05 грудня 2025 рокуСправа №160/26265/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області № 262340031462 від 01.08.2025 року про відмову у призначенні їй пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 01.11.1985 року по 05.05.1996 року, в т.ч. період перебування у декретній відпустці з 21.09.1990 року по 18.10.1992 року, згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 20.09.1982 року та призначити і виплатити їй пенсію за віком з 24.07.2025 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 24.07.2025 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, отримала рішення відповідача № 262340031462 від 01.08.2025 року про відмову у призначенні їй пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Так, рішенням пенсійного органу до її загального трудового стажу не зараховано періоди - роботи відповідно до наданої трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.09.1982, оскільки відсутній документ, що підтверджував би зміну прізвищ ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та період догляду за дитиною до 3-х років 1990 року народження, оскільки у свідоцтві про народження невідповідність прізвища матері з паспортними даними матері. Позивач вважає, що вказане рішення є необґрунтованим та таким, що позбавляє її права на пенсійне забезпечення, оскільки нею було надано всі документи в яких відображено зміну прізвища та містяться відповідні записи про її роботу. Записи зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.161 КАС України.
На виконання ухвали суду, 24.09.2025 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано докази сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Ухвалою суду від 29.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду 16.10.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на підставі всебічного, повного і об?єктивного розгляду всіх поданих документів Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №262340031462 від 01.08.2025 на звернення позивача до територіальних органів Пенсійного фонду України. Так, пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років. Вік позивача 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" становить 32 років.
Відповідно до ч.2 ст.26 цього Закону, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності стажу від 25 до 35 років або після досягнення 65 річного віку за наявності стажу 15 років. Згідно із п.2 ст.24 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж позивача на момент винесення рішення становив 30 років 9 місяців 7 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: до загального стажу не враховано періоди роботи відповідно до наданої трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1982, оскільки відсутній документ, що підтверджував би зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та період догляду за дитиною до 3-х років 1990 року народження, оскільки у свідоцтві про народження невідповідність прізвища матері з паспортними даними матері. Враховуючи вищевикладене, відповідачем правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" в зв?язку з відсутністю у неї необхідного стажу, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяви, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 24.07.2025 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області та прийнято рішення №262340031462 від 01.08.2025 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком.
Спірним рішення встановлено, що страховий стаж позивача становить 30 років 9 місяць 7 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача відповідно до наданої трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1982, оскільки відсутній документ, що підтверджував би зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та період догляду за дитиною до 3-х років 1990 року народження, оскільки у свідоцтві про народження невідповідність прізвища матері з паспортними даними матері.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
В силу статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова КМУ від 12.08.1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року №637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 р. (далі - Інструкція № 162).
Згідно із п.2.3 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно із абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно із пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, суд доходить висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
В свою чергу, відповідач обґрунтовуючи підстави для не зарахування позивачу періоду роботи з 01.11.1985 року по 05.05.1996 року, в т.ч. період перебування у декретній відпустці з 21.09.1990 року вказав, що відсутній документ, що підтверджував би зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та зазначив, що у свідоцтві про народження невідповідність прізвища матері з паспортними даними матері.
Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 20.09.1982 року, копію якої надано до матеріалів справи, та встановлено, що на першій сторінці трудової книжки її прізвище зазначено як « ОСОБА_4 ».
Прізвище « ОСОБА_4 » закреслено та записано нові дані « ОСОБА_2 », підстави для внесення відповідних змін, зазначено, що прізвище змінено на підставі свідоцтва про одруження від 14.10.1983 р.
Крім того, позивачем надано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, з якого вбачається, що прізвище до реєстрації шлюбу ОСОБА_4 , після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 .
Прізвище « ОСОБА_2 » закреслено та записано нові дані « ОСОБА_3 », підстави для внесення відповідних змін, зазначено, що прізвище змінено на підставі свідоцтва про одруження.
Прізвище « ОСОБА_3 » закреслено та записано нові дані « ОСОБА_2 », підстави для внесення відповідних змін, зазначено, що прізвище змінено на підставі свідоцтва про розлучення № НОМЕР_3 .
Крім того, до позовної заяви позивачем надано свідоцтво про народження ОСОБА_5 від 30.06.1990 НОМЕР_4 вбачається, що матір'ю є ОСОБА_6 , та свідоцтво про розлучення № НОМЕР_3 , відповідно до якого шлюб між громадянином ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірвано. Прізвище після розірвання шлюбу громадянки: ОСОБА_2 .
Також, з довідки Управління освіти Деснянського району м.Києва від 28.07.2025 року за №38-2187), вбачається, що ОСОБА_8 дійсно була прийнята вихователем в дошкільну установу №756 Дніпровського району міста Києва 01.11.1985 року (наказ по д/у № 756 від 21.10.1985 року №4§8) та звільнена 06.05.1996 року (наказ по д/у № 756 від 05.05.1996 року). Згідно із наказом по д/у № 756 від 24.09.1990 №182 § 2 з 21.09.1990 по 21.12.1992 ОСОБА_1 перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 1,5 року. 3 19.10.1992 ОСОБА_1 приступила до обов?язків вихователя після відпустки по догляду за дитиною (наказ по д/у № 756 від 19.10.1992 №75). За даний період роботи у відпустці без збереження заробітної плати не перебувала.
Як видно з матеріалів справи та не заперечується сторонами, станом на момент виникнення спірних відносин відповідачем не було встановлено відсутності трудової книжки позивача або відповідних записів у ній щодо спірних періодів, наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи, які б унеможливлювали зарахування спірних періодів до її страхового стажу.
Однак, суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період її роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд при розгляді справи вказує на імперативні приписи ч.5 ст.242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зазначає, що дійсно ОСОБА_1 в додатках не було надано свідоцтво про шлюб з ОСОБА_7 , проте відповідач мав право додатково витребувати у позивача цей документ, проте замість цього поставився до розгляду її заяви формально, ухвалив необґрунтоване рішення.
Отже, за встановлених обставин та наявного правового регулювання, суд робить висновок, що незарахування Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.11.1985 року по 05.05.1996 року, в т.ч. період перебування у декретній відпустці з 21.09.1990 року по 18.10.1992 року, згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1982, є протиправним.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів до загального стажу, а тому її порушені права підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області № 262340031462 від 01.08.2025.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання призначити їй пенсію, то суд зазначає таке.
З практики Європейського суду випливає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Частиною першою статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, зокрема, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Отже, вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача в цій частині позовних вимог є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 24.07.2025 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1985 року по 05.05.1996 року, в т.ч. період перебування у декретній відпустці з 21.09.1990 року по 18.10.1992 року, згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 20.09.1982 року, та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позову позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1211,20 грн.
Разом з тим, враховуючи, що позовну заяву позивачем до суду подано через підсистему «Електронний суд», то в силу положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» позивач мав сплатити 968,96 грн. судового збору.
Враховуючи, що позов задоволено, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 968,96 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
При цьому надмірно сплачений судовий збір у розмірі 242,24 грн., згідно із положеннями п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.08.2025 року № 262340031462 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.07.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1985 року по 05.05.1996 року, в т.ч. період перебування у декретній відпустці з 21.09.1990 року по 18.10.1992 року, згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1982 року, та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) судові витрати по справі у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма