05 грудня 2025 року Справа № 280/8647/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управління ДПС у Запорізькій області податкові повідомлення рішення форми “Ф» № 0217776-2411-0829-UA23060070000082704 від 28.01.2025 р. на суму 2158 грн. 36 коп. та № 0217777-2411-0829-UA23060070000082704 від 28.01.2025 на суму 1601 грн. 80 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків. За таких обставин, оскільки у власності позивачки перебувають квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м, ставка податку для такого об'єкту житлової нерухомості у 2024 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення грошового (податкового) зобов'язання з податку, щодо таких об'єктів нерухомості у 2024 році відсутні, а відповідач, приймаючи спірні ППР, діяв всупереч Закону та нормативно-правовому акту органу місцевого самоврядування.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).
17.10.2025 представником відповідача надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначено, що до відповідно до бази даних ІКС «Податковий блок» та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна за громадянкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковуються об'єкти житлової нерухомості, розташовані за адресою: - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 436862723101, тип об'єкта - квартира,адреса - АДРЕСА_2 , загальна площа 64,84м2, дата державної реєстрації - 03.09.2014; - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 50346523101, тип об'єкта - квартира,адреса - АДРЕСА_3 , загальна площа 48,12м2, дата державної реєстрації - 10.11.2015; - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2935056623060, тип об'єкта - квартира,адреса - АДРЕСА_4 , загальна площа 51,1 м2, дата державної реєстрації - 09.05.2024; - реєстраційний номер майна - 10800857, тип майна - квартира, адреса - АДРЕСА_4 , загальна площа 41,91 м2, дата державної реєстрації - 18.08.2005, реєстрація зміни права власності - 14.05.2025р. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ГУ ДПС у Запорізькій області з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності позивача а також розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності Позивача не зверталась. Головне управління ДПС у Запорізькій області вважає податкові повідомлення-рішення рішень за 2024 рік від 28.01.2024р. №0217776-2411-0829-UA23060070000082704 на суму 2158,36 грн. №0217777-2411-0829-UA23060070000082704 на суму 1601,80 грн. винесено з дотриманням вимог статті 58 ПКУ та не суперечить Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків» від 28.12.2015 №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 21.07.2017 №658, є такими, що відповідає вимогам діючого законодавства та підлягає сплаті в повному обсязі. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, станом на 10.09.2025, позивачці на праві приватної власності належать квартири, що знаходяться за адресами:
- АДРЕСА_2 , загальна площа 64,84 м2;
- АДРЕСА_3 , загальна площа 48,12 м2.
Отже, дві квартири мають загальну площу 112,96 м2.
У відзиві ГУ ДПС у Запорізькій області зазначило, що при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування на 60 м.кв.
ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано податкові повідомлення рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік: № 0217776-2411-0829-UA23060070000082704 від 28.01.2025 р. на суму 2158 грн. 36 коп. та № 0217777-2411-0829-UA23060070000082704 від 28.01.2025 на суму 1601 грн. 80 коп..
Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок нарахування податку на майно регулюється Розділом ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПКУ).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2 статті 266 ПКУ, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ, базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості та обчислюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) платника податків.
Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПКУ визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 м2;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 м2;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 м2.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі Податок), є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Відповідно до пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки , податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення (абз. 2 пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПКУ).
В місті Запоріжжя рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м).
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим для застосування як платниками податків, так і контролюючим органом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 серпня 2022 року по справі №808/463/17 (касаційне провадження №К/9901/43365/18) зазначив, що «Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.».
Як було встановлено судом у приватній власності позивачки перебувають квартири у м.Запоріжжі загальною площею 112,96 м2.
Враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків.
Про необхідність врахування контролюючими органами у своїй діяльності рішень органів місцевого самоврядування щодо пільг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вказано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, наприклад - від 06.12.2022 у справі №2140/1892/18 (адміністративне провадження №К/9901/15199/19); від 27.06.2023 у справі №804/15401/15 (адміністративне провадження №К/9901/24913/18).
Суд звертає увагу на той факт, що чинність та обов'язковість застосування зазначеного вище рішення ЗМР (органу місцевого самоврядування) щодо встановлення ставок Податку підтверджена відповідачем шляхом розміщення на офіційному сайту ДПС України зведеної інформації щодо об'єктів оподаткування та ставок податку на нерухоме майно (доступно за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv/zaporizka-oblast/zvedena-informatsiya-2023/), відповідно до якої ГУ ДПС в Запорізькій області повідомляє, зокрема, про такі ставки Податку, встановлені для міста Запоріжжя:
Будинки багатоквартирні масової забудови: для фізичних осіб (ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати):
000,0000 (0 м2- 120 м2 заг.площі квартири/ квартир),
001,0000 (понад 120 м2 заг.площі квартири/квартир);
000,0000 (0 м2- 250 м2 заг.площі будинку/будинків),
001,0000 (понад 250 м2 заг.площі будинку/будинків);
000,0000 (0 м2- 370 м2 заг.площі змішаних типів об'єктів),
001,0000 (понад 370 м2 заг.площі змішаних типів об'єктів)
Крім того, на офіційному сайті ДПС України розміщено «Калькулятор обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб» (https://tax.gov.ua/calculator/realty), для використання якого платникам податків пропонується заповнювати розмір ставки податку на нерухоме майно з числа визначених вище (цитата з Калькулятора): «Інформацію щодо встановлених ставок податку можливо дізнатися на офіційному вебпорталі ДПС, за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv». За цим посиланням міститься інформація аналогічного змісту.
За таких обставин, оскільки у власності позивачки перебувають квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м, ставка податку для таких об'єктів житлової нерухомості у 2024 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення грошового (податкового) зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо таких об'єктів нерухомості у 2024 році відсутні, а відповідач, приймаючи спірні ППР, діяв всупереч Закону, нормативно-правовому акту органу місцевого самоврядування та порядку, визначеному ДПС України.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі №817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Водночас, відповідачем не надано до суду доказів того, що наведені Рішення Запорізької міської ради щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) не були чинними на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та зазначених у них податкового періоду.
Інші доводи та аргументи відповідача не є визначальними для вирішення даної справи.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства та є протиправними.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн., який слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., то суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Наведене дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, у разі, якщо доведено, що останні були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:
«…склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №440/7120/20, від 19.05.2022 у справі №440/4186/19, від 09.06.2022 у справі №120/3521/20-а, від 22.08.2023 у справі №380/7394/21 та інших.
Позивачем (представником позивача) не надано жодних доказів оплати послуг адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження - постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16), а відтак і реального понесення витрат, відшкодування яких він просить.
В зв'язку з відсутністю належних доказів понесення витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги, відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік: № 0217776-2411-0829-UA23060070000082704 від 28.01.2025 р. на суму 2158 грн. 36 коп. та № 0217777-2411-0829-UA23060070000082704 від 28.01.2025 на суму 1601 грн. 80 коп..
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.12.2025.
Суддя А.В. Сіпака