03 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 826/13793/15
Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Андрусенко О. О.,
суддів Димарчук Т. М., Костюкевича С. Ф.,
при секретарі судового засідання Купалової Т. В.,
за участю представника позивача Тарасенка О. В.,
представника відповідача ДПС України Захарова К. С.,
представника відповідача ГУ ДПС у Київській області Цатуряна Е. В.,
представник відповідача Міністерства юстиції України Савчук Г.Р.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, Міністерства юстиції України, Міністерства доходів і зборів України, Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - виконуючий обов'язки Голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України, Головного управління ДФС України у Київській області, Державної податкової інспекції у м. Славутич ГУ Державної фіскальної служби України у Київській області, Міністерства юстиції України, третя особа - в. о. голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України - виконуючого обов'язки директора організаційно-розпорядчого департаменту Державної фіскальної служби України Романчук Наталія Анатоліївна про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади».
Позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, а прийнятий наказ таким, що суперечить Конституції України та КЗпП України, оскільки його звільнили з посади лише за перебування на посаді, чим порушено конституційні гарантії, при цьому зазначив, що Закон України «Про очищення влади» є неконституційним та таким, що не відповідає Міжнародним стандартам права. Позивач наголосив, що починаючи з 2001 року він працював на державній службі, починав свою кар'єру з найнижчих посад, не обіймаючи жодних посад, які б навіть теоретично могли б становити значну загрозу для прав людини та демократії, не мав жодних дисциплінарних стягнень та скарг. Також ОСОБА_1 зазначив, що наказ Державної фіскальної служби України №117 про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів було винесено 24.02.2015, а він у період з 23.02.2015 по 17.06.2015 перебував на лікарняному у зв'язку з травмою ноги, а тому не мав фізичної можливості ознайомитися з таким наказом та не був повідомлений про час та строки проведення такої перевірки. Лише після одужання 17.06.2015 його ознайомили з наказами від 24.02.2015 №117 та від 12.06.2015 №548-о, у зв'язку з чим 19.06.2015 він власноручно подав на ім'я голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади». З урахуванням цього зауважив, що наказ від 12.06.2015 №548-о, на підставі якої його було звільнено із займаної посади, був виданий в період його тимчасової непрацездатності, чим порушено вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 5-14).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2015 відкрито провадження в адміністративній справі №826/13793/15 (т. 1 а.с. 1).
У запереченнях на позов представники Державної фіскальної служби України, Міністерства доходів і зборів України, Головного управління ДФС у Київській області та Державної податкової інспекції у м. Славутич ГУ Державної фіскальної служби України у Київській області позовні вимоги не визнали та у їх задоволенні просили відмовити повністю, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не подав у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки заяву, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про очищення влади», що відповідно до частини третьої цієї статті є самостійною підставою для звільнення його із займаної посади та застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. При цьому, зазначили, що положення даного Закону не містять жодних застережень з приводу можливості продовження терміну подання заяви про проведення перевірки в рамках закону у зв'язку з перебуванням особи у відпустці або на лікарняному. З урахуванням цього вважають, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о ОСОБА_1 правомірно було звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» (т. 1 а.с.48-50, 72-76, 101-105).
У запереченнях представник Міністерства юстиції України також просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о прийнятий в межах повноважень, а процедура звільнення ОСОБА_1 відбулась в рамках чинного законодавства, з огляду на пряму дію норм Закону України «Про очищення влади». При цьому, зауважив, що Міністерством юстиції України було правомірно внесені відомості про позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», з дотриманням норм чинного законодавства (т. 1 а.с.137-142).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2015 зупинено провадження у справі №826/13793/15 (т. 1 а.с. 145-146).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2021 поновлено провадження в адміністративній справі №826/13793/15 (т. 1 а.с. 153-154).
У судовому засіданні 07.09.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва протокольною ухвалою замінив відповідачів Державну фіскальну службу України та Комісію з реорганізації Міністерства доходів і зборів України на Державну податкову службу України, а також відповідачів Головне управління ДФС України у Київській області та Державну податкову інспекцію у м. Славутич Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області на Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (т. 2 а.с. 142-143).
Станом на 15.12.2022- день набрання чинності Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було та відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону №2825-IX (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.07.2024 №3863-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») її передано на розгляд та вирішення Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №826/13793/15 (т. 3 а.с.3-4)
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 внесено виправлення у вступну та резолютивну частини ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 про прийняття справи до провадження в адміністративній справі №826/13793/15, а саме щодо найменувань відповідачів (т. 3 а.с. 42).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 вирішено розгляд даної справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів; призначено у справі підготовче засідання (т. 3 а.с. 43).
Представник Міністерства юстиції України подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що саме на виконання статті 7 Закону України «Про очищення влади» та на підставі листа Державної фіскальної служби України від 15.06.2015 № 14355/5/99-99-04-01-02-16 відомості стосовно ОСОБА_1 були внесені до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Відтак, дії Міністерства юстиції України щодо внесення до Реєстру відомостей відносно позивача є законними та правомірними. У свою чергу, законодавством України визначений порядок та вичерпний перелік обставин для вилучення відомостей про особу з Реєстру, а тому вимоги позивача до Міністерства юстиції України щодо зобов'язання Мін'юсту вилучити відомості стосовно нього з Реєстру є передчасними (т. 3 а.с. 16-19).
У відзиві на позовну заяву представник Державної податкової служби України позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що відновлення порушеного права ОСОБА_1 у частині поновлення на посаді (поновлення, переведення на рівнозначну посаду) начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області не належить до повноважень голови Державної податкової служби України. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також зазначив, що згідно зі статтею 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Однак позивач не перебував у трудових відносинах з апаратом Державної податкової служби України, а Державна податкова служба України не здійснює ведення обліку робочого часу та нарахування заробітної плати працівникам територіальних органів Міністерства доходів і зборів (т. 3 а.с. 59-64).
У поясненнях представник Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби також просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що Головне управління ДФС України у Київській області на даний час перебуває в стані припинення, а тому Головне управління ДПС у Київській області не може бути відповідачем за пред'явленими позовними вимогами (т. 3 а.с. 75-82).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 залучено до участі у справі співвідповідачів - Міністерство доходів і зборів України, Державну фіскальну службу України, Головне управління ДФС у Київській області (т. 3 а.с. 118-121).
У відзиві на позовну заяву представник Головного управління ДФС у Київській області просив у задоволенні позову відмовити повністю, додатково зазначивши, що Головне управління ДФС у Київській області на даний час перебуває в стані припинення, у зв'язку з чим свої функціональні повноваження не здійснює (т. 3 а.с. 155-157).
17.06.2025 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, в якій позовні вимоги виклав у такій редакції: 1) визнати нечинним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області, 2) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області або рівнозначній посаді в Головному управлінні ДФС у Київській області з 13.06.2015; 3) стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.06.2015 до дня поновлення на посаді з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період з 13.06.2015 по 12.12.2020; 4) стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн; 5) зобов'язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1 , як про особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частинами 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» (т. 3 а.с.180-185).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 4 а.с.17-19).
У судовому засіданні 03.12.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, а представники відповідачів просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 з 2001 року працював в системі податкових органів на різних посадах, про що свідчать записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с.19-26).
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 24.05.2013 №827-о ОСОБА_1 у порядку переведення призначено на посаду начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області, звільнивши з посади начальника державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Київської області Державної податкової служби (т. 3 а.с. 149).
У період з 23.02.2015 по 12.06.2015 включно позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності та у зазначений період до виконання службових обов'язків не приступав, про що свідчать листки непрацездатності серії АГН № 213654, АГН №213837, АГН №259016, АГН №185753, АГН №218324, АГН №094853, АГН №216034, АГН №218934 (т. 1 а.с. 32-33, 129-136) та лист Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління ДФС у Київській області від 17.08.2015 (т. 1 а.с.128).
24.02.2015 Державною фіскальною службою України видано наказ №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів», згідно з яким розпочато перевірку відповідно до Закону України «Про очищення влади», зокрема, стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів, зокрема, Головного управління Міндоходів у Київській області з 23.03.2015. Пунктом 2 наказу приписано Департаменту комунікацій ДФС розмістити наказ у день його реєстрації на офіційному веб-порталі ДФС, а пунктом 3 вказаного наказу приписано керівникам (головам комісій з реорганізації) територіальних органів Міндоходів: забезпечити доведення цього наказу в день його видання до відома осіб, зазначених у підпунктах 1.2 -1.4 пункту 1 цього наказу; надати особисто та забезпечити надання особами, зазначеними у підпунктах 1.2 -1.4 пункту 1 цього наказу, до Департаменту персоналу власноручно написаних заяв за формою, визначеною у додатках 1 або 2 Порядку (т. 1 а.с. 18).
Листом від 04.06.2025 №3176/8/10-36-04 Головне управління ДФС у Київській області повідомило Державну фіскальну службу України, що згідно листа ДПІ у м. Славутичі від 03.06.2015 №621/8/10-34-04/043 «Про надання інформації» ОСОБА_1 знаходиться на лікарняному з 23.02.2015, у зв'язку з цим його неодноразово в телефонному режимі (16.03.2015, 15.04.2015, 29.05.2015, 02.06.2015) запрошували до ДПІ у м. Славутичі для ознайомлення з наказом ДФС України від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів». На даний час ОСОБА_1 заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», не надав (т. 1 а.с. 54).
Також 12.06.2015 до Міністерства доходів і зборів України надійшла доповідна записка Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України №1492/99-99-04-01-02-18, якою повідомлено, що станом на 12.06.2015 ОСОБА_1 не подав заяви у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади», а тому на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України він підлягає звільненню із займаної посади з підстав, передбачених частиною третьою статті 4 Закону України «Про очищення влади» (т. 1 а.с.52-53).
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з 12.06.2015 звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади», листа Головного управління ДФС у Київській області від 04.06.2025 №3176/8/10-36-04, доповідної записки від 12.06.2015 №1492/99-99-04-01-02-18 (т. 1 а.с.51).
Матеріалами справи також підтверджено, що позивача ознайомлено з наказами від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів» та від 12.06.2015 №548-о «Про звільнення ОСОБА_1 » лише - 17.06.2015 (після виходу з лікарняного), про що свідчать його особисті підписи на таких наказах (т.1 а.с. 17, 18).
19.06.2015 позивач направив поштовим зв'язком на ім'я голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України власноручно написану заяву, в якій повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони, визначені частиною третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та надав згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей щодо нього відповідно до цього Закону, а також копію декларації про майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, копію сторінок паспорта громадянина України та копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (т. 1 а.с. 36-38). Вказана заява була зареєстрована 22.06.2015 (т. 1 а.с. 55-56).
Судом також встановлено, що до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» внесено інформацію про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (т. 1 а.с. 34-35).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади». У випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади» (частина друга статті 36 КЗпП України).
Так 16.10.2014 набрав чинності Закон України 16.09.2014 «Про очищення влади» №1682-VII (далі - Закон №1682-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною першою статті 1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII установлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Пунктом 4 частини другої статті 3 Закону №1682-VII також передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону № 1682-VII особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).
Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.
Як передбачено частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII, неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається: на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів; під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв'язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі; у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.
Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563 (далі - в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682-VII.
Згідно з пунктом пункту 49-1 Порядку № 563 перевірці підлягають особи, які займають посади, передбачені пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII, а також особи, за якими в установленому законодавством порядку зазначені посади зберігаються.
Пунктом 4 Порядку № 563 передбачено, що організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу).
Відповідно до пунктів 5-8 Порядку № 563, керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).
Рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці.
У разі коли в органі, в якому проводиться перевірка, відсутня технічна можливість для оприлюднення рішення про початок проведення перевірки в органі, такий орган надсилає зазначене рішення в день його прийняття у паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) на електронну адресу органу, якому підпорядковується зазначений орган. Орган, якому підпорядковується орган, в якому проводиться перевірка, у той самий день оприлюднює рішення на власному офіційному веб-сайті.
Особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу: 1) у разі незастосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону: власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1; копії, засвідчені підписом керівника кадрової служби і скріплені печаткою (далі - засвідчені копії): сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу паспорта та місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України); декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, складеної за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація).
Відповідно до пункту 10 Порядку № 563 повідомлення особою, яка підлягає перевірці, в заяві про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, або неподання нею заяви у строк, зазначений у пункті 8 цього Порядку, є підставою для звільнення особи з посади, що вона обіймає, не пізніш як на третій день після подання такої заяви або закінчення строку подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої відповідно частиною третьою або четвертою статті 1 Закону.
Згідно з пунктами 12, 13 Порядку № 563 керівник органу, який прийняв рішення про звільнення особи, зазначеної у пункті 10 цього Порядку, надсилає в день його прийняття до Мін'юсту в паперовій формі повідомлення про звільнення особи за формою згідно з додатком 6, відомості з якого не пізніш як на третій день з дня надходження до Мін'юсту вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр).
Відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону (прізвище, ім'я та по батькові, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, критерії, на підставі яких застосовується заборона, та строк, протягом якого до особи застосовується заборона), не пізніш як на третій день з дня їх надходження до Мін'юсту розміщуються на офіційних веб-сайтах Мін'юсту та органу, в якому проводиться перевірка.
Так, судом встановлено, що згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів» розпочато перевірку відповідно до Закону № 1682-VII стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів, зокрема, Головного управління Міндоходів у Київській області з 23.03.2015 (підпункт 1.3.2). Пунктом 2 наказу приписано Департаменту комунікацій ДФС розмістити наказ у день його реєстрації на офіційному веб-порталі ДФС, а пунктом 3 вказаного наказу приписано керівникам (головам комісій з реорганізації) територіальних органів Міндоходів: забезпечити доведення цього наказу в день його видання до відома осіб, зазначених у підпунктах 1.2 -1.4 пункту 1 цього наказу; надати особисто та забезпечити надання особами, зазначеними у підпунктах 1.2 -1.4 пункту 1 цього наказу, до Департаменту персоналу власноручно написаних заяв за формою, визначеною у додатках 1 або 2 Порядку (т. 1 а.с. 18).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу від 12.06.2015 №548-о, ОСОБА_1 з 12.06.2015 звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII (неподання заяви у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону № 1682-VII).
Однак суд наголошує, що у період з 23.02.2015 по 12.06.2015 включно позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності та у зазначений період до виконання службових обов'язків не приступав, про що свідчать листки непрацездатності серії АГН №213654, АГН №213837, АГН №259016, АГН №185753, АГН №218324, АГН №094853, АГН №216034, АГН №218934 (т. 1 а.с. 32-33, 129-136) та лист Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління ДФС у Київській області від 17.08.2015 (т. 1 а.с.128).
Тобто, на дату початку проведення перевірки позивач перебував на лікарняному.
Зі змісту листа Головного управління ДФС у Київській області від 04.06.2025 №3176/8/10-36-04 та доповідної записки Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України від 12.06.2015 №1492/99-99-04-01-02-18 (т. 1 а.с.52-54), фактично на підставі яких був прийнятий оскаржуваний у даній справі наказ від 12.06.2015 №548-о, слідує, що наказ Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 №117 був оприлюднений на офіційному веб-порталі ДВС та субсайтах територіальних органів ДФС. Також вказаними службовими документами було повідомлено як Державну фіскальну службу України, так і Міністерство доходів і зборів України про те, що згідно листа ДПІ у м. Славутичі від 03.06.2015 №621/8/10-34-04/043 «Про надання інформації» ОСОБА_1 знаходиться на лікарняному з 23.02.2015 у зв'язку з цим його неодноразово в телефонному режимі (16.03.2015, 15.04.2015, 29.05.2015, 02.06.2015) запрошували до ДПІ у м. Славутичі для ознайомлення з наказом ДФС України від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів». Оскільки ОСОБА_1 заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», не надав, то це є підставою для його звільнення із займаної посади з підстав, передбачених частиною третьою статті 4 Закону №1682-VII.
З цього приводу суд наголошує, що оприлюднення на веб-сайті рішення про початок проведення перевірки в органі та доведення про таке рішення відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці, - є окремими заходами з реалізації Закону № 1682-VII, які не підлягають ототожненню. Оприлюднення на веб-сайті рішення про початок проведення перевірки здійснюється з метою надання можливості невизначеному колу осіб ознайомитися з цим рішенням.
Так, вказаними законодавчими приписами не визначено певного способу доведення до осіб рішення про початок проведення перевірки в органі, проте, зі змісту пункту 6 Порядку №563 проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682-VII вбачається, що відповідна інформація доводиться особисто до посадової особи шляхом вчинення активних дій відповідальними особами такого органу, а не шляхом розміщення у загальнодоступних ресурсах для невизначеного кола осіб, оскільки, в такому разі обов'язок доведення рішення про початок проведення перевірки перетворюється на обов'язок особи, яка підлягає перевірці, постійно відстежувати загальнодоступні ресурси.
Розміщення на веб-сайті відповідного наказу про початок проведення перевірки, не є передбаченим законодавством належним способом та порядком доведення до відповідної особи вимог, що висуваються щодо необхідності подати відповідну заяву.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі №812/211/15 та від 27.07.2020 у справі № 804/7622/15, яку суд враховує при розгляді даної справи.
Відтак, суд зазначає, що перекладання на особу, яка знаходиться на лікарняному, обов'язку активного та постійного пошуку інформації щодо діяльності органу, в якому проводиться перевірка за Законом № 1682-VII, та щодо прийнятих таким органом рішень є необґрунтованим та безпідставним.
Також, як вбачається з листа Головного управління ДФС у Київській області від 04.06.2025 №3176/8/10-36-04 та доповідної записки Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України від 12.06.2015 №1492/99-99-04-01-02-18 позивача неодноразово в телефонному режимі (16.03.2015, 15.04.2015, 29.05.2015, 02.06.2015) було запрошено до ДПІ у м. Славутичі саме для ознайомлення з наказом ДФС України від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів» (т. 1 а.с.52-54).
При цьому, зазначені вище документи, на підставі яких був прийнятий оскаржуваний у даній справі наказ від 12.06.2015 №548-о, не містять інформації про ознайомлення позивача зі змістом наказу ДФС України від 24.02.2015 №117, в тому числі з датою початку проведення перевірки, від якої відбувається відлік десятиденного строку на подачу заяв, після спливу якого особа підлягає звільненню.
Отже, факт належного повідомлення позивача про початок перевірки та необхідність написання заяви засобами телефонного зв'язку спростовується встановленими вище обставинами справи.
Недоведення належним способом наказу про початок перевірки не надало можливості позивачу вчасно скористатися своїм правом на подання відповідної заяви.
Більше того, суд зауважує, що у період з 23.02.2015 по 12.06.2015 включно позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності, що очевидно позбавляло його можливості прибути до ДПІ у м. Славутичі для ознайомлення з наказом ДФС України від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів».
У свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 лише 17.06.2015 було ознайомлено, в тому числі з наказом від 24.02.2015 №117, про що свідчить його особистий підпис на такому наказі (т.1 а.с. 18), та 19.06.2015 він направив поштовим зв'язком на ім'я голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII, разом з необхідним пакетом документів (т. 1 а.с. 36-38).
При вирішенні даного спору застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частинами першою-третьою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі «A. проти Норвегії» від 9 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року).
У пунктах 310-315 рішення у справі «Полях та інші проти України» (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17 жовтня 2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявника з посади у зв'язку з неподанням заяви про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», зауважив на такому:
«Четвертого заявника звільнили та застосували до нього обмежувальні заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», через подання ним заяви про незастосування до нього Закону «Про очищення влади» із чотириденним запізненням (див. пункти 30 і 34).
Якщо передбачені Законом «Про очищення влади» заходи були застосовані до заявника лише через подання заяви з чотириденним запізненням, навіть якщо в іншому випадку ці заходи до нього не були би застосовні, Суд не може зрозуміти, як такі серйозні заходи могли вважатися пропорційними тривіальному характеру проступку заявника. Ні національні суди, ні Уряд жодним чином цього не пояснили. Особливість ситуації заявника полягала у тому, що на момент закінчення строку для подання заяви він хворів. Жодних аргументів, що затримка та подання ним заяви наступного дня після виписки з лікарні спричинили які-небудь проблеми у контексті загальної перевірки, наведено не було.
Суть відповідної заяви полягала у тому, що посадова особа повідомляла, застосовувалися до неї обмежувальні заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», чи ні . Проте у цій справі ніколи не робилося припущення про існування невідомих фактів у кар'єрі четвертого заявника, які могли би бути виявлені в його заяві. Безперечно єдиною можливою підставою для застосування Закону «Про очищення влади» було те, що у 2010 - 2014 роках він працював у податковій службі, і про це було добре відомо його роботодавцю, якому була подана заява, самій податковій службі. У цьому розумінні у цій справі обов'язок подати заяву відрізнявся від ситуацій, коли такий обов'язок мав на меті викриття певних потенційно прихованих фактів, таких як таємна співпраця зі службами безпеки колишніх тоталітарних режимів .
Тому Суд не може зрозуміти, як застосування такого серйозного обмежувального заходу через незначну затримку у поданні такої технічної заяви могло вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».
У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).
Таким чином, застосування такого заходу, як звільнення із служби з підстави, передбаченої абзацом першим частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII, не є ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов'язань за статтею 8 Конвенції.
Аналогічна правова позиція вже неодноразово була викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.05.2020 у справі №813/655/18, від 03.06.2020 в справі №812/1727/15, від 29.07.2020 у справі №820/5016/15.
Також суд зауважує, що за змістом статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
В той же час, з оскаржуваного наказу від 12.06.2015 №548-о слідує, що ОСОБА_1 було звільнено із посади з 12.06.2015 (т. 1 а.с.51), тобто в останній день перебування у стані тимчасової непрацездатності (т. 1 а.с. 136).
З урахуванням вище встановлених обставин справи та правових висновків Верховного Суду суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача, оскільки позивача було звільнено з посади виключно у зв'язку з тим, що він вчасно не подав заяви, передбаченої статтею 4 Закону № 1682-VII, при цьому перебуваючи протягом всього цього періоду у стані тимчасової непрацездатності, що не відповідає принципам пропорційності та верховенства права.
За таких обставин, наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області є протиправними та підлягає скасуванню.
Інші доводи сторін не змінюють цих висновків суду.
Відповідно до відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Обов'язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.05.2021 у справі №0840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 13.04.2023 у справі №540/3994/20 та ін.
На час вирішення спору Міністерство доходів і зборів України, наказ якого оскаржується, перебуває у стані припинення, але не припинене фактично (у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній відповідний запис), а позивач повинен бути поновлений саме на посаді, з якої його було протиправно звільнено, тобто на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області.
Вирішуючи питання щодо визначення дати, з якої позивача має бути поновлено на посаді, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110), днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, оскільки наказом Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о №536-о позивача звільнено з посади з 12.06.2015, то цей день є останнім робочим днем, тому поновлювати позивача на посаді слід з наступного дня після звільнення - з 13.06.2015.
Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як встановлено частиною першою статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Середній заробіток працівника, зокрема, визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 розділу І Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців четвертого, п'ятого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За приписами підпункту “б» абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За правилами пункту 10 розділу IV Порядку №100, який був чинним до 12.12.2020, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Коефіцієнт, на який необхідно коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував до тлумачення положень Порядку №100 для цілей обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з-поміж інших постанов, у постановах від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19, від 20.09.2022 у справі № 803/2375/14, від 22.02.2023 у справі 826/17709/14, від 04.09.2024 у справі №826/20158/14.
Виходячи з аналізу зазначених норм слідує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.
В той же час 12.12.2020 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, якою внесено зміни до Порядку №100, зокрема, виключено його пункт 10, однак, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04.11.2021 в справі №826/6301/15, від 20.01.2022 у справі №826/17709/14, від 25.01.2022 у справі №826/17708/14, від 18.04.2022 у справі №802/4032/14-а, від 28.04.2022 у справі №826/18143/14, від 27.09.2022 у справі №826/18139/14, від 29.11.2022 у справі №826/17616/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12.12.2020, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100, а у площині спірних правовідносин до 11.12.2020 середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно розраховувати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11.12.2020 пункт 10 Порядку №100 був чинним і підлягав застосуванню.
Як встановлено судом вище, позивача звільнили з посади з 12.06.2015 (т. 1 а.с.51), в той же час у період з 23.02.2015 по 12.06.2015 включно він перебував в стані тимчасової непрацездатності та у зазначений період до виконання службових обов'язків не приступав (т. 1 а.с. 128-136), тому з урахуванням вимог абзацу п'ятого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати повинно здійснюватися виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за січень-лютий 2015 року.
З довідки Головного управління ДФС у Київській області про середню заробітну плату ОСОБА_1 за січень-лютий 2015 року відповідно до Порядку №100 слідує, що у січні 2015 року заробітна плата позивача становила 3740,16 грн (у цьому місяці позивачем фактично відпрацьовано 19 робочих днів), а у лютому 2015 року - 1212,51 грн (у цьому місяці позивачем фактично відпрацьовано 11 робочих днів) (т. 4 а.с. 206). Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 165,08 грн ((3740,16 +1212,51)/30, де 30 кількість фактично відпрацьованих робочих днів у січні-лютому 2015 року).
Також на виконання вимог ухвали суду Головне управління ДФС у Київській області надало інформацію про те, що посадовий оклад ОСОБА_1 станом на дату звільнення 12.06.2015 становив 1466,00 грн. Також повідомлено, що розмір посадового окладу за посадою «начальник державної податкової інспекції» у період з 2015 по 2020 роки становив: з 01.12.2015 становив 1833,00 грн (наказ Державної фіскальної служби України від 21.12.2015 №989); з 01.05.2016 становив 4824,00 грн (наказ Державної фіскальної служби України від 24.05.2016 №465); з 01.01.2017 становив 5830,00 грн (наказ Державної фіскальної служби України від 25.01.2017 №34); з 01.01.2018 становив 7700,00 грн (наказ Державної фіскальної служби України від 29.01.2018 №52); з 01.01.2019 становив 8920,00 грн (наказ Державної фіскальної служби України від 20.02.2019 №133) (т. 4 а.с.143-144).
Таким чином, у зв'язку із підвищенням посадового окладу, розмір середньоденної заробітної плати (165,08 грн), що застосовується для обчислення середнього заробітку, підлягає коригуванню на відповідний коефіцієнт зростання відповідно до наведених вище даних.
На момент звільнення позивача (12.06.2015) з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області його посадовий оклад становив 1466,00 грн та не змінювався по 30.11.2015, тому коефіцієнт підвищення до цього періоду не застосовується. Відтак, за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 119, середній заробіток за час вимушеного прогулу за цей період з 13.06.2015 по 30.11.2015 включно склав 19644,52 грн (165,08 грн х119).
З 01.12.2015 по 30.04.2016 включно розмір посадового окладу становив 1833,00 грн. В результаті ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення коефіцієнт підвищення складає 1,25 (1833/1466). Відтак, середній розмір заробітної плати, скоригований на коефіцієнт підвищення склав 206,35 грн (165,08 х1,25), тому за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 106, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 21873,10 грн (206,35 x106).
З 01.05.2016 по 31.12.2016 включно розмір посадового окладу становив 4824,00 грн. Коефіцієнт підвищення - 2,63 (4824/1833). Відтак, середній розмір заробітної плати, скоригований на коефіцієнт підвищення склав 542,70 грн (206,35 х 2,63), тому за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 168, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 91173,60 грн (542,70 х168).
З 01.01.2017 по 31.12.2017 включно розмір посадового окладу становив 5830,00 грн. Коефіцієнт підвищення - 1,20 (5830/4824). Відтак, середній розмір заробітної плати, скоригований на коефіцієнт підвищення склав 651,24 грн (542,70 х1,20), тому за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 248, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 161507,52 грн (651,24 х248).
З 01.01.2018 по 31.12.2018 включно розмір посадового окладу становив 7700,00 грн. Коефіцієнт підвищення - 1,32 (7700/5830). Відтак, середній розмір заробітної плати, скоригований на коефіцієнт підвищення склав 859,63 грн (651,24 х1,32), тому за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 250, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 214907,50 грн (859,63 х250).
З 01.01.2019 по 11.12.2020 включно розмір посадового окладу становив 8920,00 грн. Коефіцієнт підвищення - 1,15 (8920/7700). Відтак, середній розмір заробітної плати, скоригований на коефіцієнт підвищення склав 988,57 грн (859,63 х1,15), тому за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 488 (250 + 238), середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 482422,16 грн (988,57 х488).
З 12.12.2020 по 02.12.2025 включно (до дня поновлення позивача на посаді) коефіцієнт підвищення не застосовується. Відтак, за вказаний період з урахуванням кількості робочих днів, яка становить 1282, середній заробіток за час вимушеного прогулу за цей період склав 211632,56грн (165,08 х 1282).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2015 до 03.12.2025, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 1203160,96 грн (19644,52 грн + 21873,10 грн +91173,60 грн +161507,52 грн + 214907,50 грн +482422,16 грн +211632,56грн).
Суд також звертає увагу, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-511цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 не знайшла підстав для відступлення від цього правового висновку. У постанові Верховного Суду 18.03.2021 у справі №825/3399/14 також підтримано цей висновок.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, на користь позивача належить стягнути 1203160,96 грн, з яких необхідно відрахувати загальнообов'язкові податки та збори.
Визначаючись у питанні належного відповідача, який має відповідати за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що станом на дату звільнення позивач обіймав посаду начальника Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області, з урахуванням цього виплату заробітної плати ОСОБА_1 здійснювала саме Державна податкова інспекція у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що до Реєстру внесено запис про припинення Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області 01.10.2015.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України» здійснено реорганізацію Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів шляхом приєднання до територіальних органів Державної фіскальної служби, та утворено Державну податкову інспекцію у м. Славутичі Головного управління ДФС.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, а саме: реорганізовано Державну податкову інспекцію у м. Славутичі Головного управління ДФС шляхом приєднання до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» Броварську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС реорганізовано шляхом приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області.
У постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб'єктам владних повноважень; якщо спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб'єкта владних повноважень (повне правонаступництво).
Державна податкова інспекція у м. Славутичі Головного управління ДФС у Київській області також припинена як юридична особа та наразі правонаступником Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області є Головне управління ДФС у Київській області (перебуває у стані припинення, але не припинене) й повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу, виконує комісії з припинення.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням цих положень рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 2476,33 грн.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн суд виходить з такого.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
В обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивач вказує на те, що внаслідок незаконного звільнення йому заподіяна моральна шкода у вигляді душевних страждань, порушення нормального ритму життя і життєвих зав'язків, нанесено шкоди діловій репутації, честі та гідності.
Верховним Судом у постановах від 16.09.2020 (справа №809/4025/14) та 21.08.2020 (справа №665/49/13-а) було підтримано рішення судів попередніх інстанцій в частині відшкодування моральної шкоди з урахуванням обставин справи, без надання відповідних доказів у вигляді довідок з медичних установ.
Суд враховує той факт, що впродовж десяти років позивачу довелося захищати свої порушені трудові права та репутацію від протиправного рішення відповідача про звільнення його з посади, що вимагало від нього значних фізичних і моральних зусиль, і відповідно, не могло не відобразитися на його стані здоров'я та організації життя.
Зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено незаконність звільнення позивача, то суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.
З урахуванням встановлених обставин у справі та викладеного вище, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути з Міністерства доходів і зборів України, яким і було прийнято оскаржуваний у даній справі наказ, моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн, такий розмір відповідає критеріям розумності та справедливості.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про позивача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
Відповідно до пункту 8 вказаного Положення реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є: працівники самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, уповноважені на внесення до Реєстру та вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», а також формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням; працівники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уповноважені на формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.
Пункт 9 Положення №1704/5 передбачає, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів, зокрема, копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили.
З огляду на викладене, з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.
Керуючись статтями 243 ч. 3, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.06.2015 №548-о “Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області з 13.06.2015.
Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1203160,96 грн (один мільйон двісті три тисячі сто шістдесят грн 96 коп.)
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 2476,33грн (дві тисячі чотириста сімдесят шість грн 33 коп.) підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн (десять тисяч грн 00 коп).
Зобов'язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України “Про очищення влади».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1: Державна податкова служба України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393).
Відповідач-2: Головне управління ДПС у Київській області (09117, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, 5А, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44096797).
Відповідач-3: Міністерство юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00015622).
Відповідач-4: Міністерство доходів і зборів України (04655, місто Київ, Львівська площа, 6-8, ідентифікаційний код юридичної особи 38516786).
Відповідач-5: Державна фіскальна служба України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 39292197).
Відповідач-6: Головне управління ДФС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 5А, ідентифікаційний код юридичної особи 39393260).
Головуючий-суддя О. О. Андрусенко
Судді Т. М. Димарчук
С. Ф. Костюкевич
Повний текст судового рішення складено 05 грудня 2025 року