04 грудня 2025 року м. Київ № 320/56387/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панової Г.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати неправомірними і протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду Україи в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 як ветерану війни - особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у здійсненні перерахунку та виплати разової грошової виплати до 24 серпня 2024 року - Дня Незалежності України у меншому розмірі, ніж визначено відповідно до розділу 3, статті 13, Закону України № 3551 (в редакції Закону № 2983-ІХ від 20.03.2023) "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та провести виплату ОСОБА_1 як ветерану війни-особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи разової грошової виплати до 24 серпня 2024 року _ Дня Незалежності України відповідно до чинного розділу 3, статті 13, Закону України № 3551 (в редакції Закону № 2983-ІХ від 20.03.2023) "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціалього захисту" та відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком 18,888, 00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Однак, у 2024 році відповідачем виплачено вказану допомогу у розмірі 2900,00 грн, а не 18,888, 00 грн. Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 відкрито провадження у цій справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копію ухвали суду від 23.01.2025 була направлена відповідачу до електронного кабінету підсистеми Електронний Суд, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 24.01.2025.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Не погоджуючись із розміром отриманої у 2024 році разової грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою.
Відповідач листом від 11.11.2024 № 43700-42745/О-02/8-2600/24 повідомив позивача про те, що грошову допомогу у встановленому законодавством розмірі 2900 грн, як інваліду війни ІІ групи позивачу нараховано в серпні 2024 року разом із пенсією за серпень поточного року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у невиплаті щорічної разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-XII (у редакції, чинній з 15 квітня 2023 року) щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 р. № 1396 відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Про жертви нацистських переслідувань".
Згідно пункту 3 вказаного Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році" № 369.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах:
I групи - 3100 гривень;
ІI групи - 2900 гривень;
III групи - 2700 гривень;
Позивач, стверджуючи про порушення свого права, вказував на те, що у 2024 році розмір разової грошової виплати, на яку він має право, становить вісім мінімальних пенсій за віком, як це передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 25.12.1998 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008.
Дійсно, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-XIV статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Розміри виплат до 5 травня, встановлені цією та іншими статтями вказаного закону, неодноразово змінювалися, у тому числі шляхом прийняття норм про делегування права встановлювати цей розмір Кабінету Міністрів України у Перехідних положеннях Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були визнані неконституційними.
Аналогічні зміни щодо розміру виплат до 5 травня приймалися законодавцем і надалі.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, було визнано неконституційним.
При цьому, Конституційний Суд України у п. 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, вказав на те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV.
Саме з викладених аргументів виходив позивач, звертаючись до суду з цим позовом і вважаючи, що він має право на виплату щорічної допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Однак, суд зазначає, що викладені аргументи втратили актуальність у зв'язку із зміною законодавства, яке регулює розмір і процедуру даної виплати.
Як вже зазначалось судом, 15.04.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 № 2983-IX, яким ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" доповнено частиною в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Після внесення вказаних змін державою запроваджена інша разова грошова виплата - до Дня Незалежності України, яка виплачується у порядку та розмірах, визначених КМУ в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Вказані положення Закону України № 2983-IX неконституційними не визнавалися і є чинними.
Отже, Законом № 2983-IX внесено зміни саме до Закону № 3551-XII, а не шляхом встановлення відповідних норм Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з даного питання.
Враховуючи викладене, доводи позивача про неотримання ним у 2024 році грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) є помилковими, оскільки вказане рішення не стосується спірних питань, а прийняте щодо іншого виду виплати - до 5 травня, яка у 2024 році взагалі не передбачена законом та не виплачувалась.
При цьому, суд враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 440/14216/23, відповідно до змісту яких в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер. Щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом та не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст. 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на наявні фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів. Ухваливши закон, Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок і визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними Конституцією України.
Аналізуючи норми Законів № 3551-ХІІ та № 2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
Суд зазначає, що розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році, передбачений Порядком здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і «;Про жертви нацистських переслідувань», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369, зокрема для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІI групи складає 2900 гривень.
Як встановлено судом, у 2024 році позивачу виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України як особі з інвалідністю внаслідок війни ІI групи у розмірі 2900 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.
Відтак, позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік та отримав її у розмірі 2900 грн, що відповідає сумі, встановленій Порядком здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і «Про жертви нацистських переслідувань», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За наведених обставин, з урахуванням правових висновків Великої палати Верховного Суду по справі № 440/14216/23, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.