26 листопада 2025 року Справа 160/18466/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В.,
за участі секретаря судового засідання - Дубина Ю.О.
представника позивача - Тиховліс В.Р.
представника відповідача - Герасименко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду та клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та податкової вимоги, -
Позивач звернувся з позовом до суду у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення:
від 22.08.2024 р. № 0538452409 на суму 1020 грн за платежем податок на доходи фіз осіб, що спл подат агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п;
від 22.08.2024 р. № 0538482409 на суму 34 768,61 грн за платежем Податок на додану вартість;
від 22.08.2024 р. № 0538462409 на суму 7390,00 грн за платежем Податок на додану вартість;
від 22.08.2024 р. № 0538422409 на суму 1 492 865,00 грн за платежем Податок на додану вартість;
від 22.08.2024 р. № 0538392409 на суму 1020 грн за платежем Адмін.штрафи та інші санкції;
від 22.08.2024 р. № 0538372409 на суму 85 847,82 грн за платежем Військ збір, що сплач фізич особ за результатами річного декларування;
від 22.08.2024 р. № 0538332409 на суму 1 030 173,76 грн за платежем Податок на доходи фіз осіб, що спл фіз особами за результатами річного декларування.
Визнати протиправною і скасувати податкову вимогу від 04 грудня 2024 року №0033114-1309-0436.
Ухвалою суду від 26.06.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Позивач подав клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що позивач не отримав вчасно оскаржувані податкові повідомлення - рішення та податкову вимогу, оскільки з 27.09.2023 року позивач не перебуває на території України. Про існування оскаржуваних рішень позивачем довідався під час розгляду справи № 160/11984/25. А тому вважає, що строк звернення з позовом до суду пропущений позивачем з поважних причин.
Відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду. Оскаржувані рішення направлено на податкову адресу позивача, а тому вважаються врученими платнику податку у день зазначений поштовою службою в повідомлені про вручення із зазначенням причин невручення. Строк оскарження податкових повідомлень - рішень та податкової вимоги становить 6 місяців, який на момент звернення позивача з позовом до суду сплив.
Суд, дослідивши клопотання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Суд під час відкриття провадження у справі не вирішував питання стосовно дотримання позивачем строків звернення з позовом до суду.
Предметом спору є податкові повідомлення - рішення та податкова вимога.
З позовом до суду позивач звернувся 24.06.2025 року через систему Електронний суд.
Оскаржувані податкові повідомлення - рішення направлялись на податкову адресу позивача та були повернуті з відміткою відділення поштового зв'язку «За закінченням терміну зберігання» 09.09.2024 року.
Судом також встановлено, що з 27.09.2023 року позивач не перебуває на території України, що підтверджується копією листа Державної прикордонної служби України від 09.07.2025 року № 09/07, який міститься у матеріалах справи.
Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).
У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Судом під час розгляду справи не встановлено факту вручення відповідачем позивачу копій оскаржуваних рішень раніше дати 05.06.2025 року, про яку вказує позивач у заяві про поновлення строку звернення з позовом до суду.
Враховуючи право на звернення до суду, передбачене ч.1 ст. 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, приймаючи до уваги те, що позивач з 27.09.2023 року не знаходився на території України, то суд вважає за необхідне визнати поважною причину пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та необхідність його поновлення.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.122, 240,256 КАС України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з позовом до суду - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду.
Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя С.В. Златін