05 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/9460/25
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 року, в розмірі 3028,00 гривень;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 року, в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчислені виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 року, в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», є неправомірною. Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому винагорода має обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2025 складає 3028 грн.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду надійшов відзив від Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, в якому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити повному обсязі. Зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу судді та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України. Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів виділив Територіальному управлінню ДСА в Житомирській області на 2025 рік кошти на виплату суддівської винагороди із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн. На підставі вищенаведеного, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Житомирській області нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року в межах бюджетних асигнувань. Представник відповідача зауважив, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Державна судова адміністрація України у встановлений судом строк правом на подання відзиву не скористалася.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду даної справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 601/2010 від 12.05.2010 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Народицького районного суду Житомирської області строком на 5 років.
Наказом голови Народицького районного суду Житомирської області № 33-к від 18.06.2010 року ОСОБА_1 зараховано на посаду судді вказаного суду.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 94/217 від 03.04.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Народицького районного суду Житомирської області (безстроково).
Наказом голови Народицького районного суду Житомирської області №1-к від 04.04.2017 вважати ОСОБА_1 таким, що обраний безстроково на посаду судді Народицького районного суду Житомирської області з 04.04.2017.
Наказом голови Народицького районного суду Житомирської області від 03.10.2024 за №10-к ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу, з 01.10.2024 року.
Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Житомирській області не заперечується, що при обчисленні розміру посадового окладу було застосовано базову величину 2102 грн. Вказане підтверджується також розрахунковими листами за січень 2025 року, лютий 2025 року, березень 2025 року.
Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно зі статтею 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою цієї правової норми, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, разом із встановленням станом на 01 січня 2025 року розміру прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Судом установлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Ця обставина не заперечується Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Житомирській області.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Враховуючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Даний висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.
Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України № 1402-VIII, які визначають, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який, з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом першим частини третьої та пунктом першим частини четвертої статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV).
Згідно статті 1 цього Закону, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX разом із встановленням на 01 січня 2025 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102, 00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України № 1402-VIII.
Суд звертає увагу, що зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд також зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України № 1402-VIII, які прийняті раніше, та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України №3460-IX.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права втрачає свою дієвість.
Водночас Закони України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України № 1402-VIII, а положення Закону України № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно застосував розрахункову величину посадового окладу, а саме - відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, на підставі статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» є неправомірною.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі №560/5597/22, від 13 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а та від 21 вересня 2023 року у справі №380/25627/21.
Ураховуючи вищенаведене, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2025 року складає 3028,00 грн.
Згідно норм частин третьої та четвертої статті 148 Закону України № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 цього Закону, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
З цього слідує, що головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами другим та четвертим частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту першого Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом другим цього Положення закріплено, що Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно пункту третього Положення, територіальні управління Державної судової адміністрації України є її територіальними органами.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин першої, другої та п'ятої статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України є територіальним органом Державної судової адміністрація України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2025 рік).
Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно, як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред'явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028, 00 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена у названих вище постановах Верховного Суду.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014. ЄДРПОУ: 26278626) , Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021. ЄДРПОУ: 26255795) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 , відповідно до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, починаючи з 01.01.2025 по 31.03.2025 включно розмір якого на 01 січня 2025 року складає 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
05.12.25