04 грудня 2025 року Справа № 280/7650/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.08.2025 року № 083850027062 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.08.2025 року, із зарахуванням до загального стажу роботи періоду з 24.08.1991 року по 30.10.1994 рік, згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та виплатити заборгованість з пенсійної виплати починаючи з 07.08.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 07.08.2025 набула право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України №1058. Загальний стаж роботи складає 33 роки 1 місяців 11 днів. 13.08.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. До заяви було надано весь необхідний пакет документів для призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №083850027062 від 21.08.2025 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на те, що страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 04 дні, при цьому Відповідач 1, зазначає що період роботи з 24.08.1991 по 30.10.1994, не зараховано до стажу роботи, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою підприємства. При цьому як вбачається з листа з відмовою, Відповідачем 1 добровільно зарахована до страхового стажу роботи 29 років 11 місяці 04 дні, розрахунок (РС - право) зарахованого стажу надається. З діями Відповідача 1 щодо відмови в призначенні пенсії за віком Позивач не погоджується, вважає відмову протиправною та такою, що порушує її гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії з огляду на наступне. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення та виклику сторін.
Відповідач 1 у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що за принципом екстериторіальності заяву позивача від 13.08.2025 було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії №083850027062 від 21.08.2025. Страховий стаж позивача становить 29 років 11 місяців 04 дні, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. В ході розгляду заяви позивача Головним управлінням до страхового стажу не зараховано: період роботи з 24.08.1991 по 30.10.1994 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 11.11.1985, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою підприємства, необхідно надати уточнюючу довідку та довідку про зміну назви. Приймаючи рішення, що оскаржується, відповідачі діяли в межах повноважень та у спосоіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач 2 у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що позивачка 13.08.2025 звернулась до територіального органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Загальний стаж роботи складає 33 роки 1 місяців 11 днів. року Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (Відповідач 1) №083850027062 від 21.08.2025 року Позивачці у було відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на те, що страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 04 дні, Період роботи з 24.08.1991 року по 30.10.1994 рік, не зараховано до стажу роботи, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою підприємства. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Позовна вимога виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.08.2025 року та виплатити заборгованість з пенсійної виплати є передчасною, оскільки права позивачки щодо виплати пенсії не порушено. Крім того зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області жодним чином не порушені права позивача при реалізації ним права на призначення пенсії за віком, оскільки оскаржуване рішення даним територіальним органом Пенсійного фонду України в Запорізькій області не приймалося. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.08.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 21.08.2025 № 083850027062, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Відповідно до рішення від 21.08.2025 № 083850027062, до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 24.08.1991 по 30.10.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.11.1985, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою підприємства, необхідно надати уточнюючу довідку та довідку про зміну назви. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 11 місяців 04 дні, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.
Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.08.2025 № 083850027062 про відмову у призначенні пенсії за віком та з вимогами про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.08.2025, із зарахуванням до загального стажу роботи періоду з 24.08.1991 по 30.10.1994, та виплатити заборгованість з пенсійної виплати починаючи з 07.08.2025, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Суд зазначає, що згідно з паспортом громадянина України позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому на час звернення за призначенням пенсії за віком вона досягла 60-річного віку, що є достатнім для призначення пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Суд зазначає, що згідно з розрахунком страхового стажу позивача (Форма РС-право), копія якого надана до матеріалів справи, страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 04 дні.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 11.11.1985 містить такі записи про періоди її роботи у приватному підприємстві «Таді»: 24.08.1991 зарахована секретарем-машиністкою (наказ №15 від 23.08.1991), 30.10.1994 звільнена по догляду за дитиною до 8-річного віку (наказ №5 від 30.10.1994).
Відповідно до рішення від 21.08.2025 № 083850027062, до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 24.08.1991 по 30.10.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.11.1985, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою підприємства, необхідно надати уточнюючу довідку та довідку про зміну назви.
Суд зазначає, що згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58:
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1);
- усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п.2.4.);
- відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (п.2.11.);
- після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12);
- у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства (п.2.14.);
- у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1.).
Суд зазначає, що вказані вище записи трудової книжки позивача про періоди її роботи містять назву підприємств, де працювала позивач, записи про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, інформацію про дату і номери наказів, на підставі яких позивача було прийнято та звільнено з роботи. До того ж, зазначені вище записи трудової книжки позивача виконані акуратно, будь-які виправлення ці записи не містять.
Посилання відповідача 1 в оскаржуваному рішенні на те, що запис про звільнення не завірений печаткою підприємства, необхідно надати уточнюючу довідку та довідку про зміну назви, суд розцінює як формальну підставу для відмови в зарахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд зазначає, що відповідачами не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача до страхового стажу.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Також, пунктом 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення з відповідними запитами до установ, підприємств, організацій, де працював заявник.
До того ж, у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а Верховний Суд зазначив про те, що орган, що призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що органами пенсійного фонду надсилались відповідні запити до підприємства, де працювала позивач у спірний період, з метою перевірки вірності записів трудової книжки.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Отже, органи Пенсійного фонду України в межах своїх повноважень зобов'язані розглянути та, за необхідності, перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача наявні записи за періоди її роботи, а саме, дата про прийом на роботу та звільнення з роботи, відповідні номери наказів, назва організації, відомості завірені підписом посадової особи.
Суд зауважує, що перекладання обов'язку доказування, в тому числі надання відомостей, на позивача є неправомірним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання пенсії.
При цьому суд враховує, що позивач вчинила всі можливі дії щодо підтвердження спірного періоду, а саме здійснено відповідні запити.
Відповідно до архівної довідки від 28.08.2025 № 04-25/С-1980, виданої Архівним управлінням Запорізької міської ради, документи «ПП «Таді» на зберігання до архівного управління Запорізької міської ради не надходили, тому надати відомості про підтвердження стажу роботи ОСОБА_2 немає можливості.
Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Суд зауважує, самі по собі виявлені суб'єктом владних повноважень недоліки в оформленні окремих записів трудової книжки не обумовлює недійсність трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, а тому трудова книжка позивача, що містить записи про періоди роботи є належним доказом роботи позивача.
Таким чином, суд констатує, що відповідачем 1 не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії за віком.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 21.08.2025 № 083850027062. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Полтавській області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ в Полтавській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Таким чином, обираючи належний спосіб захисту прав позивача відповідно до встановлених у справі обставин та висновків суду, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 21.08.2025 №083850027062, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 24.08.1991 по 30.10.1994 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 11.11.1985, у зв'язку з чим призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07.08.2025.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи положення ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, яким прийнято спірне рішення та відмовлено у призначенні пенсії, суму судового збору, сплачену при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м.Полтава, вул.Гоголя, буд.34, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком від 21.08.2025 №083850027062.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 24.08.1991 по 30.10.1994 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 11.11.1985, у зв'язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07.08.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова