;
уповноваженого структурного підрозділу (органу), на який покладаються функції з видачі посвідчень (далі - уповноважений орган) - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця СБУ, Управління державної охорони, розвідувальних органів, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Національної гвардії, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Пунктом 6 Порядку №379 визначено, що у заяві зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка звертається для отримання посвідчення, спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, військове звання такого військовослужбовця, його прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), військове формування, у списках особового складу якого він/вона перебував/перебувала на дату смерті/зникнення безвісти.
Разом із заявою подаються:
копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (за наявності технічної можливості доступу до відомостей про зазначені документи стосовно заявника копії таких документів заявником не подаються);
документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб);
фотокартка члена сім'ї (крім дітей, які не досягли повноліття) розміром 2,5 х 3,5, де зображення обличчя має складати 65 - 70 відсотків фото;
висновок медико-соціальної експертної комісії або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо повнолітньої дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, про визнання її особою з інвалідністю з дитинства;
рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської, районної в місті (у разі утворення) ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, чи влаштування їх у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу).
Відповідно до пункту 11 Порядку №379 посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
У разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові.
Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про обов'язок Держави забезпечувати військовослужбовцям та членам їх сімей надання законодавчо визначених пільг та гарантій за наявності на те підстав. При цьому, документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом №2011-ХІІ, є відповідне посвідчення, яке видається членам сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) на підставі законодавчо визначеного переліку документів та за відсутності підстав для відмови у видачі такого.
Судом встановлено, що у спірному випадку відповідачем не ставиться під сумнів те, що позивач є членом сім'ї (батьком) померлого військовослужбовця, а також, що ним були подані усі визначені Порядком №379 документи, необхідні для видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Разом з тим, повертаючи документи без реалізації, відповідач вказує на те, що ОСОБА_2 загинув (помер) внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно із абзацом дев'ятим підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2022 №3-р(ІІ)/2022, приписи статей 1, 3, 8, 62 Конституції України у їх взаємозв'язку вказують на позитивний обов'язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку. Це, зокрема, означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення, поводження з нею має відповідати такому сприйняттю та не спричиняти жодного явного осуду чи натяку на нього, не формувати негативного сприйняття суспільством такої особи, не підривати її репутації тощо.
З витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 28.09.2024 №1132-ОД «Про результати розслідування причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди за участі військовослужбовців мотопіхотного батальйону» вбачається, що смерть ОСОБА_2 , яка сталася 08.08.2024 внаслідок ДТП, що мала місце 28.07.2024 на автодорозі Т0422 поблизу населеного пункту Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області, є такою, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби.
За означеним фактом відкрито кримінальне провадження №12024040000001138, відомості про яке внесено 28.07.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Постановою про закриття кримінального провадження від 30.09.2024 означене кримінальне провадження про дорожньо-транспортну пригоду, відомості про яку 28.07.2024 внесено до ЄРДР за №12024040000001138, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, закрито у зв'язку зі смертю особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру в зв'язку з її смертю.
Саме означена постанова та викладені у ній висновки слугували підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про видачу йому посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Відповідач стверджує, що означеною постановою підтверджено вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Однак необхідно зазначити, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
При цьому, Порядок №379 не має розширеного тлумачення підстав як для видачі так і відмови у видачі посвідчення, окрім як загибелі (смерті) чи пропажі безвісти під час проходження військової служби військовослужбовця, а також невчинення ним, зокрема, кримінального правопорушення.
Таким чином, визначальним є проходження військовослужбовцем військової служби та настання в даний проміжок часу відповідної події, як то загибелі (смерті) чи пропажі безвісти, а також невчинення ним, зокрема, кримінального правопорушення.
За встановленими обставинами, смерть лейтенанта ОСОБА_2 внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку (дорожньо-транспортна пригода на дорогах (шляхах) загального користування), яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов'язані з проходженням військової служби.
Разом з тим, суд зазначає, що матеріали справи містять копію листа Самарівського районного відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області від 28.07.2025 №167960-2025, яким повідомлено, що згідно даних обліків Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Націонадбної поліції України» встановлено, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до адміністративної відповідальності з 28.07.2024 по 28.07.2025 не притягувався.
Листом Департаменту інформатизації МВС України від 28.07.2025 №2274/16-2025 повідомлено, що станом на 25.07.2025 в інформаційно-аналітичній системі «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, засудження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в період з 28.07.2024 по 25.07.2025 відсутні.
Тобто, документально підтверджено відсутність відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, засудження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в період з 28.07.2024 по 25.07.2025.
Крім того, суд звертає увагу на те, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 04.09.2025 у справі №202/9489/24 (провадження № 1-кс/202/5843/2025) скасовано постанову прокурора від 30.09.2024 про закриття кримінального провадження №12024040000001138 від 28.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Отже, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження визнання військовослужбовця ОСОБА_2 таким, що вчинив кримінальне правопорушення, а також враховуючи відсутність у відповідача жодних інших підстав для відмови у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у видачі посвідчення відповідно до Порядку №379.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він безпідставно ухилився, а саме: зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, відповідно до Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379.
При цьому, задоволення вимог у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 23.09.2025 №6Y3Y-MBK6-Q5QE.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, відповідно до Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, відповідно до Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.