05 грудня 2025 рокуСправа №160/28764/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) № 047050032106 від 24.09.2025 року (на заміну рішення про відмову № 133850020543 від 18.07.2025 року у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 17.07.2001 по 16.05.2003.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.04.2005 по 07.05.2005 у ВАТ «Дніпровагонмаш».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за його заявою від 15.08.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, так як останній має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком № 2, страхового стажу та досяг необхідного пенсійного віку.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач 15.08.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пільгової пенсії за віком. Відповідачем-2 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з тим, що відсутній страховий стаж. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачі, відзив на позовну заяву не надали; ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.10.2025 року була доставлена до електронного кабінету відповідача 07.10.2025р.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
15.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 133850020543 від 18.07.2025 року Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
З даного рішення вбачається, що вік позивача складає 55 років, страховий стаж особи становить 30 років 09 місяців 06 днів, пільговий стаж за Списком №2 становить 12 років 06 місяців 19 днів.
У вищевказаному рішенні про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах Відповідач-1 вказав, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, а до пільгового стажу не зараховано період роботи за пільговою довідкою від 30.04.2025 № 2/17-ВK з 01.04.2005 по 07.05.2005, оскільки в довідці не вірно зазначена дата народження заявника, що не відповідає паспортним даним.
У рішенні № НОМЕР_2 від 18.07.2025 року Відповідачем-1 не було конкретно вказано який саме період страхового стажу не було зараховано Позивачу пенсійним органом та на якій підставі.
До вищевказаного рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 був отриманий розрахунок стажу (форма РС-право), з якого вбачається, що період роботи останнього у Приватному підприємстві СУ-21 з 17.07.2001 по 16.05.2003 (згідно записів його трудової книжки) було враховано не в повному обсязі, тобто вибірково з 01.09.2002 по 30.09.2002 (03 міс. 11 днів).
Щодо даного періоду роботи пенсійним органом не було надано оцінки в рішенні про відмову у призначенні пенсії, тому Позивач через представника адвоката Бажана В.I. звернувся до Відповідача-1 та Відповідача-2 із адвокатським запитом від 22.09.2025 року, в якому просив: підготувати та надати документально підтверджену інформацію з пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме:
- правові підстави не включення до страхового стажу періоду роботи у Приватному підприємстві СУ-21 з 17.07.2001 по 16.05.2003 (згідно записів його трудової книжки) у повному обсязі, на підставі наданих документів при поданні заяви від 15.08.2025 року.
У відповідь на адвокатський запит Позивачем було отримано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047050032106 від 24.09.2025 року (на заміну рішення про відмову №133850020543 від 18.07.2025 року), яким було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Окрім того, у рішенні № 047050032106 від 24.09.2025 року було вказано, що: «Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи за записами трудової книжки НОМЕР_3 від 01.05.1993, з 17.07.2001 по 16.05.2003, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до управління Пенсійного фонду, до страхового стажу зарахований за індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 вересень 2002.
Для зарахування вказаного періоду роботи, необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
До пільгового стажу не зараховано період роботи за пільговою довідкою від 30.04.2025 №2/17-ВK з 01.04.2005 по 07.05.2005, оскільки в довідці не вірно зазначена дата народження заявника, що не відповідає паспортним даним.
Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній страховий стаж».
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047050032106 від 24.09.2025 року (на заміну рішення про відмову №133850020543 від 18.07.2025 року) протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - «Закон № 1788-ХІІ») на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Норма, яка викладена у п. б) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» кореспондується із частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015 року. Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-ХІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років,
3 них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 1512 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту
4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1 -р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1 -р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:
застосуванню підлягають положення Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-УШ) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213- VIII.
Припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-ІУ, які регламентують спірні правовідносини та рішення Відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, вважаємо, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо підвищення пенсій» № 2148-УІІІ, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Таким чином, у відношенні до Позивача слід застосовувати статтю 13 Закону № 1788-ХІІ, як для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вік Позивача на момент звернення до органів ПФУ - 55 років.
На даний момент загальний страховий стаж Позивача за підрахунками Відповідача-1 становить 28 років 9 місяців 6 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком № 2 становить 12 років 6 місяців 19 днів.
Щодо незарахування до страхового стажу період роботи з 17.07.2001 по 16.05.2003року позивача, суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 № 1788- ХІІ (далі - «Закон № 1788-ХІІ») основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - «Порядок № 637»).
Згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до пункту 20 зазначеного Порядку для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховується до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.05.1993 року ОСОБА_1 містить наступні записи (вибірково, що стосується спірних періодів роботи):
- 17.07.2001 - Приватне підприємство СУ-21 прийнятий слюсарем 5 розряду;
- 27.03.2002 - переведений гідроізолювальником та теплоізолювальником;
- 16.05.2003 - звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Даний період роботи не зарахований, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до управління Пенсійного фонду, до страхового стажу зарахований за індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 вересень 2002.
Позивач не погоджується із таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України № 1058-ІУстрахові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України №105 8-ІУ страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-ІУ).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України № 1058-ІУ відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Частиною першою статті 16 Закону № 2464-УІ встановлено, що Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації;
накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1).
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІУ періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок щодо внесення даних в індивідуальні відомості про застраховану особу та внесення відомостей по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Тому, відповідальність за не внесення індивідуальних відомостей про застраховану особу та несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке внесення відомостей та нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України Позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 2001 по 2003 роки, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржувані періоди для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.
Таким чином, страховий стаж, набутий до 01.01.2004 р., підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_3 від 01.05.1993 року.
Відсутність відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.
Відтак, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством- страхувальником свого обов'язку щодо належного внесення індивідуальних відомостей та належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 23.07.2019 у справі № 617/927/17.
Враховуючи викладене, період роботи позивача з 17.07.2001 по 16.05.2003 безпідставно не врахований до його страхового стажу, а не зарахування Відповідачем-1 такого періоду порушує право Позивача на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-ІV.
Щодо незарахування до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.04.2005 по 07.05.2005 у ВАТ «Дніпровагонмаш», суд зазначає наступне.
Трудова книжка серії НОМЕР_3 від 01.05.1993 року ОСОБА_1 містить наступні записи (вибірково, що стосується спірних періодів роботи):
- 01.04.2005 - прийнятий до ковальсько-пресового цеху ВАТ «Дніпровагонмаш» на посаду коваль на молотах і пресах 4 розряду;
- 07.05.2005 - звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 30.04.2025 № 2/17-ВК ОСОБА_1 працював повний робочий день у ВАТ «Дніпровагонмаш» у ковальсько-пресовому цеху у період з 01.04.2005 по 07.05.2005 (вибірково 00 років 01 місяць 06 днів), на посаді (за професією) коваль на молотах та пресах, що передбачено Списком № 1 розділ XI п. 2а) 11,2а у відповідності до Постанови КМУ № 36 від 16.01.2003 року.
Тобто, можна зробити висновок, що записи у трудовій книжці Позивача щодо спірного пільгового періоду роботи співпадають із даними у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 30.04.2025 № 2/17-ВК, яка видана на ім'я ОСОБА_1 . Тобто, роботодавцем (ВАТ «Дніпровагонмаш») підтверджено, що з 01.04.2005 по 07.05.200 (вибірково 00 років 01 місяць 06 днів), Позивач працював на посаді (за професією) коваль на молотах та пресах, що передбачено Списком № 1 розділ XI п. 2а) 11.2а у відповідності до Постанови КМУ № 36 від 16.01.2003 року.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області період роботи позивача з 01.04.2005 по 07.05.2005 року не зарахував, оскільки в довідці не вірно зазначена дата народження заявника, що не відповідає паспортним даним.
Більш того, згідно зі ст. 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ч. З ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІУ органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У разі наявності сумнівів щодо виданої уточнюючої довідки та її змісту відповідач- 1 мав у своєму розпорядженні вищевказані повноваження щодо перевірки відповідних обставин, чого не зробив, чим також допустив порушення вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та прав позивача.
Окрім цього, виявлені розбіжності не можуть мати своїм наслідком відмову у призначенні пенсії позивача, оскільки позивач не несе відповідальності за правильність складання відповідної уточнюючої довідки.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 13.02.2020 року у справі №607/14668/16-а, постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 року у справі № 280/7020/22.
Тобто, у разі необхідності перевірки певних періодів роботи позивача або підтвердження відповідних записів у трудовій книжці, відповідач-1 може самостійно звернутись до підприємства із запитом або з перевіркою.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Отже, враховуючи вищенаведене, вважаємо, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не належним чином дослідив подані позивачем документи, зокрема, відомості трудової книжки позивача та уточнюючої довідки.
Згідно п. 20 Порядку № 637 у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) містять інформацію про спеціальний стаж ОСОБА_1 за періоди роботи у 2005 році за кодом підстави для обліку спецстажу «ЗПЗ013А1».
Звертаємо увагу, що за змістом правозастосування, яке міститься у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №160/23817/23 довідка форми ОК-5 є належним джерелом відомостей про пільговий стаж особи в спорах цієї категорії.
Довідка з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОК-5 містить інформацію про те, що стаж Позивача у спірні періоди роботи повинен обраховуватися як пільговий за Списком № 1, підтвердженням чому є код підстави для обліку спецстажу ««ЗПЗ013А1» (список № 1) довідки форми ОК-5.
Однак, з невідомих Позивачу причин, Відповідач-1 жодним чином не бере до уваги дані з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОК-5 для підтвердження пільгового періоду роботи.
Отже, Позивачу має бути зараховано до пільгового стажу період роботи за пільговою довідкою від 30.04.2025 № 2/17-ВК з 01.04.2005 по 07.05.2005.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за заявою від 15.08.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, суд зазначає про таке.
Відповідач, виконуючи зазначене рішення суду, повинен буде здійснити розрахунок страхового стажу позивача.
Суд звертає увагу, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо здійснення розрахунку страхового стажу позивача, а також вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його призначати пенсію, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Однак суд у відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України виходить за межі заявлених позовних вимог та зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, подану 15.08.2025 року, з урахуванням висновків суду, наведених в даному рішенні.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ у Київській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення Головним управління ПФУ у Київській області.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ у Київській області, зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 24.09.2025 р., а отже права позивача Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не порушені.
Тому суд вважає за необхідне, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 17.07.2001 по 16.05.2003року та до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.04.2005 по 07.05.2005 у ВАТ «Дніпровагонмаш».
Підсумки наведені в даному рішенні, в сукупності дають підстави для висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047050032106 від 24.09.2025 року (на заміну рішення про відмову № 133850020543 від 18.07.2025 року) щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. ОСОБА_1 прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню судом.
За правилами частин 1 та 2статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно доп.5 ч. 1ст. 244Кодексуадміністративного судочинства України під час
ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.
На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені судові витрати у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 77, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 122933548) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26,м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) № 047050032106 від 24.09.2025 року (на заміну рішення про відмову № 133850020543 від 18.07.2025 року у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 17.07.2001 по 16.05.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.04.2005 по 07.05.2005 у ВАТ «Дніпровагонмаш».
Зобов'язати Головне управління ПФУ у Київській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, подану 15.08.2025 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін