05 грудня 2025 року Справа № 280/8546/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (49000 м. Дніпро, вул. Короленка, 4, код ЄДРПОУ 40867332) про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 до 10.06.2022;
зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 до 10.06.2022, з урахуванням фактично виплачених сум;
визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , починаючи з 29.01.2020 по 19.07.2022 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-ІХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №928-ХІІ, станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 перерахунок з 29.01.2020 по 19.07.2022 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-ІХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №928-ХІІ, станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати.
В обґрунтування заявленого позову зазначено про те, що з 03.03.2010 по 07.12.2022 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі, а саме в штурмовому взводі № 2 (м. Запоріжжя) воєнізованого формування «ЦИКЛОН» Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Разом з тим, після звільнення позивач довідався, що під час його служби в Державній кримінально-виконавчій службі йому нараховувалися грошове забезпечення у період з 29.01.2020 по день його звільнення у значно меншому розмірі та в супереч вимог чинного законодавства. Також додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168 була нарахована з порушенням вимог чинного законодавства. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 19.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
23.10.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що дії щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, яка передбачена п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у розмірі до 30 000,00 грн. щомісячно, у період з 24.02.2022 по 31.05.2022, за фактично відпрацьований період згідно з табелем обліку робочого часу, є правомірними. Крім того, зазначає, що в оспорюваний період позивачу здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704). З 20.05.2023 з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 змінився підхід щодо використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб у алгоритмі формування щомісячних основних видів грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704, відповідно до яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, більше не розраховуються шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а розраховуються виходячи з сталої величини у розмірі 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Позивачу було виплачено додаткові види грошового забезпечення: надбавка за особливості проходження служби, премія, допомога для вирішення соціально-побутових питань, які передбачені постановою №704, у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання осіб начальницького складу воєнізованого формування "ЦИКЛОН" Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тому така позовна вимога не узгоджується з наведеною вище нормою та є необґрунтованою. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач проходив службу в воєнізованому формуванні "ЦИКЛОН" Міжрегіонального управління та був звільнений з Державної кримінально-виконавчій службі України 07.12.2022.
На адвокатський запит представника позивача, відповідач листом від 28.08.2024 повідомив позивача, що що в листі Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 зазначено, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу). Згідно з наказом Міжрегіонального управління від 25.05.2022 №117/ОС-22 ОСОБА_1 виплачена додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 в розмірі до 30000 гривень, за період з 24.02.2022 по 25.04.2022 в сумі 27257,71 гривень. Розрахунок додаткової винагороди проведено з урахуванням вимог листа Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22. Відповідно до табелю обліку робочого часу та графіку несення служби ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 25.04.2022 ніс службу 661,3 годин. Також згідно з наказом Міжрегіонального управління від 15.08.2022 №202/ОС-22 ОСОБА_1 виплачена додаткова винагорода за період з 26.04.2022 по 31.05.2022 в сумі 11493,00 гривень. Відповідно до табелю обліку робочого часу та графіку несення служби ОСОБА_1 за період з 26.04.2022 по 31.05.2022 ніс службу 283,1 годин. Посадовий оклад та оклад за спеціальним званням встановлювались громадянину ОСОБА_1 у вищевказаний період служби відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5. Розмір посадового окладу громадянина ОСОБА_1 розраховувався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, визначений Схемою тарифних розрядів за посадами осіб начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5.
Крім того, позивач зазначає, що у період з 29.01.2020 по 19.07.2022 йому не повністю виплачене грошове забезпечення, а саме: розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2018, тоді як слід застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня року, в якому були нарахування.
Не погоджуючись із розміром виплаченої додаткової винагороди, та вважаючи протиправними дії відповідача щодо здійснення розрахунку та виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV)
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом (частина четверта статті 21 Закону №2713-IV).
Відповідно до частини другої статті 23 Закону №2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).
Пункт 3 Порядку №925/5 передбачає, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
Таким чином, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме щомісячні його види, виплачуються пропорційно фактично відпрацьованому часу за кожен календарний день, виходячи з їх кількості на місяць.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченій Постановою №168, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію прийнято Постанову №168, пунктом 1 якої (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин станом на 07 березень.2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Надалі до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком. До такого переліку включено Запорізьку область.
Отже, з 24.02.2022 на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Запорізької області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. щомісячно.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, установлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Водночас статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
У рішенні від 05.04.2001 № 3-рп/2001 Конституційний Суд України також зазначив, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, частина перша статті 52 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Згідно з карткою документа, розміщеною на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, постанова КМУ № 754 від 01.07.2022 набрала чинності 08.07.2022 з дня її опублікування в офіційному виданні «Урядовий кур'єр».
Суд враховує, що на час розгляду цієї справи Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 сформував висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у подібних правовідносинах, який у подальшому було підтримано Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 у справі № 200/297/23.
У вказаних постановах Суд дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин змін, внесених до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 з 01.06.2022, оскільки до 08.07.2022 відповідні зміни не були чинними. В іншому випадку, ретроактивне застосування внесених Кабінетом Міністрів України змін до Постанови № 168 призведе до звуження прав позивача.
Таким чином, право на отримання щомісячної винагороди, у розмірі 30 000,00 грн, передбаченої Постановою № 168, у період з 24.02.2022 по 08.07.2022, окрім інших, мали особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми єПідтримка.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.03.2024 у справі №480/1364/23.
Суд звертає увагу, що у випадку відпрацювання позивачем неповного місяця, розрахунок відповідної додаткової винагороди здійснюється в порядку, визначеному пунктом 8 Порядку № 925/5, тобто пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці.
За обставинами справи відповідач нараховував і виплачував позивачу додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, виходячи з фактичної кількості годин несення служби, що суперечить Постанові №168 та Постанові № 168 у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
При цьому суд підкреслює, що лист Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 не є нормативно-правовим актом, не встановлює та не припиняє прав, набутих на підставі чинного законодавства, та не може бути покладений в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем. Роз'яснення, надані у зазначеному листі, мають виключно рекомендаційний характер.
Водночас, суд зауважує, що зміст внесених змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції.
Таке тлумачення змісту Постанови №168 та змін, внесених до неї Постановою №793, наведене, зокрема, у рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.
У постанові від 02.11.2023 в адміністративній справі №160/11851/22 Верховний Суд надаючи оцінку поняттям «несення служби» та «проходження служби» зазначив наступне: на переконання Верховного Суду, у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. Положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі, в штурмовому взводі № 2 (м. Запоріжжя) воєнізованого формування “ЦИКЛОН» Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції у період з 03.03.2010 по 07.12.2022, що знаходиться на території Запорізької міської територіальної громади.
Так, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022, Запорізька область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Отже, з 24.02.2022 позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Запорізька область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми “єПідтримка», а тому останній мав право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі позивачу додаткової винагороди, оскільки у вказаний період Постанова № 168 передбачала виплату щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн, яка у даному випадку повинна була виплачуватись пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці, а не годин, як було нараховано та виплачено відповідачем за обставинами цієї справи.
Отже, суд вважає, що відповідачем застосовано неправильний метод обчислення належної до виплати позивачу додаткової винагороди.
З метою відновлення порушеного права позивача наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 до 31.05.2022, в розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Разом з цим, суд зазначає, що з 01.06.2022 по 10.06.2022 у позивача відсутнє право на отримання додаткової винагороди, оскільки, як вже зазначено вище судом, 01.07.2022 в Постанову №168 внесені зміни, відповідно до яких право на отримання додаткової винагороди мали працівники Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу в межах територіальних громад що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), однак Запорізька міська територіальна громада Запорізького району Запорізької області станом на 01.06.2022 по 10.06.2022 не входила до переліку громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Щодо позовних вимог в частині застосування розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, суд зазначає наступне.
Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок № 925/5).
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою №704.
Відповідно до пункту 4 вказаної постанови зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Додаток 8 до цієї постанови містить схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведена постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності пункту 4 цієї постанови був викладений у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1041.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою Кабінету Міністрів України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018.
З вказаного слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
З 01.10.2020 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, яка також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Також, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 01.01.2020 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, від 12.09.2022 по справі №500/1813/21, від 22.03.2023 по справі №340/10333/21.
Таким чином, суд зазначає, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Наведене свідчить про те, що позивач має право на перерахунок грошового забезпечення та додаткових виплат, виходячи із посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які розраховані, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481,00 грн.
Відповідач у цій справі не заперечує, що у спірний період здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином, у період з 29.01.2020 по 19.07.2022 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Отже, грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 19.07.2022 має бути перераховане в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ(даліЗакон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далікомпенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно достатті 3 Закону України № 2050-ІІІсума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зістаттею 4 Закону України № 2050-ІІІвиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу нормЗакону України №2050-ІІІта Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159(далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане устатті 3 Закону України №2050-ІІІформулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей1 та 3 Закону України №2050-ІІІдають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов наступного висновку:
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане устатті 3 Закону України № 2050-ІІІта пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченоїстаттею 2 Закону України №2050-ІІІта Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тим часом, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей13 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, що грошове забезпечення нараховане не вірно, в судовому порядку позивачем такі обставини доведені, а тому в тому числі позивачу підлягає виплаті компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідних витрат не поніс.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (49000 м. Дніпро, вул. Короленка, 4, код ЄДРПОУ 40867332) про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року.
Зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 , починаючи з 29.01.2020 по 19.07.2022 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-ІХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №928-ХІІ, станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 19.07.2022 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-ІХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №928- ХІІ, станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.12.2025.
Суддя А.В. Сіпака