04 грудня 2025 року 320/48155/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши у письмовому провадженні питання про ухвалення додаткового рішення за ініціативою суду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У провадженні судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С. перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №320/48155/25 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368), щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, не ухвалено рішення, а саме щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром.
Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Враховуючи пункт 1 частини 1 статті 252 КАС України та зважаючи на зміст рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №320/48155/25, суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення в частині невирішеної позовної вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром.
Згідно з частиною 3 статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Оскільки судове рішення у справі №320/48155/25 прийнято в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд питання про ухвалення додаткового рішення також здійснюється в порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві. Пенсія позивачу була призначена з 03.12.2002 року за 30 років вислуги в розмірі 85 % грошового забезпечення відповідно до Закону України № 2262-XII.
З матеріалів справи вбачається, що з 01.03.2024 позивачу проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 185. Після такого перерахунку розмір пенсії становив 30059,09 грн, проте до виплати було визначено лише 28559,09 грн у зв'язку з обмеженням максимальним розміром.
Надалі, з 01.01.2025, пенсія позивача була нарахована з урахуванням «коефіцієнтів пониження» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025. Фактична сума до виплати була зменшена до 25825,74 грн, причому зменшення було здійснено не від усього розміру призначеної пенсії, а від суми, вже зниженої максимальним обмеженням. Така ж практика була повторена і з 01.03.2025, після чергового перерахунку пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 209, коли при нарахованому розмірі 31559,09 грн до виплати знову визначено лише 25825,74 грн.
Позивач вважає, що відповідач протиправно застосував положення постанови № 1, оскільки вона фактично змінює порядок виплати та розмір раніше призначеної пенсії, що суперечить Конституції України та Закону № 2262-XII. На його переконання, встановлені постановою № 1 коефіцієнти пониження не можуть застосовуватись до вже призначеної пенсії у бік її зменшення.
З огляду на вказане, позивач через уповноваженого представника звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою від 17.04.2025 з вимогою здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2025 без застосування коефіцієнтів пониження, а з 01.03.2025 - без застосування обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації відповідно до постанови № 209.
У відповідь листом від 14.05.2025 № 22167-20408/П-02/8-2600/25 відповідач відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на відсутність підстав для виплати пенсії позивачу без застосування постанови № 1 та без обмеження пенсії максимальним розміром.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право як громадянина України на отримання пенсії у розмірі, визначеному законодавством, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В той же час положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Постановою від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічний правий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 та в постанові КАС ВС від 11 липня 2022 року №620/613/21.
Слід зазначити, що Верховний Суд в ухвалі від 06 лютого 2025 року у справі №520/909/25 звернув увагу на те, що Суд, неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.
Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі №440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
В ухвалі від 25.02.2025 по справі №200/116/25 колегія суддів Верховного суду звернула увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо застосування норм Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа № 400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа № 580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа № 340/3144/21) та інших Верховний Суд встановив, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій повинні тлумачитись із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Таким чином, будь-яке обмеження максимального розміру пенсій є протиправним.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №320/48155/25 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368), щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром.
При чому спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з метою відновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога з приводу якої досліджувалися докази та не ухвалено рішення підлягає задоволенню судом.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини додаткового рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Суддя Парненко В.С.