05 грудня 2025 рокуСправа №160/28458/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної казначейської служби України, відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 01.10.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної казначейської служби України, відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) щодо невиконання, протягом тривалого часу, виконавчого листа №201/15457/24 виданого 18.03.2025 року про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 88 923 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) гривень 13 коп.;
- стягнути з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 коп.;
- стягнути з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ) судові витрати.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправною бездіяльністю Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) щодо невиконання, протягом тривалого часу, виконавчого листа №201/15457/24 виданого 18 березня 2025 року про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 88 923 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) гривень 13 коп.
17.10.2025 року від представника Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача-1 зазначив наступне. 201/15457/24 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено, зокрема: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три проценти річних у загальній сумі 88 923 грн 13 коп. Казначейство здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії) та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845). На виконання рішення суду 31.01.2025 видано виконавчі листи, які разом із заявою позивача про виконання судового рішення надійшли 20.03.2025 до Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області (далі - Головне управління Казначейства). Після опрацювання документів по справі № 201/15457/24, Головним управлінням Казначейства виявлено, що в поданих виконавчих листах Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18.03.2025 року у справі № 201/15457/24 боржником у резолютивній частині вказано “Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області » проте, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21910427 боржник має найменування - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Згідно з п.9 Порядку, орган казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ видано або оформлено з порушенням установлених вимог. Отже, Головним управлінням повернуто без виконання виконавчі листи Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18.03.2025 у справі № 201/15457/24 ОСОБА_1 для виправлення помилки у виконавчих листах. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16.04.2025 виправлено описку допущену в ухвалі судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15.04.2025 року, а саме в назві відповідача в усіх відмінках: замість «Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області» зазначити вірно «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області». 08.05.2025 за вх. № 10-11034 Головним управлінням Казначейства зареєстровано повторну заяву позивача щодо виконання виконавчих листів. Відповідно до статті 3 Закону про гарантії, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що має найменування КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі - КПКВК 3504040). Оскільки в органах Казначейства відсутні рахунки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у силу вимог частини першої статті 3 Закону про гарантії та пунктів 33, 47, 48 Порядку № 845, виконання виконавчого листа здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону про гарантії заборгованість за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504040 погашається в наступній черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за іншими рішеннями суду. Отже, заборгованість ГУПФУ Дніпропетровській області перед позивачем за рішенням суду про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальній сумі 88 923 грн 13 коп відноситься до третьої черги. Закон України про Державний бюджет України на 2025 рік передбачає відповідну бюджетну програму КПКВК 3504040, за вказаною бюджетною програмою передбачено 100 мільйонів гривень. Отже, строки виконання судових рішень за КПКВК 3504040 насамперед залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Станом на 16.10.2025, за бюджетною програмою КПКВК 3504040 перебуває понад 248 тисяча справ на загальну суму 7,5 млрд грн. (витяг з АРМ Реєстр судових рішень АС «Є-Казна» WEB додається), що мають бути виконані в порядку черговості перед виконавчими документами по справі № 201/15457/24 щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальній сумі 88 923 грн 13 коп. Пунктом 49 Порядку № 845, передбачено, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Позивач у своїй позовній заяві вказує, що «Казначейство у 10-денний строк з моменту надходження від Позивача виконавчого документу не зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв'язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів на ім'я позивача через їхню недостатність. Відтак, Казначейством допущено протиправну бездіяльність під час тривалого невиконання судового рішення щодо стягнення коштів з державного органу». Такі твердження позивача є помилковими, оскільки, переймаючись проблематикою, пов'язаною із значною тривалістю виконання рішень судів за рахунок коштів бюджетної програми, Казначейство постійно звертається до Мінфіну із пропозиціями щодо необхідності передбачення у Законі про Державний бюджет України достатнього обсягу коштів за КПКВК 3504040, що дозволило б виконувати відповідні судові рішення у максимально стислі законом строки (копії листів та відповідей Мінфіну за період травень 2025 - жовтень 2025 року). Казначейство інформує, що ані пункт 49 Порядку № 845, ані інші акти законодавства не визначають форми та змісту інформування Мінфіну, зокрема, не встановлюють вимоги зазначення прізвищ стягувачів або номерів справ, що надійшли на виконання. Отже, безпосередньо Казначейство відповідно до наданих повноважень не має права законодавчої ініціативи та не має можливості встановлювати або змінювати бюджетні призначення. Однак, саме Мінфін як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову і бюджетну політику, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування; складає розпис Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями та вносить зміни до нього. Казначейство вчинило та вчиняє у повному обсязі дії щодо виконання рішення суду у справі № 201/15457/24, які безпосередньо визначені законом, що свідчить про відсутність бездіяльності Казначейства. Відтак, твердження позивача з приводу не здійснення Казначейством належних заходів відповідно до законодавства України для виконання судового рішення по справі № 201/15457/24, та вимога про визнання протиправною бездіяльності Казначейства щодо невиконання, протягом тривалого часу рішення у справі № 201/15457/24 в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальній сумі 88 923 грн 13 коп, є помилковими й необґрунтованими. Казначейство діяло в межах повноважень та відповідно до вимог, які безпосередньо визначені законом, зокрема, Порядком № 845, та здійснює всі заходи щодо виконання рішення у справі № 201/15457/24, що свідчить про відсутність протиправних дій Казначейства, а отже, й про відсутність підстав щодо стягнення моральної шкоди. Пунктом 9 Постанови № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Правовою підставою відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, зазначає, що завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). У своїй позовній заяві позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні); не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Таким чином, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Стаття 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати, пов'язані з правничою допомогою, несуть сторони (частина перша статті 134 КАС України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, у судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункти 25-28), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.6)). Верховний Суд зазначає, що належним відповідачем є саме Держава Україна, а не Казначейство чи його територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 (пункт 64). Таким чином, позивач не взяв до уваги вищевказану позицію Верховного Суду, згідно з якою розподіл судових витрат, підлягає обов'язковому врахуванню той факт, що належним відповідачем у справі № 201/15457/24 є Держава Україна.
20.10.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивачем зазначено про те, що відповідач-1 не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
23.10.2025 року від представника Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача-2 зазначив наступне. Головне управління звертає увагу на факт того, що позов не містить самостійних вимог до відповідача-2. Визначення Головного управління відповідачем здійснене позивачем виключно з підстав посилання на надання Головним управлінням відповіді за вихідним № 04-11-11/10978 від 22.08.2025 на заяву від 10.08.2025. Відповідно до статті 3 Закону про гарантії, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що має найменування КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі - КПКВК 3504040). Оскільки в органах Казначейства відсутні рахунки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у силу вимог частини першої статті 3 Закону про гарантії та пунктів 33, 47, 48 Порядку № 845, виконання виконавчого листа здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону про гарантії заборгованість за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504040 погашається в наступній черговості: першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за іншими рішеннями суду. Отже, заборгованість ГУ ПФУ в Дніпропетровській області перед позивачем за рішенням суду про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальній сумі 88 923 грн. 13 коп. відноситься до третьої черги. Заходи щодо виконання судових рішень органами Казначейства та Казначейством (в розрізі спірних правовідносин) врегульовано, зокрема, нормами Порядку № 845. Пунктом 49 Порядку № 845 передбачено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Так, з урахуванням наведеного, та в межах наданих законодавчо повноважень Казначейством (на виконання п. 49 Порядку № 845) було скеровано Міністерству фінансів України пропозиції про необхідність збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 у передбачений бюджетним законодавством спосіб. Головне управління заперечує стосовно твердження позивача: «Надані Казначейством до відзиву копії пропозицій до Міністерства фінансів України і відповіді вказаного Міністерства на запити Казначейства носять загальний характер на загальні суми і не стосуються виконавчого листа на користь ОСОБА_1 (надалі позивач)», оскільки наводячи відповідне припущення, позивач не спростовує жодним чином, що вказані Казначейством суми не стосуються виконавчого листа на користь позивача, не підтверджує відповідною нормою законодавства факту порушення, невідповідності чи недотримання форми чи змісту відповідних пропозицій Казначейства цим нормам. Сам зміст пункту 49 Порядку № 845 не містить вимоги щодо конкретизації стягувачів та виокремлення суми за кожним виконавчим документом, наданим до виконання. Відтак, власне фрагментарне трактування законодавства та припущення стосовно форми і змісту відповідної документації не створює юридичного наслідку у вигляді процедурно-нормативних порушень в діях Казначейства, що в свою чергу могли би бути передумовою настання моральної шкоди. Разом з тим, у вказаних листах Казначейства по кожній із наявних черг зазначено: кількість судових рішень; суму заборгованості за цими судовими рішеннями. Таким чином, сама лише відсутність конкретизації певного виконавчого листа не означає не включення суми коштів, приведеної в ньому, до загального обсягу коштів, необхідних для виконання черговості, що утворилась і зазначені листи, на вимогу приписів окресленого законодавства і скеровуються з метою виконання судового рішення. Формуляр відповідних пропозицій не встановлений Порядком № 845, котрий прийнятий Постановою КМУ від 03.08.2011. Отже зазначені висновки позивача не знаходять підтвердження за профільною нормативною базою. Щодо порушення строку, про який позивач висновує наступним чином: «Тримісячний строк, визначений частиною четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 48 Порядку №845 для перерахування коштів стягувачу, був порушений відповідачем», то системою органів Казначейства на запити позивача неодноразово повідомлялась відповідна черговість виконання судових рішень, котра передбачається профільним законодавством. Відтак, зміна черговості органами Казначейства та безпосередньо Казначейством не може бути вжита з підстав: невідповідності нормам законодавства, котрими така черговість передбачена; порушення принципу справедливості та рівності. Зазначені норми профільного законодавства кореспондуються одна щодо одної і виголошеними у позові та відповіді на відзив твердженнями позивач в жодний спосіб не спростовує обов'язковості дотримання принципу черговості виконання судових рішень. Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які певний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Перевірка доцільності переступає компетенцію суду і виходить за межі судочинства. Тобто суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у від 12.03.2020 у справі № 910/15799/18. Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень діяв протиправно. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи. Наведена правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, також колегія суддів Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від вказаної позиції виносячи постанову від 30.04.2020 по справі № 804/2076/17. Пункт 49 Порядку № 845 передбачає, що коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає Міністерству фінансів (далі - Мінфін) пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція: "Подання Казначейством Мінфіну пропозицій відповідно до Порядку № 845 свідчить про використання наданих йому повноважень задля виконання судового рішення". Непоодинокими постановами, прийнятими Великою палатою Верховного суду надано узагальнену оцінку строкам здійснення повноважень державними органами. Недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків (постанова Верховного суду № 826/1432/18 від 09.06.2021). Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №800/426/17, від 06.12.2018 у справі №800/259/17, від 19.08.2021 у справі № 640/13881/19 викладена правова позиція щодо строковості виконання функцій державного органу: Самі собою строки поза зв'язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не матимуть правового значення, якщо в зобов'язаної особи існували певні об'єктивні обставини, які перешкодили належному виконанню функцій державним органом. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк (аналогічний висновок міститься у постанові ВП ВС12.09.2019 року № 9901/120/19. Системний аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.
24.10.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивачем зазначено про те, що відповідач-2 не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 02.10.2025 року передана судді Пруднику С.В.
06.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.
27.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Державної казначейської служби України Домашевської Віолетти Володимирівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач або стягувач), є пенсіонером МВС і з 2008 року перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (Закон №2262-ХІІ).
06.12.2024 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання і судових витрат.
31.01.2025 року рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі №201/15457/24 позов задоволено, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача інфляційні втрати та три проценти річних у загальній сумі 88 923 грн. 13 коп.
Судове рішення набрало законної сили.
На виконання рішення суду Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31.01.2025 року у справі №201/15457/24 видано виконавчі листи, які разом із заявою позивача про виконання судового рішення надійшли 20.03.2025 до Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області (далі - Головне управління Казначейства).
Після опрацювання документів по справі № 201/15457/24, Головним управлінням Казначейства виявлено, що в поданих виконавчих листах Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18.03.2025 року у справі № 201/15457/24 боржником у резолютивній частині вказано “Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області » проте, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21910427 боржник має найменування - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Згідно з п.9 Порядку, орган казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ видано або оформлено з порушенням установлених вимог.
Отже, Головним управлінням повернуто без виконання виконавчі листи Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18.03.2025 у справі № 201/15457/24 ОСОБА_1 для виправлення помилки у виконавчих листах.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16.04.2025 року виправлено описку допущену в ухвалі судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15.04.2025 року, а саме в назві відповідача в усіх відмінках: замість «Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області» зазначити вірно «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області».
08.05.2025 року виконавчі листи позивачем, як стягувачем, з заявою про виконання надані до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, ГУДКСУ) для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 88 923,13 гривень інфляційних витрат та три відсотки річних на підставі виконавчого листа Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі №201/15457/24 виданого 18.03.2025 року.
08.05.2025 року за вх. № 10-11034 Головним управлінням Казначейства зареєстровано повторну заяву позивача щодо виконання виконавчих листів.
Листом 04-10-10/6066 від 13.05.2025 року ГУДКСУ повідомило позивача, що на підставі п.33 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі по тексту Порядок №845), виконавчий документ 08.05.2025 року взятий на облік та поставлений у чергу на виплату. ГУДКСУ до цього часу виконавчий лист Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська по справі №201/15457/24 від 18.03.2025 року про стягнення 88 923,13 гривень не виконано, вказані грошові кошти позивачу не виплачені.
Позивач вважає, що тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 48 Порядку №845 для перерахування коштів стягувачу, є порушеним.
15.07.2025 року, з метою виконання судового рішення, позивач звернувся до ГУДКСУ з заявою (вхідний № М-11-115 від 15.07.2025 року) щодо невідкладного стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційні втрати та три проценти річних у загальній сумі 88 923 грн. 13 коп., (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять три гривень 13 коп.).
Листом від 22.08.2025 року №04-11-11/10978 Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повідомило позивачу наступне: “...Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - Головне управління) розглянуло заяву, яка надійшла 15.07.2025 вх. № М-11-115 та за результатами розгляду якої повідомляє наступне. Органи Державної казначейської служби України у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України та зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, що передбачені діючим законодавством України. Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державного бюджету виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. На виконання даної норми постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок). Щодо стану виконання судових рішень. Відповідно до п. 6 Порядку Головним управлінням 08.05.2025 вх. №10-11034 отримана уточнена заява, щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 88 923,13 гривень інфляційних втрат та три відсотки річних на підставі виконавчого листа Жовтневого районного суду в Дніпропетровській області від 18.03.2025 по справі № 201/15457/24. Відповідно до п. 28 Порядку Головним управлінням надіслано запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунок боржника, з якого буде проводитись безспірне списання коштів та надати відомості щодо стану виконання виконавчого листа. Після отримання відповіді, щодо неможливості виконання судового рішення від боржника, Головним управлінням відповідно до п.33 Порядку виконавчі листи постановлено у чергу за бюджетною програмою КПКВК 3504040. Згідно підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за черговістю надходження таких рішень. Відповідно до частини 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI)заборгованість за рішеннями судів, які надійшли до органів Казначейства з 16.10.2013 і знаходяться на виконанні за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду погашається у такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Отже, заборгованість за виконавчим листом Жовтневого районного суду в Дніпропетровській області від 18.03.2025 по справі № 201/15457/24 щодо стягнення 88 923,13 гривень інфляційних втрат та три відсотки річних з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області підлягає виконанню у третю чергу. Станом на 21.08.2025 сума коштів за судовими рішеннями, що надійшли раніше Вашого виконавчого документу становить 7 396 191 488.82 гривень. Частиною 1 статті 3 Закон №4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейством), зокрема, у разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таким чином, тільки Державна казначейська служба України (Казначейство) відповідно до наданих повноважень здійснює виконання судових рішень виключно у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою для виконання рішень суду (ст.3 Закон №4901-VI) та у порядку черговості надходження виконавчих документів, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на поточний рік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачено 100 млн. гривень. Згідно статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до статті 24 Конституції України Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Отже, після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше, Державна казначейська служба України здійснить заходи щодо перерахування коштів на Вашу користь. Щодо компенсації та інфляційних втрат. Згідно з ч.1 ст.5 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до п.50 порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок) компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується Казначейством, якщо боржником є державний орган. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство) - п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України №460/2011 від 13.04.2011р., п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ №215 від 15.04.2015р. Відповідно до п.7 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України №460/2011 від 13.04.2011р., п.9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ №215 від 15.04.2015р. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворенні в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до зазначеного, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів є Державна казначейська служба України (Казначейство), а територіальним органом Казначейства є Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, і вони є окремими юридичними особами (Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 651).
Позивач, вважаючи бездіяльність Державної казначейської служби України (щодо невиконання, протягом тривалого часу, виконавчого листа №201/15457/24 виданого 18.03.2025 року про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 88 923 гривень 13 коп. протиправною, звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі- Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901- VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частини 2, 4 статті 3 Закону № 4901-VI передбачають, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду; перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до частин 2, 6 статті 4 Закону № 4901-VІ у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.
За приписами пункту 3 Розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» вищевказаного Закону виконавчий документ про стягнення судового збору віднесено до третьої черги погашення заборгованості.
На виконання вимог цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року за № 440, затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, згідно з пунктом 20 якого, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).
Відповідно до пункту 2 Порядку №845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Таким чином, відповідальним за виконання судових рішень, які гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКСУ (Казначейство), яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Абзацами першим, другим пункту 48 Порядку № 845 визначено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
У цьому контексті суд зауважує, що встановлений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак у тримісячний строк.
Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 160/6770/19 та від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21, від 29 травня 2025 року у справі №580/3002/23.
Враховуючи вказані норми, суд вважає, що тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI та пунктом 48 Порядку № 845, для перерахування коштів позивачеві, був порушений Державною казначейською службою України.
Зі змісту пункту 49 Порядку №845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.
Приписи цього пункту вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.
Аналогічний висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку №845 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17 і підстави для відступу від нього відсутні.
Суд не приймає до уваги доводи Казначейства про те, що ним надано належні докази про направлення до Міністерства фінансів України листів із пропозиціями про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040, оскільки адресовані Міністерству фінансів України з цього приводу листи, стосуються інших періодів та інших справ і не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого листа, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України», а також не йдеться про збільшення бюджетних призначень для виконання саме рішення у справі №201/15457/24 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 88 923 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) гривень 13 коп.
Суд погоджується з твердженням позивача про тривалу бездіяльність відповідача щодо невиконання виконавчого листа №201/15457/24 виданого 18.03.2025 року, оскільки строк, визначений пунктом 48 Порядку № 845 для перерахування коштів стягувачу порушений ДКС України. Доказів протилежного, відповідачем-1 не надано.
Отже, суд вбачає протиправну бездіяльність Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) щодо невиконання, протягом тривалого часу, виконавчого листа №201/15457/24 виданого 18.03.2025 року про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 88 923 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) гривень 13 коп.
Щодо моральної шкоди.
У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Позивачем жодними доказами не доведено суду, що бездіяльністю відповідача нанесена позивачу моральна шкода в такому розмірі.
Застосовуючи наведені вище правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Зазначення у позові про постійну психоемоційну напругу, депресивний стан, погане самопочуття, що виникли внаслідок порушення органом державної влади прав його прав, не можуть слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної казначейської служби України, відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) щодо невиконання, протягом тривалого часу, виконавчого листа №201/15457/24 виданого 18.03.2025 року про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 88 923 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) гривень 13 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник