Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 грудня 2025 року Справа№200/6174/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування пенсії позивачу за період з 01 квітня 2017 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплатити заборгованість по пенсії позивачу, яка виникла за період з 01 квітня 2017 року по даний час;
- допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення суми за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач). Позивач зауважив, що у період з 01.04.2017 року йому було припинено виплату пенсії без повідомлення причин. У зв'язку з чим, його представником 24.07.2025 року було направлено на адресу відповідача запит із проханням надати письмову інформацію з приводу того, на якій правовій підставі було припинено нарахування та виплату пенсії. Згідно до листа відповідача від 07.08.2025 року, наданого на цей запит, встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком при пільговому стажі роботи, яка розраховується відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та виплату пенсії призупинено з 01.04.2017 року згідно зі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». За поновленням виплати пенсії позивач не звертався. Позивач вважає такі дії відповідача з приводу припинення нарахування йому пенсії незаконними та такими, що порушують його конституційні права на соціальний захист.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією в м. Маріуполі як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплату пенсії проведено по 31.03.2017. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач зауважив, що з 01.04.2017 виплату пенсії позивачу автоматично призупинено на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена). Законом України №1058 передбачені певні дії органів Пенсійного фонду України та пенсіонера щодо поновлення виплати пенсії. Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 Закону № 1058. Відповідач закцентував свою увагу на тому, що позивач з часу припинення виплати пенсії, а саме з 01.04.2017 по теперішній час, за поновленням виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не звертався, нарахування та виплата пенсії з 01.04.2017 не здійснювались. Станом на сьогоднішній день позивач фізичну ідентифікацію не проходив, заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації до територіальних органів Пенсійного фонду України не подавав. Відповідач повідомив, що для відновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону № 1058 та Порядку № 299 з відміткою про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації та з одночасним проходженням фізичної ідентифікації. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 року відкрито провадження у справі. Ухвалено питання дотримання позивачем строків звернення вирішити після отримання відповідних доказів наданих відповідачем по справі під час розгляду даної справи по суті. Справу ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копію пенсійної справи позивача; рішення яким було вирішено припинити виплату пенсії позивачу; підстави які слугували прийняттю рішення про припинення виплати пенсії позивачу; довідку, в якій зазначити з якої саме дати було припинено виплати пенсії позивачу та окремо зазначити суму заборгованості та період за який виникла дана заборгованість з нарахування та виплати пенсії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.12.2025 року у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо розгляду справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції та витребування доказів за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, про що свідчить наявність реєстрації кабінету електронного суду у представника позивача - адвоката Гуревича Р.Г. та відповідача із відповідною відміткою в графі «доставлено» та графі «дата встановлення статусу» зазначено - 22.08.2025.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта серії НОМЕР_2 виданим Куйбишевським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області від 09.06.1999 року.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як зазначив відповідач у своєму відзиві на позовну заяву: - « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Головне управління) з дислокацією в м. Маріуполі як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Виплату пенсії проведено по 31.03.2017. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Виплата пенсії ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі, проводилась відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637) на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. З 01.04.2017 виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично призупинено на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена).».
Судом встановлено, що представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на який отримав відповідь від 07.08.2025 року наступного змісту: - «Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні та є одержувачем пенсії призначеної відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), є внутрішньо переміщеною особою. Гр. ОСОБА_1 виплата пенсії призупинена з квітня 2017 року відповідно до статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». За поновленням виплати пенсії гр. ОСОБА_1 не звертався. Відповідно до статті 46 Закону №1058 визначено, що нараховані суми пенсій, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.».
При цьому матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем рішення про припинення виплати позивачу пенсії з 1 квітня 2017 року, посилання на прийняття такого рішення в листі відповідача від 07.08.2025 року відсутнє.
Отже вищезазначеним підтверджується те, що до 31.03.2017 року позивач отримував щомісяця раніше призначену йому пенсію у відповідності до Закону України №1058-ІV та яку з 01.04.2017 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було призупинено на підставі статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
Згідно статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV (у редакції чинній станом на час припинення позивачу виплати пенсії) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що пенсійний орган має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як вбачається з наданої відповіді відповідача від 07.08.2025 та його же відзиву на позовну заяву, підставою припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року є: - «Гр. ОСОБА_1 виплата пенсії призупинена з квітня 2017 року відповідно до статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».».
В свою чергу приписи ст.12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», передбачають підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Слід зауважити, що статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, при чому з матеріалів справи судом встановлено, що рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року відповідачем не приймалося, що не відповідає вимогам наведеного вище законодавства.
Головним управлінням під час розгляду справи не подано належних доказів, що б свідчили про наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу та не доведено правомірності таких дій.
Суд вже зазначав, що згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, жодного рішення про призупинення виплати пенсії позивачу з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем не приймалось.
Суд зазначає, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення, зупинення чи призупинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому, згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII).
У постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, згідно з яким пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. В той же час якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд доходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність припинення відповідачем нарахування та виплати позивачу пенсії починаючи з 01.04.2017 року.
Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що зупинення нарахування та виплати позивачу пенсії відбулось з 01.04.2017 року по теперішній час. Ці обставини доведені та підтвердженні наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем по справі.
Щодо строку звернення, суд зазначає наступне.
Приписами ч.2 ст.49 Закону України №1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В даному випадку, під час розгляду справи по суті спірних правовідносин суд встановив протиправність дій саме відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.04.2017 року, окрім цього «пенсія за віком - це свого роду державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи та підлягає безумовному поверненню державою в установленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім випадків, що можуть бути встановлені законом. Особу можна позбавити як права на депозит, так і права на пенсію лише за добровільної відмови від цього виду власності.
Слід зауважити наступне:
1) Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів;
2) кожен громадянин України, за загальним правилом, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, зокрема, на соціальний захист;
3) Конституція України (частина третя статті 46) розрізняє пенсії та інші види соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають у своїй сукупності забезпечувати рівень життя, не нижчий від установленого законом прожиткового мінімуму;
4) пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії, як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера; протиправне позбавлення власності є порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним;
5) пенсія за віком та за вислугу років зумовлені особливостями, а саме:
5.1) призначається у зв'язку з попередньою трудовою діяльністю (працею) особи;
5.2) ґрунтується на примусовому вилучені з боку держави частини коштів (доходів) фізичної особи для гарантування функціонування системи пенсійного забезпечення;
5.3) передбачає безумовний та безстроковий обов'язок держави забезпечувати утримання особи в старості з урахуванням, зокрема, фінансових можливостей такої держави, а також права встановлювати особливі умови для отримання такої форми соціального захисту, які за будь-яких умов не можуть суперечити суті відповідного права, бути справедливими та недискримінаційними;
6) неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності; винятково у спосіб прийняття закону дозволяється змінювати розміри пенсії, періодичність її виплати, порядок здійснення перерахунку тощо;
7) в законодавстві України, за загальним правилом, не існує строкового обмеження щодо виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Приписами ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З урахуванням наведеного та враховуючи принцип верховенства права, суд констатує відсутність порушених строків звернення позивачем з даним адміністративним позовом щодо поновлення пенсійних виплат з часу припинення.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01 квітня 2017 року, та як похідна вимога, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 квітня 2017 року та виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі, починаючи з дати припинення.
Щодо позовних вимог позивача в частині допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення суми за один місяць, то суд зазначає таке.
Так, відповідно до положень ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Таким чином, рішення суду про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та її виплату, в контексті норм ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає негайному виконанню, позаяк у даному випадку судом не присуджена конкретна сума пенсії, яка підлягає стягненню з державного бюджету, а зобов'язано відповідача поновити її нарахування та виплату з часу припинення, тобто з 01.04.2017 року.
З урахуванням наведеного позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..
Відповідно до приписів ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією від 21.08.2025 року.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 968,96 грн.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 квітня 2017 року та виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі, починаючи з дати припинення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05 грудня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець